Розділ 2. Суспільно-політичний рух і політична партії в україні

Хід соціально-політичного розвитку призвів до того, що на початку ХХ ст. Росія стала вузловим пунктом усіх соціальних суперечностей, осередком капіталістичного, феодально-поміщицького й національного гніту, який переплітався з поліцейським деспотизмом царизму й доповнювався грабежем з боку іноземного капіталу. Все це об’єднувало визвольний рух в Україні з іншими частинами імперії, створювало основу взаємодії відповідних соціальних верств населення незалежно від національності, сприяло утворенню і діяльності місцевих осередків загальноросійських партій.

Разом з тим національне гноблення, якого зазнавали українці (як і інші “інородці”) вимогало певного згуртування за національною ознакою, протистояння російському великодержавному шовінізму. Це ставило складні завдання перед українським рухом – він мав стати масовим і добре організованим. [11, с.109]

Якщо в другій половині ХІХ ст. в національному русі України здебільшого брала участь лише інтелігенція, то на початку ХХ ст. зростає роль робітничого класу і селянства. Проте масовому включенню робітників в національний рух перешкоджало те, що в його лавах, особливо в містах, було багато російських або денаціоналізованих, зрусифікованих робітників, які були байдужими до української національної справи. Політичне самовизначення різних класів і соціальних груп проходило нерівномірно, тому неодночасно відбувалося і оформлення їх політичних партій.

Ще у вересні 1897 р. у Вільнюсі було засновано “Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії” – Бунд (Союз). Бунд створився на основі просвітницьких гуртків і страйкових кас, які виникли на грунті економічної боротьби. Члени союзу ставали на соціал-демократичні позиції. У рішенні національного питання бундівці визнавали ідею “культурно-національної автономії”. Оскільки через Україну проходила смуга осілості для євреїв, то вже в перші роки ХХ ст. тут, особливо в містечках Правобережжя, утворилося й діяло багато бундівських організацій.

Першим почав усвідомлювати свої інтереси робітничий клас, який створив свою політичну партію – РСДРП (заснована у Мінську в 1898 р.). Напередодні ІІ з’їзду партії (1903 р.) в Україні діяло понад 35 організацій і груп. В ході з’їзду стався розкол, який почався з організаційних питань, а в роки буржуазно-демократичної революції (1905-1907 рр.) переріс у принципові відмінності в поглядах на революцію. Після ІІ з’їзду РСДРП Катеринославський, Одеський і Миколаївський комітети зайняли більшовицьку позицію, Київський, Харківський і Донецький союз – меньшовицьку. Подальше розмежування у місцевих організаціях РСДРП відбувалося уже в ході революції 1905-1907 рр. В Україні у 1907 р. було 4,4 тис. більшовиків та 10 тис. меншовиків.

Серед політичних партій, які виступали від імені селянства, найбільш впливовою була партія соціалістів-революціонерів (есерів). Есерівські організації були створені в усіх українських губерніях. Було організовано і Український обласний комітет партії есерівських організацій Харківської, Херсонської, Чернігівської, Київської, Полтавської і Волинської губерній. Оскільки у 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях були широкі селянські виступи проти поміщиків, есери мали сприятливий грунт для своєї діяльності. На той час у шести губерніях України налічувалося 5,5 тис. есерів. [10, с.89]

У цілому в Російській імперії існувало вісім різних партій дрібних власників. До цього типу партій досить умовно можно віднести і організації анархістів, які також користувалися деяким впливом в Україні. Саме тут у 1907 р. відзначився юний Нестор Махно, який у роки громадянської війни став “батьком” повстанської армії.

На сторожі інтересів ліберальної буржуазії виступала створена в ході революції 1905-1907 рр. (жовтень 1905 р.) партія конституційних демократів (кадетів). Виникненню цієї партії сприяло пожвавлення земсько-ліберального опозиційного руху, що розгорнувся на початку ХХ ст. у рамках земських установ. Посилився він як прояв незадоволення жорстокою внутрішньою політикою царизму. Ліберали домоглися часткових реформ в країні. Всього в Україні було близько 9 тис. членів кадетських організацій.