3. Культура епохи Просвітництва

3.1 Філософська думка в епоху Просвітлення

На зміну феодальній ідеології прийшла доба просвітителів - філософів, соціологів, економістів, літераторів Просвітництва. Література, музика, театр досягають тієї художньої зрілості, яка характеризує живопис у XVI-XVII ст. Це романи Прево, Філдінга, Смолета, Стерна, "Кандід" Вольтера і "Страждання молодого Вертера" Гете. Це музика Баха, Моцарта, Глюка, Гайдна.

Демократичний характер філософських учень був зумовлений домінуючим світосприйняттям тієї епохи. Ставлення до старого режиму, неспроможність якого була все більш очевидною, вимога рівності, оцінки людини за заслугами особистості, а не за становими привілеями, християнська етика об?єднали мислячих людей Франції. Так і в Франції, слідом за Англією, почалась епоха Просвітництва, певні моральні, етичні й естетичні принципи якого спрямовували мистецтво у нове русло.

Усвідомлення залежності звичаїв від соціального середовища, а також віра в те, що вихованням народу можна досягти ідеального суспільного ладу, були фундаментом нових ідей. В естетичних ученнях мистецтво розглядалось як можлива підойма історичних перетворень. Вже у Монтеск?є є висновок, що музика, яку греки вважали вихователькою моралі, і справді "протидіяла жорстокому впливу грубої установи і в галузі виховання відводила для душі місце, якого у неї без цього не було б".

Виховання, і насамперед естетичне (сам термін "естетика" вперше ввів німецький просвітитель Александр Баумгартен - так він назвав науку про чуттєве пізнання), розуміли вже не просто як навчання мистецтва або підготовку до його сприйняття - його трактували як засіб прилучення до культури взагалі, відновлення цілісності людини, як спосіб уникнення розколу особистості і суспільства.

Гельвецій вважав, що геніальність притаманна всім людям, необхідно тільки її пробудити. І це може зробити мистецтво, бо воно здатне пробуджувати яскраві і сильні відчуття. А втім, розвиваючи далі цю думку, Гельвецій робив висновок, що мистецтво - це ілюзорна форма щастя, універсальний замінник того задоволення, якого людина позбавлена в реальному житті.

Підводячи підсумки сказаного вище про філософію Просвітництва, можна відзначити наступні важливі моменти в її загальній характеристиці:

1. отримує помітний розвиток глибока віра в необмежені можливості науки в пізнанні світу - віра, в основі якої лежали добре засвоєні філософами Просвітництва ідеї Ф. Бекона (про можливості досвідченого дослідження природи) і Р. Декарта (про можливості математики в природничо пізнанні);

2. розвиваються деістіческіе уявлення про світ, що в свою чергу призводить до формування матеріалізму як досить цільного філософського вчення, саме деїзм в єдності з успіхами і результатами природничих наук призводить в результаті до формування французького матеріалізму XVIII століття;

3. формується нове уявлення про суспільну історії, про її глибокого зв'язку з досягненнями науки і техніки, з науковими відкриттями і винаходами, з освітою мас.