Правопис Бориса Грінченка

У жовтні 1905 р. Російську імперію вдарила революція, разом з якою впали всі заборони на український правопис, запроваджені у 1876 р.

Ця революція дозволила Борису Грінченку в 1907-1909 рр. опублікувати свій “Словарь української мови». У цій праці ним був запропонований вдосконалений варіант правопису, який неформально став зразком для українських письменників та видань від 1907 р. аж до створення першого офіційного українського правопису у 1918 р.

Із початком національної української революції у 1917 р. діяльність щодо нормування української мови і створення українського правопису розгорнулась з новою силою. При цьому, разом із занепадом Австоро-Угорськоїї та Російської імперій, посилилися зв’язки між двома частинами України – Західною і Великою. Того ж року перший міністр освіти Іван Стешенко доручив проф. Київського університету Іванові Огієнкові скласти короткі правила українського правопису й написати відповідну граматику для середніх шкіл.

Праця була закінчена у квітні 1918 р. під назвою «Найголовніші правила українського правопису» і затверджена цього ж місяця правописною комісією при Міністерстві народної освіти.

17 січня 1919 р., міністр народної освіти проф. Іван Огієнко ухвалив новий правопис під назвою "Головніші правила українського правопису“, який був призначений для обов’язкового вжитку у всій Україні. В різних містах української землі, як східних, та і західних, ці "Правила" часто передруковувалися в десятках тисяч примірників.

Змінений варіант правопису було схвалено спільним зібранням УАН, затверджено Народним комісаром освіти Григорієм Гриньком у травні 1919 р. та опубліковано у 1921 р. під назвою "Найголовніші правила українського правопису". Український правопис 1921 р. отримав статус першого українського академічного правопису.

"Найголовніші правила українського правопису" почали визнавати і популяризувати в Галичині, на Буковині та Волині. Так, 1922 р. НТШ у Львові прийняло "Правописні правила", що значною мірою наблизили желехівку до правописної системи "Найголовніших правил".

Для кращого врегулювання орфографічних правил у 1927 р. шляхом голосування правил на Всеукраїнській правописній конференції, яка проходила в тодішній столиці УСРР, у місті Харкові було прийнято новий правопис. 6 вересня 1928 року Народний комісар освіти Микола Скрипник затвердив новий правопис. На конференції, де обговорювався проект даного правопису, були присутні представники всіх українських земель, які в той час входили до складу різних держав. Через це було взято до уваги основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську.

У 30-ті рр. комуністична система розпочала наступ на все українське. Не оминули і української мови. У 1933 році правописна комісія на чолі з Андрієм Хвилею переробила “харківський правопис”, визнавши норми 1927—1928 років націоналістичними.

Цього ж року видано новий правопис, з абетки якого вилучено літеру ґ. Було також докорінно змінено правопис іншомовних слів. У новому українському правописі скасовано питомі українські риси словотвору, синтаксис, відмінювання. Нові редакції цього правопису прийнято у 1946 і 1960 рр. Загалом усі ці три видання були спрямовані на штучне уподібнення української мови до російської.

Відродження українського правопису відбулось у редакціях 1990 і 1993 рр. Зокрема у редакції 1990 р. в українську абетку повернуто букву ґ. Проте у чинному правописі, як і у двох попередніх все одно залишилось багато поправок, внесених комуністичним режимом, які спотворюють українську мову.

Тому зараз покладається велика надія на те, що вже національно зміцнілий український народ зможе вирішити цю проблему і повернути собі той правопис, який ґрунтований на його мові а не на політичних рішеннях іноземних держав.

19 лютого 2002 року було оприлюднено новий склад Правовисної комісії на чолі з істориком І. Курасом та філософом В. Кременем, а також археологом П. Толочком. Натомість без жодного обґрунтування виведено з комісії таких лінгвістів: професорів В. Коптілова, А. Погрібного, О. Пономаріва, І. Ющука, Н. Тоцьку, І. Вихованця, Н. Клименко, А. Бурячка, П. Чучку, М. Штеця, М. Лесева, О. Гаркавця, а для колишнього очільника комісії директора академічного Інституту української мови В. Німчука приберегли місце рядового члена.

У 2003 році українські мовознавці В.Русанівський, Б.Ажнюк, С.Єрмоленко, О.Тарасенко, Л.Шевченко розробили нову орфографічну систему «Український правопис». До групи авторів проекту «Український правопис»−2003 увійшло сім осіб: керівник проекту В. Русанівський, Б. Ажнюк, С. Єрмоленко, Н. Непийвода, О.Тараненко, Л. Шевченко.

За словами В. Русанівського, «у нову редакцію «Українського правопису» внесено ряд змін, зумовлених безперервним розвитком, удосконаленням мови. Зокрема розширено розділ про вживання великої літери, уточнено правила написання складних слів, розширено сферу використання закінчення. Загалом із наявного орфографічного кодексу усувається все, що застаріло, нечітко сформульоване, суперечливе.»

