3.2.Гармонізація режимі регулювання корпоративної консолідації тнк в межах Європейського Союзу

Будь-яка європейська країна має власне національне законодавство із захисту свободи конкуренції. Для країн ЄС важливе значення має єдине європейське законодавство, що містить детально розроблені положення про свободу конкуренції та її обмеження у країнах-членах. Антимонопольна практика в країнах ЄС дістала широкого застосування регулювання стосовно підприємств діяльності у 90-ті роки. Антимонопольне законодавство ЄС дає дозвіл на концентрацію виходячи з наслідків домінування на ринку великих компаній, а саме: якщо на ринку забезпечується домінуюче своєчасне, обумовлене попитом оновлення асортименту продукції, тоді підвищується конкурентоспроможність товарів, які надходять на ринок; забезпечується підвищення якості продукції і досягається цінова еластичність. Якщо, незважаючи на високу концентрацію, на ринку існує чесна конкуренція між компаніями, антимонопольні заходи до них не застосовуються [10].

Антимонопольне регулювання злиття і поглинання в Європейському Союзі являє собою найбільш налагоджений механізм, який діє на наднаціональному рівні. Контроль над злиттям і поглинанням компаній у Європейському Союзі провадиться на двох рівнях:

1. У рамках ЄС, де розглядаються угоди, які мають загальноєвропейське значення. На цьому рівні діють:

• Європейська Комісія, до якої надходять попередні повідомлення про угоду та яка повинна оцінити вплив такої угоди на ринкові структури і рівень конкуренції. Якщо висновки Комісії свідчать про існування загрози конкуренції, комісія має право заборонити злиття компаній.

• Європейський Суд, в якому можуть бути оскаржені рішення Комісії. Протест необхідно подати протягом двох місяців після заборони угоди Комісією.

2. Національний рівень, на якому розглядаються угоди, з вартістю нижче за певний встановлений рівень. Як правило, національні антимонопольні органи не втручаються у розгляд Комісією угод про злиття і поглинання, що мають загальноєвропейське значення. Однак існують винятки – держава може втрутитися в процес розгляду угоди, якщо буде доведено, що дана корпоративна консолідація безпосередньо веде до зниження конкуренції на її території. У питаннях, які не пов’язані із захистом конкуренції держави мають право діяти паралельно з Комісією [19, c. 231].

Процес глобалізації економіки має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, глобалізація сприяє зниженню вартості окремих товарів і послуг, вільному проникненню інформації та новітніх технологій через державні кордони, інвестуванню в економіки держав, що розвиваються, тощо; з другого – глобалізація може бути причиною виникнення потужних олігопольних чи монопольних утворень, які домінуватимуть в окремих галузях та сферах світового господарства одноособово, встановлюючи власні ринкові закони або домовляючись між собою. А це призведе до обмеження конкуренції на деяких товарних ринках з усіма можливими негативними наслідками.

За таких умов нагальною потребою буде посилення контролю за діяльністю та процесами злиття глобальних підприємств з боку національних антимонопольних відомств. Це можна здійснити, зокрема через зміцнення ролі конкурентної політики та законодавства як засобу регулювання економічних відносин та інструмента контролю за діяльністю глобальних підприємств. А для цього необхідно, щоб важелі конкурентної політики були ефективними та адекватними, оскільки без цих важелів не можливо володіти сучасною економічною ситуацією.

На межі ХХ-ХХІ ст. міжнародні злиття і поглинання набули дуже значного обсягу, проблеми, пов’язані з розходженнями в особливостях правових режимів регулювання і контролю над злиття і поглинання, є більш відчутними. Саме тому можна спостерігати тенденції до гармонізації правил регулювання і контролю над злиттям і поглинанням у світі або в рамках одного регіону (ЄС, НАФТА). Ці питання стоять на порядку денному, однак спроби їх вирішення переважно обмежені науковими дослідженнями і розробкою теоретичних концепцій. Найбільш близько до досягнення зазначеної гармонізації знаходиться Європейський Союз. На міжнародному рівні відбувається пошук найприйнятнішої концепції для зближення правил антимонопольного регулювання у цілому і контролю над злиттями і поглинаннями зокрема, як одного з основних елементів антимонопольної політики [17, c. 212-213].

