2.2. Психологія праці в Росії
Спочатку психологія праці в Росії розвивалася в тій же логічній послідовності, що і зарубіжна індустріальна психологія: розвиток промисловості, законодавчі акти про працю необхідність оптимізації праці, підбору і підготовки робочих традиційних і нових професій. Ідеї Ф. У. Тейлора користувалися популярністю, але сильні наукові позиції вітчизняної медицини і фізіології сприяли критичному переосмисленню теорії управління і висуненню нових концепцій оптимізації праці.
У історії вітчизняної психології можна виділити декілька етапів: 1900-1917 гг.; 1917-1920 гг.; 1921-1936 гг.; 1937-1960 гг.; 1961-1990 гг.; з 1991 р. по теперішній час.
Перший період можна охарактеризувати як накопичення наукового досвіду (у університетах Тарту і Сімферополя, у Військово-медичній академії С.-Петербурга проводилися дослідження і розроблялися діагностичні методики; лауреат Нобелівської премії академік І. П. Павлов приступив до експериментального вивчення вищої нервової діяльності) і практичного досвіду (на ряду підприємств застосовується система Ф. У. Тейлора).
Наукова і практична робота у області психології праці активізувалася після завершення Громадянської війни. Проблема підйому продуктивності праці, відновлення економіки стала проблемою виживання країни і збереження незалежності держави. Ініціативи учених по організації праці і управління одержали дієву підтримку керівників держави - В. І. Леніна, Л. Д: Троцького, Ф. Э. Дзержінського, М. У. Фрунзе, В. В. Куйбишева і ін.
I Всеросійську конференцію по науковій організації праці (НОТ) бути проведено 20-27 січня 1921 р. при підтримці народного комісара шляхів сполучення Л. Д. Троцького. Стан наукової і прикладної психології відображав кількість представлених організацій і теми більше 60 доповідей. Так, Петербург представляли Інститут по вивченню мозку і його Центральна лабораторія праці з доповідями «Раціональне використовування людської енергії в праці» (У. М. Бехтерев), «Принципи організації наукового вивчення праці. Ергология і ерготехника» (У. Н. Мясищев), «Методологічні основи професійної психології» (У. І. Рабіновіч).
Емпіричною базою наукових повідомлень послужив матеріал роботи учених і лікарів на підприємствах і транспорті, телеграфних станціях, у військових госпіталях [98].
Вже в 1920 р. російська психологія праці заявила про себе як зріла наука. Показові течії, що оформилися на конференції.
«Тейлорісти» (А. К. Гастев і ін.) вважали за необхідне розвивати принципи і методи наукового управління Ф. У. Тейлора, стимулювати розвиток комплексу наук про працю (біомеханіку, організаційну психологію і ін.).
«Антітейлорісти» (У. М. Бехтерев і ін.), відзначаючи цінність ряду ідей Ф. У. Тейлора, указували на необхідність використовувати власні досягнення у області гігієни праці, фізіології, рефлексології; оптимізація праці розглядалася ними в контексті задач гармонізації і оздоровлення всіх умов протікання трудових процесів - фізичних і соціальних.
Представники «Платформи 17-ти» (П. М. Керженцев і ін.) акцентували увага на якісних особливостях принципів праці при соціалізмі і першочерговій необхідності раціоналізації техніки і механізації виробництва.
«Богдановськоє течія» об'єднувала прихильників А. А. Богданова, творця тектології - «загальної організаційної науки», «вчення про будівництво».
Науковий рівень осмислення проблем психології праці російський ученими на початку XX в. видно на прикладі одного з активних .частников I Всеросійській конференції.
У зв'язку із задачами психології праці А. А. Богданов, зокрема I розглядає явища природи, людини, суспільство в єдності, як I комплекс елементів, що володіють властивостями цілого. Нова наукова дисципліна, що виділяється їм, - тектологія прагне систематизувати організаційний досвід людства в цілому, вивчає загальні I організаційних закономірностей, підіймаючись до універсальних Я законів поєднання різних елементів.
У цей же період активно працювали у області психології праці I такі видатні російські учені, як Володимир Михайловичі Бехтерев (1857-1927), Микола Олександрович Бернштейн і багато інших.
Видаються журнали «Психофізіологія праці і психотехніка» (з 1928 р.), «Радянська психотехніка» (з 1932 р.). У 1927-1934 рр. російські учені брали участь в міжнародних психотехнічних конференціях, обиралися до складу Міжнародного правління психотехнічних з'їздів. VII Міжнародна Психотехнічна конференція (1931 р.) проходила в Москві [98].
Зміна економічних пріоритетів держави до 30-м рр. відобразилося і на прикладних галузях науки. «Будівництва соціалізму» вимагали дешевої робочої сили, поставка якої частково забезпечувалася масовими репресіями. Зрозуміло, що застосування наукових методів оцінки і оптимізації праці ставало все більш зайвим. Стахановський рух нерідко супроводжувався порушенням техніки безпеки, що приводило до протестів інженерів і учених. Політизування життя в країні вело до того, що при трудовлаштуванні головним ставало походження, а не кваліфікація і здібності людини. Посилювалися адміністративні заходи управління працею: з 1929 р. були введені штрафи за порушення трудової дисципліни, з 1932 р. - засудження на 5-10 років, з 1940 р. - кримінальне Надання за спізнення на роботу понад 20 хвилини.