4.4. Поняття соціально-географічного факту

Факти можна розглядати в онтологічному (від гр. on (ontos) — сутнє + логія) і логіко-гносеологічному (гносео­логія — теорія пізнання) значеннях. В онтологічному зна­ченні факти — це будь-які не залежні від спостерігача ста­ни діяльності або події, що відбулися. В логіко-гносеологіч­ному значенні фактами називають обгрунтоване знання, отри­мане через описання окремих фрагментів реальної діяльності в деякому строго визначеному просторово-часовому інтер­валі. Це елементарні компоненти системи знання.

Як соціальні факти можуть виступати:

поведінка індивідів або цілих соціальних спільностей;

продукти людської діяльності (матеріальні або духовні);

вербальні дії людей (судження, погляди, думки тощо).

У гносеологічному значенні соціальні факти набувають смислу завдяки тій чи іншій системі понять, в яких ми опи­суємо фрагменти соціальної дійсності. Науковий факт є пев­ним підсумком пізнавального процесу, а не його початком.

Поряд з поняттям "соціальний факт" вживається вираз "статистичний факт", який можна визначити як типові зве­дені числові характеристики, що грунтуються на спеціально організованому масовому спостереженні соціальних явищ.

Для встановлення обгрунтованих соціально-географічних фактів потрібна така логічна послідовність дій:

1. Загальна передумова обгрунтованості актуального знання, або загальнонауковий світогляд. Це наші фундаментальні уявлення про сутність соціальної і природної дійсності, наш світогляд. Якщо на цьому рівні допускаються прорахунки, ілюзії, то вони будуть "накладатися" на усі наступні операції дослідження.

2. Стан і розробленість соціально-географічної теорії, тобто обгрунтованість і надійність емпіричного соціологіч­ного дослідження. Тут слід мати на увазі систему уже досяг­нутого наукового знання про об'єкти дослідження, виходя­чи із якої і через зіставлення з новими ще не систематизо­ваними спостереженнями (або даними інших наук) вису­ваються гіпотези щодо недосліджених соціально-географіч­них явищ і процесів. Вони утворюють концептуальні "рам­ки", в яких будуть описуватися окремі події в конкретних соціальних ситуаціях.

3. Обгрунтованість і надійність процедур емпіричного соціологічного дослідження. Це система знань про методи і технічні прийоми дослідження, що забезпечують надійну і стійку фактуальну інформацію.

Три наведені передумови створюють головні умови для складання обгрунтованої дослідницької програми.

4.5. Програма соціально-географічного дослідження

Програма соціально-географічного дослідження - - це науковий документ, який містить методологічні, методичні та процедурні основи дослідження соціально-географічного об'єкта. Програма соціально-географічного дослідження — це по суті і є теорія і методологія конкретного дослідження емпіричного об'єкта або явища.

Відповідно до свого призначення програма соціально-гео­графічного дослідження виконує три функції: методологіч­ну, методичну і організаційну.

Методологічна функція програми соціально-геогра­фічного дослідження полягає в тому, що вона дає змогу: ви­значити наукову проблему, для вирішення якої проводиться дослідження, сформулювати цілі та завдання дослідження, зафіксувати вихідні уявлення про об'єкт, що вивчається; встановити відношення цього дослідження до раніше вико­наних досліджень з аналогічних проблем.

Методична функція програми передбачає, що про­грама дасть змогу розробити загальний логічний план до­слідження, на основі якого буде здійснено цикл дослідження теорія - - факти - - теорія. Крім того, методична функція показує, як використовувати методи збору і аналізу інформа­ції, розробити процедуру дослідження, проводити порівняль­ний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи розподілу праці між членами дослідницького ко­лективу, полегшує контроль за ходом дослідження.

Програма соціально-географічного дослідження, так само як і соціологічного, складається із двох розділів: методологіч­ного і методико-процедурного.

Методологічний розділ програми складається із таких елементів:

формулювання проблеми, визначення мети і завдання дослідження;

визначення об'єкта і предмета дослідження;

інтерпретація основних понять;

формулювання робочих гіпотез.

Методико-процедурний розділ програми включає:

принциповий (або стратегічний) план дослідження;

визначення основних процедур збору і аналізу первинних даних.

Вихідним пунктом будь-якого дослідження є проблемна ситуація як специфічний стан об'єкта соціогеографічного дослідження, об'єкта, який характеризується суперечностя­ми між потребами його розвитку і сучасним станом.