Щоб розібратися, що нового в «Українському правописі» порівняно з виданням 1993, ми звірили слово за словом обидва правописи, не беручи до уваги стереотипні видання. Ось, які типові зміни характерні для нього:

Виправлено

а) описки

[1] – у прізвищах ґалаґан, ґудзь, [1] – Бюловом,

[2] – у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь; [2] – Бюловом;

у ｧ 20, п. 1, б у ｧ 90, п. 1

[1] – стройкком, [1] – жюрі,

[2] – страйкком; [2] – журі;

Вилучено

а) доречно (те, що пов’язане зі змінами в суспільстві):

колгосп ｧ 25, п. 3, б; ｧ 39, п.1, б; колгоспу ｧ 48, п. 2, г;

колгосп «Дружба» ｧ 38, п. 15, а.

колгоспник – колгоспника ｧ 48, п. 1, а;

Насамкінець загальна оцінка проекту «Український правопис»-2003 за редакцією В.Русанівського іншими українськими мовознавцями: «Цей проект слабкий з наукового погляду. В ньому не виявлено достатньою мірою знання засад українського правопису, зокрема фонематичного (фонемного) принципу як визначального, а також розуміння особливостей фонологічної і граматичної структур сучасної української літературної мови, їх відмінності від російської мови.»

Отже, у незалежній Україні послуговувалися переважно «Українським правописом» 1990 або 1993 року видання. Наступні чотирнадцять років виходили стереотипні видання цього правопису. А 2007 року вийшов новий «Український правопис» за редакцією Русанівського. На сьогодні існує чинний український правопис 2007 р. за редакцією В. Русанівського та Проект Нового Українського правопису 1999 року.

Фонетичні зміни
Чинний правопис (зміна відповідно до Правопису 1929р) :	Проект правопису 1999р:
1. Вилучення літери Ґ ( замість звука [ґ]) на зразок грунт замість ґрунт, Гегель замість Геґель. + зміна у правописі 2003: вживання букви ґ у питомих і засвоєних загальних та власних назвах – прізвищах і топонімах –згідно з вимовою :дзиґа, Ґонта та ін.	1. -Літера g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ґ],у загальних та власних географічних назвах писати буквою г: агент, інтелігенція, Англія, Чикаго. -У власних назвах людей відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h – г: Фридрих Геґель, Магатма Ґанді. - Літеру g передаємо буквою ґ у незасвоєних українською мовою іншомовних словах, а також іншомовних сполуках, що передаються в засобах української графіки: лат. альтер еґо - літера ґ передає на письмі задньоязикових зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґанок, ґвалт та ін. - літеру h, грецьку літеру γ і початковий придиховий звук, відтворюваний надрядковим знаком, передаємо українською буквою г: гербарій, гімназія, Ганс.
2. Вилучення літери т на місці грецької літери «тета» - θ : кафедра замість катедра, орфографія замість ортографія.	2. Паралельне вживання відповідних слів із ф і т: Гетсиманія – Гефсиманія, Голгота – Голгофа.
3.Вилучення йотації голосних а, у, о (ія, ю, йо) у словах іншомовного походження: фіалка замість фіялка, Іуда замість Юда.	3. - У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед описати й: йод, йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов. - Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є. - Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа: артеріяльний, геніяльний, соціяльний, матеріял - Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява, мая, фоє. - Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju: Юда замість Іуда.
4. Вилучення початкового и у питомих та давнозасвоєних словах: інший, іноді, Ірод.	4. Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень, на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир(загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів), Игиатта (річка в Якутії), инший, инакше, икати, Ирод.
5. Вилучення дифтонга ау у словах іншомовного походження: Штраус, Фауст, аудиторія; АЛЕ: Август, автомобіль, автор.	5. Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях. Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура,Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією): автобіографія, інавгурація, автор, авкціон, авдиторія
6. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних НЕ писати апостроф: бюро, бюджет, пюпітр, мюзикл.	6. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф: б’юро, б’юджет, п’юпітр, м’юзикл.
Морфологічні зміни
1. Вилучення закінчення –и в родовому відмінку однини іменників: радості, любові, імені, племені замість радости, любови, імени, племени. 2. Незмінюваність іншомовних іменників середнього роду з кінцевим –о: авто, кіно, метро, ситро, пальто.		1. Вживати закінчення –и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-: Теля — теляти, ім'я — імени.
		2. Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед –о є інші голосні: Пальто — пальта, метро — метра́, але радіо — радіо (бо є голосна перед -о)
3. Зміна роду іменників (примусова маскулінізація): клас, оркестр, парад, резерв, шарж, матеріал, бензин.		3. Адреса, база, бензина, девіза, етикета, оаза, папіроса, синтеза.
Орфографічні зміни
1. Написання слів із пів: пів’яблука, пів-Києва, піваркуша.		1. Пів яблука, пів Києва, пів аркуша.
2. Сіменс, Зіверт, Дізель, Сіцілія		2. Правило «9» і власні назви: написання и у словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р: Аристотель, Сименс, казино, сюрприз. Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з «правилом дев’ятки» не пов’язуються. У них між усіма приголосними пишемо и.
3. Барокко, Інтермеццо, нетто, беладонна.		3. Подвоєння приголосних у іншомовних словах.У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: Тона, нето, бруто, але ванна, вілла, манна, булла та деякі інші (бо є слова віла «русалка в сербів», мана і т.д.)