Зростає кількість держав, які запровадили закони і правила, пов’язані з антимонопольним регулюванням злиття і поглинання. Таким чином, якщо злиття компаній має міжнародний характер, його учасникам необхідно зробити перевірку обсягів своїх продаж, активів і діяльності дочірніх підприємств у кількох десятках країн. Це потрібно для визначення того, в якій з країн компаніям варто надавати відомості про здійснення угоди до місцевих антимонопольних органів.

Фахівці вирізняють шість основних підходів до вирішення проблеми розгляду міжнародних угод про злиття і поглинання кількома країнами одночасно:

• перший підхід передбачає підписання міжнародної правової угоди про розробку обов’язкового для виконання універсального антимонопольного кодексу, що буде впроваджуватися наднаціональними світовими антимонопольними органами;

• другий підхід викладено у проекті Міжнародного антимонопольного кодексу, відомого як „Мюнхенський кодекс”, що був запропонований у 1993 р. в Мюнхені приватним об’єднанням учених і експертів. Підхід полягає в створенні комплексу міжнародних антимонопольних правил у формі "Багатосторонньої торгової угоди" у рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Рисою, що вирізняє дану угоду, є комбінація мінімальних стандартів антимонопольного регулювання і механізму під назвою „міжнародна процедурна ініціатива”. Він являє собою нагляд за ефективним застосуванням національного антимонопольного законодавства з боку незалежного „Міжнародного антимонопольного органу”;

• третій підхід не передбачає створення міжнародного антимонопольного законодавства, а має на меті сприяти гармонізації національного антимонопольного законодавства окремих країн. Хоча можливе і створення „уніфікованого законодавства” еволюційним шляхом, такого як Уніфікований комерційний кодекс США;

• четвертий підхід відображає результати роботи Експертної групи ЄС з питань антимонопольної політики і нового торгового порядку, звіт якої був опублікований у 1995 р. Рекомендації даної групи спрямовані на створення Багатосторонньої угоди з конкуренції і торгівлі (Plurіlateral Agreement on Competіtіon and Trade - PACT);

• в основу п’ятого підходу покладено певні сумніви стосовно ймовірності створення міжнародного „столу переговорів”. Необхідними вважаються протилежні дії, а саме: створення ефективної мережі національних антимонопольних інститутів. Дана точка зору частково відображена у звіті Міжнародної дорадчої комісії з антимонопольної політики (Іnternatіonal Competіtіon Polіcy Advіsory Commіttee - ІCPAC);

• шостий підхід до вирішення проблеми був запропонований членом

ІCPAC професором Е.Фоксом. Як і у п’ятому підході, ця пропозиція суперечить наднаціональним централістичним тенденціям і не підтримує ідею створення нового незалежного антимонопольного законодавства. У даному разі уся відповідальність за ефективне і погоджене антимонопольне регулювання має бути покладено на держави, які співпрацюють у даній сфері.

Країни ЄС пропонують розробити міжнародну багатосторонню систему антимонопольного регулювання, а США - за гармонізацію правил регулювання контролю над злиттям і поглинанням. Європейський Союз традиційно підтримує вирішення даної проблеми шляхом проведення за участю різних сторін. Європейська комісія виступає за впровадження окремих антимонопольних правил і процедур з метою гарантування відповідальності урядів за виконання цих правил [14, c. 466].