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є суперечність у розвитку соціальної системи між її підсистемами або окремими елементами цих підсис­тем, яка реально виникла. Такі суперечності і складають сутність проблеми. Наприклад, у зв'язку з переселенням та­тар до Криму виникла проблема їх розселення.

Потрібно розрізняти соціальні й наукові проблеми.

Соціальна проблема — це соціальна, життєва супереч­ність, яка потребує організації цілеспрямованих дій для її усунення.

Наукова проблема — це стан "знання про незнання". У науковій проблемі фіксуються суперечності між знаннями про потреби суспільства і його організацію в певних прак­тичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій — з другого.

Соціально-географічні проблеми істотно відрізняються за своєю масштабністю. Одні не виходять за рамки деякого села або малого міста, інші торкаються інтересів цілих регіо­нів, великих соціальних груп і суспільних інститутів (регіо­нальні та інституціональні). На вищому рівні соціальна проб­лема зачіпає інтереси і потреби всього суспільства в цілому, стає соціоетальною.

Вирішення певної проблеми завжди спрямоване на до­сягнення тих чи інших цілей і завдань.

Мета конкретного соціогеографічного дослідження - це загальна спрямованість дослідження, проект дії, які визначають характер і системну упорядкованість різних актів і операцій. Мета дослідження визначає переважну орієнтацію цього до­слідження -- теоретичну або прикладну, від якої залежить уся логіка проведення самого дослідження. Теоретичне до­слідження передбачає отримання нових теоретичних знань про структуру, функції, закономірності розвитку об'єкта, що досліджується, а також розробку нових методик досліджень.

Конкретне соціогеографічне дослідження спрямоване на вирішення практичних завдань, побудову уявлень про мож­ливий розвиток процесу, розробку конкретних програм удос­коналення об'єкта. Програма соціально-географічного дослі­дження має чітко відповісти на запитання про те, на вирі­шення якої проблеми і на отримання якого результату орієн­тується це дослідження, тобто яка його мета.

Важливою методологічною частиною програми конкрет­ного соціологічного дослідження є визначення завдань дослі­дження.

Завдання конкретного соціально-географічного досліджен­ня — це сукупність конкретних цільових установок, спрямо­ваних на аналіз і вирішення проблеми. Завдання досліджен­ня містить основні й неосновні (додаткові) вимоги до аналі­зу проблеми.

У дослідженнях, орієнтованих на вирішення теоретичних наукових проблем, основними є теоретичні завдання, а прак­тичні виступають в ньому як неосновні. В прикладному до­слідженні, навпаки, практичні завдання є основними, теоре­тичні — неосновними. Отже, основні завдання відповідають цілям дослідження.

Об'єкт соціально-географічного дослідження — це те, на що направлений процес пізнання. Він являє собою явище або процес, на який скероване дослідження. Конкретними со­ціально-географічними об'єктами можуть виступати сфера соціальної дійсності, діяльність людей і самі люди. При цьо­му необхідно, щоб об'єкт містив проблему, тобто об'єкт має бути носієм протиріччя. Він повинен характеризуватися:

1) чіткими позначеннями явища за такими параметра­ми, як галузева (професіональна) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова); певною часовою обмеженістю; можливостями його кількісного виміру.

Наявність галузевих меж дає змогу досліднику зосере­дитись на найбільш важливих і визначальних рисах функ­ціонування даної системи. Просторові межі конкретизують об'єкт з погляду його виробничо-територіальної єдності, а часові - - строки проведення дослідження. Кількісні межі передбачають відбір числового складу емпіричних об'єктів з точним зазначенням їх галузей і територіальної належності.

Крім вибору об'єкта соціально-географічного дослідження, велике значення для його успішного здійснення має правильне визначення предмета соціально-географічного дослідження.

Предметом соціально-географічного дослідження є ті сторони, властивості, особливості об'єкта, які безпосеред­ньо підлягають вивченню.

Слід підкреслити, що, по-перше, одному й тому самому об'єкту соціально-географічного дослідження може відпові­дати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкта, що вивчається. По-друге, треба пам'ятати, що правильний вибір предмета конкретного со­ціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формулюванням мети, завдань дослідження і сис­темним аналізом об'єкта.

