3 Етапи роботи за оцінкою

Корисно розрізняти роботи за оцінкою продуктивності і безперервне спостереження за станом системи. Хоча обидва види діяльності обмежені за тривалістю, безперервне спостереження за станом звичайно виконується для значної частини часу існування працюючої системи.

Його метою є постійне спостереження за продуктивністю системи, щоб виявити проблеми продуктивності, як тільки вони виникнуть.

Робота за оцінкою продуктивності набагато сильніше обмежена в часі, не завжди вимагає існування системи і звичайно починається з ідентифікації деякої проблеми продуктивності або хоч би з припущення про її існування.

Рис. 2.3. Етапи роботи за оцінкою продуктивності

Етап I. Виникає необхідність проведення роботи.

Етап II. Формулюються цілі роботи.

Етап III. Готується план роботи.

Етап IV. План виконується.

Етап V. Інтерпретуються результати.

Зосередимося на дослідженнях з метою оцінки.

Види діяльності за оцінкою можуть бути згруповані в п'ять етапів, наочно представлених на блок-схемі рис. 2.3.

Рисунок 2.3 показує також деякі з можливих шляхів, які можуть бути пройдені в ході роботи за оцінкою.

Необхідно зробити декілька загальних зауважень по перерахованих вище етапах роботи. Перш за все, етапи II і III повинні включати ретельну оцінку всіх вхідних витрат і можливих вигод. Кожне рішення щодо цілей і ресурсів, які доведеться витратити в ході дослідження, повинно брати до уваги критерій витрати — вигода. Роботи, що ретельно спланували, за оцінкою часто окупаються, але для цього вони повинні плануватися вельми ретельно. Передбачати з деякою мірою надійності вигоди, які можуть бути одержані від робіт за оцінкою, звичайно дуже важко, набагато важче, ніж передбачати витрати. На питання про удосконалення, які можуть бути одержані в результаті деякого дослідження, наприклад, відносно легко відповідати в кінці дослідження; на початку, не знаючи результатів роботи, відповісти на них надійно майже неможливо. Таким чином, оцінювачі вимушені будуть покладатися на свій досвід у подібних випадках, на оцінки якнайкращого і якнайгіршого випадків, інженерні прийоми і свій розсуд. Проте повинні робитися і серйозні спроби, що мають на увазі облік співвідношень витрати — вигода.

Інше, можливо очевидне, але істотне зауваження полягає в тому, що важливо якомога ясніше визначити область дослідження і його мети перш, ніж буде зроблено що-небудь ще. Отже, ця специфікація повинна бути зроблена на етапі II. Ці цілі і, можливо, цілі, що виникають в ході дослідження, повинні служити орієнтиром для тих, що проводять оцінку впродовж всіх етапів і повторень роботи. Іншими словами, практична робота за оцінкою (на противагу теоретичному проекту оцінки продуктивності) повинна бути по можливості цілеспрямованою. Під час етапу II належить також вибрати відповідний набір індексів продуктивності.

Етапи III, IV, V можуть розглядатися як компоненти ітеративної процедури, що знаходиться в основі наукового методу: формулюється деяка гіпотеза, потім вона перевіряється, і якщо результат негативний, то модифікується. У оцінці продуктивності гіпотези не завжди перевіряються експериментально. Проте експериментальне підтвердження залишається найважливішим критерієм істинності. Слід також відмітити, що оцінювачі можуть формулювати гіпотези з великими шансами на успіх, якщо вони знають внутрішню організацію і поведінку системи. Не існує реальної заміни знанню, а підхід «чорного ящика» не завжди такий вже ефективний за вартістю. Чим глибше розуміння системи, тим, взагалі кажучи, дешевшим і швидшим виявиться дослідження. Іноді фахівець з системи може безпомилково відповісти на такі питання, які зажадали б від інших людей тривалих і дорогих досліджень.

Кожний з перерахованих вище етапів включає діяльність, направлену на накопичення інформації про систему, а саме:

читання керівництва по системі;

вивчення логічних діаграм, блок-схем, лістингів програм;

опитування операторів і іншого обслуговуючого персоналу;

бесіди з користувачами;

вимірювання параметрів робочого навантаження;

збір даних про використання системи;

інтерпретація облікових даних.