18. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Розрізняють різні види продуктивності праці залежно від економічного рівня досліджень:

• індивідуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого конкретного працівника;

• виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві;

• локальна продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі;

• суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: В = Q / Т,

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу людино/год., нормо/год.;

Q — обсяг виробленої продукції шт., грн.;.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино/годину — годинний;

• виробіток на один відпрацьований людино/день — денний;

• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції:

• натуральний метод: обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Застосовується на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості);

• трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників;

• вартісний (грошовий) ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). Перевага методу — можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому.

19. Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Економічні завдання організації праці: єднаючи найкращим чином техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечити найбільш раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів і тим самим підвищити продуктивність праці, фондовіддачу основних виробничих фондів внаслідок повного використання знарядь виробництва і отже — ефективність виробництва.

Соціально-психологічні завдання організації праці: створення таких умов праці, які забезпечать високий рівень працездатності зайнятих у виробництві, а саме: оптимізація фізичного і психологічного навантаження та працівника, створення сприятливих умов праці та отримання працівнами задоволення від роботи.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій „збагачення праці”, „автономних груп”, „гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій „демократії в промисловості”, „соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємстві включає такі основні напрями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці: розробка і впровадження норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу, високу продуктивність праці і нормальні навантаження на організм працівників з урахуванням психофізіологічних норм;

• створення безпечних та сприятливих умов праці - зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, механізація важких і шкідливих робіт;а також формування системи охорони і безпеки праці;

• організація підбору персоналу та його розвиток — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри, прискорення адаптації молоді на виробництві тощо;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• організацію оплати та матеріального стимулювання праці.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Максимальна тривалість роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати сорока восьми годин.