Велике значення у проведенні соціологічного досліджен­ня має розробка понятійного апарата, інакше кажучи, мови дослідження. Це передбачає виділення ключових понять проб­леми та їх інтерпретацію. Важливою особливістю при цьому є процедура інтерпретації основних понять, тобто процедура пошуку емпіричних значень основних теоретичних положень дослідження. У прикладній соціології розрізняють емпірич­ну інтерпретацію, тобто пошук емпіричних значень понять, і операціональну інтерпретацію. Останню можна визначити як сукупність правил, за допомогою яких можна виміряти (вимірити) емпіричні ознаки.

Емпірична інтерпретація поняття означає пошук такого показника (індикатора), який відбивав би яку-небудь важ­ливу частину змісту цього поняття і який можна було б без­посередньо виміряти.

Поряд з визначенням проблеми, виділенням об'єкта і пред­мета дослідження обов'язковим процедурним моментом до­слідження є формулювання гіпотез, які являють собою наукове припущення про структуру соціальних об'єктів, характер і сутність зв'язків між соціальними явищами. Гіпотеза е засо­бом реалізації цілі пізнання. Основна функція гіпотези по­лягає в отриманні нових наукових висловлювань, які удос­коналюють або збагачують наявне знання.

Як відрізнити наукову гіпотезу від ненаукової? Існує думка, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами у тому випадку, якщо вони, по-перше, є науко­вим висновком із доведених положень (наприклад, із за­конів, із статистичне або практично отриманих даних спо­стережень та ін.); по-друге, якщо вони являють собою ви­словлювання, отримані шляхом наукових висновків, з ме­тою пояснення відповідного явища; по-третє, якщо вони абстраговані від емпіричних даних і підтверджені практи­кою або відповідною теорією. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкта, що вивчається.

Джерелами гіпотез можуть бути:

буденна свідомість, яка, як відомо, виникає в процесі повсякденного життя людей. Воно включає в себе знання і звички, які складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, безпосередні життєві моральні норми тощо;

аналогія. Суть цього методу полягає в тому, що знання, яке отримують, розглянувши будь-який об'єкт, переноситься на інший, менш вивчений, менш доступний. Висновки, отри­ мані за аналогією, мають найчастіше правдоподібний характер.

Створено деяку систему загальних передумов і вимог побудови робочих гіпотез. По-перше, робоча гіпотеза має бути науково обгрунтованою. Це означає, що вона не повинна місти­ти тверджень, які суперечать уже доведеним положенням, фактам. По-друге, робоча гіпотеза має бути адекватною до­сліджуваній проблемі, тобто вона повинна мати сенс в рам­ках проблеми. По-третє, гіпотезу треба перевіряти емпірич­но. По-четверте, логічний аналіз гіпотези має встановити її внутрішню несуперечність.

За змістом допущень щодо об'єкта, який вивчається, гіпо­тези поділяють на описові, пояснювальні й прогнозні.

Описові гіпотези -- це допущення про істотні власти­вості об'єктів, характер зв'язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта (структурні), ступінь тісноти зв'язків взаємодії (функціональні).

Пояснювальні гіпотези — гіпотези, які належать до до­пущень про причинно-наслідкові залежності в досліджуваних соціальних процесах і явищах. Вони потребують експе­риментальної перевірки.

Прогнозні гіпотези — це такі гіпотези, які містять допу­щення не тільки про фактичний стан предмета і опис при­чин такого стану, а й які розкривають тенденції і законо­мірності розвитку цього об'єкта.

Верифікація (від лат. verificatio -- підтвердження, до­каз) — процедура оцінки соціологічних гіпотез, яка полягає у зіставленні їх з фактами, положенням справ насправді. Підтвердження гіпотези закріплює ступінь довіри до неї, підвищує ймовірність її істинності, а спростування доводить її помилковість. Верифікація здійснюється за допомогою ем­піричних методів, історіографічних джерел, різноманітних статистичних та інших методів і критеріїв.

Успіх соціально-географічного дослідження залежить не тільки від того, наскільки детально був розроблений мето­дологічний розділ програми, а й не меншою мірою від успіш­ної розробки і впровадження в процес дослідження методико-процедурного розділу програми, насамперед стратегічного плану досліджень.

Розрізняють три варіанти стратегічного плану дослі­джень:

розвідувальний (формулятивний, пошуковий);

аналітичний (описовий);

експериментальний.

