3. 3. А.В. Федоров як історик перекладу.

Цікавий матеріал приводиться в значному за об'ємом другому розділі озаглавленої книги "З історії перекладу і перекладацької думки". Тут ми знаходимо короткий огляд розвитку перекладу (переважно – художнього) в Західній Європі і в Росії. У розділі описуються різні вимоги до перекладів релігійних і світських творів, протистояння прихильників буквального і вольного перекладу, згадуються найвідоміші переклади і перекладачі, цитуються вислови про переклад відомих діячів культури, критиків і літераторів. Багато в чому історія перекладу розглядається А.В. Федоровим як частина історії літератури, і окремі тенденції в перекладацькій діяльності в різні епохи пов'язуються з поглядами тих або інших літературних шкіл. Як такі тенденції виділяється опозиція дослівної або формально-точної передачі оригіналу і перекладу, не зв'язаного мовним впливом оригіналу і що відображає його зміст відповідно до умов своєї мови, а також "прикрашаючий" або "виправний " або згладжуючий переклад, з одного боку, і прагнення до відтворення національно історичної і індивідуальної своєрідності оригіналу, з другого боку. Ці тенденції могли придбавати ряд специфічних відтінків залежно від обстановки в тій чи іншій країні, від рівня її культури, літератури, лінгвістичної думки.

Хоча серед цитованих висловів про переклад були і зауваження деяких відомих мовознавців, в цілому ці вислови не складали скільки-небудь послідовної наукової теорії перекладу, тим більше теорії лінгвістичної. Серед основних питань, що привертали увагу авторів висловів про переклад, А.В. Федоров особливо виділяє проблему перекладності. У розділі приводяться відомі доводи про неможливість повноцінної передачі на іншій мові змісту і художніх особливостей літературного твору, про нерозривний зв'язок цих особливостей з мовною тканиною твору, про неприступність читачам перекладу багатьох культурних і історичних асоціацій, прихованих в оригіналі. Цитуються і протилежні точки зору, що затверджують, що справитися з дійсно складними задачами перекладу, хоча і важко, але можливо, і що посилаються на досягнення найталановитіших перекладачів. А.В. Федоров вважає, що проблема залишається остаточно невирішеною і до початку ХХ століття хоча, на його думку, вона отримала позитивне вирішення вже в минулому. У зв'язку з цим він присвячує проблемі переводиться окремий розділ книги. У першому виданні цей розділ невеликий і, в основному, присвячений визначенню поняття повноцінного (адекватного) перекладу, в пізніших виданнях вона значно розширена і включає огляд розвитку радянської перевідної літератури і наукової літератури з питань перекладу, який в першому виданні був виділений в окремий розділ.

Огляд радянської перевідної літератури описує історію перекладацької діяльності в Радянському Союзі. Тут зібраний дуже багатий і цікавий матеріал, що свідчить про масштаб цієї діяльності і про високу якість більшості перекладів. Відмічаються нові організаційні форми, небувалі тиражі, численність видавництв і журналів, що публікували переклади, прагнення покращити переклади або переклсти наново найзначніші літературні твори всіх народів світу. Перераховуються імена видатних письменників і поетів різних країн, чиї твори стали доступними російським читачам завдяки перекладам, називаються багато талановитих перекладачів, що підняли майстерність перекладу на нову висоту, наголошуються успіхи в боротьбі з буквалізмом, висока якість володіння рідною мовою. Особливо підкреслюються досягнення радянських перекладачів в ознайомленні з епосами і літературами народів багатонаціонального Радянського Союзу. В цілому читач одержує хороше уявлення про достоїнства радянської перекладацької школи і про радянську країну як про велику перекладацьку державу.