Філософія серця у хх-ххі столітті

Одним з найбільш яскравих розробників філософії серця початку ХХ століття є Борис Вишеславцев. Його книга «Серце у християнській та індійській містиці» (1929) вважається першою систематизуючою працею з православним розуміння проблеми. На початок ХХІ століття "філософія серця" отримує нове життя. Практичне втілення філософії Григорія Сковороди у навчально-виховному процесі широко пропагує Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди^[1]. Специфічне тлумачення "філософії серця" властиве Вінницькій обласній громадській організації "Філософія серця"^[2] Однією з найбільш яскравих форм прояву філософії серця у ХХ столітті вважається гуманістична парадигма виховання Василя Сухомлинського. На початку ХХІ століття проблему філософії серця розробляють Олексій Ковалевський ^[3] та Олександр Лук'яненко^[4]. Автори відходять від виключного релігійного розуміння проблеми у бік національного, духовного, антропологічного компонентів.

Памфі́л Дани́лович Юрке́вич (*16 (28) лютого 1826, Ліпляве — †4 жовтня 1874) — український філософ і педагог родом з с. Ліпляве на Полтавщині, син православного священика. Біографічні відомості

Богословську освіту здобув у Полтавській Духовній Семінарії, яку завершив 1847 — 51 у Київській Духовній Академії.

З 1851 викладав філософію (з 1861 — професор) у Київській Духовній Академії, з 1857 також німецьку мову.

1854 — 1856 асистент інспектора Академії.

Рішенням міністерства освіти 1861 його призначено проф. Моск. Університету на кафедрі філософії. Серед його студентів були майбутній рос. філософ В. Соловйов, який високо цінив виклади й творчість свого учителя, а також історик В. Ключевський. Крім праці в університеті, Юркевич викладав педагогіку в учительській семінарії, а також виступав з публічними лекціями на філос. теми.

Юркевич був представником «ідеал-реалізму», в теорії пізнання підкреслював значення емоційних елементів. Полеміка Юркевича проти матеріалізму та позитивізму привела в часи панування цих течій в рос. суспільстві до нападів на нього з боку «прогресивної» журналістики, особливо М. Чернишевського, що довело до його бойкоту.

Біографічні відомості

Богословську освіту здобув у Полтавській Духовній Семінарії, яку завершив 1847 — 51 у Київській Духовній Академії.

З 1851 викладав філософію (з 1861 — професор) у Київській Духовній Академії, з 1857 також німецьку мову.

1854 — 1856 асистент інспектора Академії.

Рішенням міністерства освіти 1861 його призначено проф. Моск. Університету на кафедрі філософії. Серед його студентів були майбутній рос. філософ В. Соловйов, який високо цінив виклади й творчість свого учителя, а також історик В. Ключевський. Крім праці в університеті, Юркевич викладав педагогіку в учительській семінарії, а також виступав з публічними лекціями на філос. теми.

Юркевич був представником «ідеал-реалізму», в теорії пізнання підкреслював значення емоційних елементів. Полеміка Юркевича проти матеріалізму та позитивізму привела в часи панування цих течій в рос. суспільстві до нападів на нього з боку «прогресивної» журналістики, особливо М. Чернишевського, що довело до його бойкоту.

Філософію Юркевич визначають конкретним ідеалізмом, або «філософією серця». Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Людина є центр, темою його філософії, а серце в його вченні — хоронитель і двигун фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.

Радянські дослідники поборювали філософію Юркевича як «релігійне, об'єктивно-ідеалістичне вчення про світ як продукт діяльності бога, духа». Натомість високо цінили творчість Юркевича В. Соловйов, Г. Шпет, Д. Чижевський, В. Рудко, підкреслюючи його зв'язок з українською філософською традицією (Г. Сковорода, М. Гоголь) та об'єктивну цінність і модерний характер його думок.

Дмитро Іванович Донцов (* 30 серпня 1883, Мелітополь — † 30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.