Розвідувальний план застосовується в тому випадку, якщо про об'єкт і предмет дослідження немає ясних, чітких уявлень, тобто коли соціогеограф неспроможний висунути наукові гіпотези. В цьому випадку мета плану — уточнення пробле­ми і формулювання гіпотез. Такий план використовується у тій галузі досліджень, де зовсім немає або дуже мало по­трібної літератури. Дослідження починається з "розвідки". Цей прийом дає змогу чітко і ясно сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів — мето­дик і технік дослідження, порядок їх застосування, намітити черговість вирішення завдань з погляду їх важливості.

Розвідувальний план передбачає три етапи проведення досліджень:

1. Вивчення документів. Робота над документами почи­нається з ретельного складання бібліографії і серйозної пе­реробки, вивчення наявної з проблеми літератури як вітчиз­няної, так і зарубіжної. Проведення інтерв'ю. Інтерв'ю здійснюється з експертами (фахівцями-теоретиками і фахівцями-практиками) з метою отримання додаткових знань про досліджуваний об'єкт, що допоможе сформулювати кілька робочих гіпотез.

Спостереження — завершальний етап плану. До цього моменту дослідник уже має інформацію про об'єкт, перелік питань для вивчення.

Робота за розвідувальним планом завершується ясним і чітким формулюванням проблеми. Розвідувальний план не можна плутати з пілотажними дослідженнями, які здійсню­ються для перевірки методик дослідження, тобто вони ви­конують різні функції.

Аналітичний (описовий) план соціально-географічного дослідження використовується тоді, коли наявні знання з досліджуваної проблеми дають змогу виділити об'єкт до­слідження і сформулювати описову гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв'язки і класифікаційні ха­рактеристики соціального об'єкта, що вивчається. Мета пла­ну — визначення кількісно-якісних характеристик об'єкта, розрахунок тісноти зв'язків, формулювання пояснювальної гіпотези.

Експериментальний план застосовується тоді, коли на­явні знання про об'єкт дослідження дають змогу сформулю­вати пояснювальну гіпотезу. Звідси мета плану — встано­вити причинно-наслідкові зв'язки в об'єкті. Найбільш на­дійним методом досягнення цієї мети є проведення соціаль­ного експерименту.

Загальні вимоги до програми. Програма виконує дві важливі функції: науково-пізнавальну і науково-організа­ційну. Перша полягає в забезпеченні теоретико-методологічної цілісності дослідження, друга забезпечує ефективну спів­працю учасників дослідницького колективу, поділ праці між ними заради досягнення загального наукового і науково-практичного результату. Загальні вимоги до програми такі.

Перша вимога — необхідність програми. Безпрограмне дослідження нагадує пошук методом проб і помилок: витра­ти енергії часто не виправдовують пізнавальний ефект.

Друга вимога - - експлікацитність програми (експліка­ція — пояснення умовних позначень, які вживаються в кар­тах, планах та ін.). Усі її положення мають бути чіткими, елементи — продуманими відповідно до логіки дослідження і ясно сформульованими.

Третя вимога — логічна послідовність усіх елементів програми. Не можна починати з вибору принципового плану, не уявляючи мети і завдання дослідження.

Четверта вимога — гнучкість програми. Це зобов'язує розглядати програму в динаміці розвитку процесу дослі­дження, переглядати розділи програми в міру того, як зна­ходяться помилки в якій-небудь окремій ланці.

Головні елементи робочого плану окремого теоретико-прикладного дослідження можна розділити на чотири ча­сові етапи:

Період розробки теоретичної концепції і програми даного дослідження як складової частини перспективної програми. На реалізацію цієї стадії доцільно відвести 30% всього часу, відведеного на дослідження.

Польовий період, тобто час на збирання первинних даних, їх підготовку для введення в комп'ютер — приблизно 20% відведеного часу.

Період обробки і аналізу даних, включаючи проміжні наукові звіти за результатами попереднього аналізу — близь­ ко 40% часу на все дослідження.

Час на оформлення заключних звітів і публікацій — приблизно 10% часу.

Зрозуміло, що особливості авторського колективу, кон­кретних умов роботи, терміновості ЇЇ виконання внесуть ко­рективи в структуру часу, витрат, проте, як показує досвід, запропонований розподіл часу цілком себе виправдовує.