У рамках СОТ можливе запровадження міжнародних антимонопольних правил. Ще 1996 року було створено робочу групу з питань взаємодії торгівлі та антимонопольної політики. Можна також згадати пропозиції про впровадження на базі СОТ нейтральної системи для врегулювання суперечок. Цей підхід був запозичений із практики, яка існує в Північноамериканській асоціації вільної торгівлі, згідно з якою компанії, яких не задовольняє рішення національних судів, можуть подати апеляцію до регіональної системи. Експерти рекомендують створення „Глобальної антимонопольної ініціативи” (Global Competіtіon Іnіtіatіve, GCІ). Її завданням було б сприяння проведенню діалогу між антимонопольними органами різних країн з метою посилення конвергенції між принципами антимонопольних законодавств і методами аналізу, а також розробки загальних трактувань і культури розгляду справ [15, c.48]. Комісією СОТ рекомендовано державам розробити правила, за якими будуть розглядатися злиття, що мають значні транснаціональні наслідки і чинять вплив на країни, до резидентів яких компанії - учасники угоди не належать. Ця пропозиція є альтернативою створенню правил, спрямованих на зближення різних систем антимонопольного регулювання. Зокрема, Комісія пропонує країнам домовитись стосовно недискримінаційного застосування власного законодавства незалежно від країни походження національності фірми А також про незастосування у разі розгляду угод зі злиття і поглинання факторів, що не стосуються питань конкуренції. Важливим є зауваження, що компенсаційні заходи, які призначаються країною при здійсненні угоди, мають спрямовуватись на попередження загрози конкуренції, яка виникає виключно на ринку даної країни. У вересні 2002 р. відбулась перша щорічна конференція створеної у рамках ініціативи GCІ Міжнародної антимонопольної мережі (Global Competіtіon Network). Вона розробила принципи з питань подачі повідомлень про злиття і поглинання та розгляду угод зі злиття і поглинання антимонопольними органами. Також були розроблені рекомендації „найкращої практики” у ході аналізу процесів злиття і поглинання. Однак не було прийнято рішення щодо критерію, за яким має оцінюватись вплив такого процесу злиття на конкуренцію (як відомо, у США та ЄС застосовують різні критерії).

Найбільш дієвим на даний час є такий механізм гармонізації антимонопольного контролю над злиттям і поглинанням, як кооперація антимонопольних установ у формі двосторонніх угод про співробітництво. Оскільки практично кожна з великих угод про злиття і поглинання розглядається одночасно в США і ЄС, виникла потреба у координації зусиль обох сторін. У 1991 р. була підписана угода про кооперацію зусиль антимонопольних органів, основна увага в якій приділялась регулюванню злиття і поглинання.

Однак, крім зазначених відмінностей, існує і багато спільного в антимонопольному регулюванні злиття і поглинання в різних країнах. Так, відбувається процес зближення законодавства багатьох країн у цій сфері. Найбільш помітною є тенденція до зближення між відповідним законодавством США і ЄС. Цей процес був значно полегшений проведенням активних переговорів і консультацій, які передували підписанню у 1991 р. двосторонньої угоди про застосування антимонопольного законодавства [12, c. 462]. Ще одним прикладом зближення законодавства ЄС і США стало недавнє запозичення Європейською Комісією аспектів аналізу з метою визначення ринку, які використовуються антимонопольними установами США. У свою чергу установи США почали приділяти більше уваги аналізу однобічних ефектів, що подібне до позиції ЄС, де традиційно значна увага приділялася аналізу домінуючого становища однієї фірми. А Європейська Комісія під час аналізу процесу злиття і поглинання почала використовувати принцип колективного домінування, що свідчить про перенесення уваги на аналіз того, чи приводить злиття до появи у фірм можливості координувати власні дії на ринку. Даний аспект має багато спільних рис з традиційним розглядом американськими антимонопольними органами рівня здатності фірми до здійснення таємної чи явної змови.

Окремі положення антимонопольних законів, що регулюють процес злиття і поглинання в різних країнах, можуть збігатися. Їхнє виконання може значно ускладнити процес підписання угод і збільшити витрати учасників процесу злиття. Інколи у сфері антимонопольного контролю над процесом злиття і поглинання виникають міждержавні суперечності, наприклад, угода, ухвалена в одній країні, забороняється антимонопольною установою другої. Необхідність подавати заявки щодо здійснення злиття і поглинання на розгляд кількох антимонопольних органів виникає тоді, коли угода діє на території кількох країн. Таке багаторазове подання заявок у різні держави, антимонопольне законодавство яких відрізняється, пов’язане зі значними трансакційними витратами як для компаній, так і для самих регулюючих установ [11].

Таким чином, стимули, які компанії отримують від лібералізації торгівлі товарами і послугами, у певних випадках можуть сходити нанівець через відсутність загальної координації дій національних антимонопольних установ. Компанії можуть відмовитися від здійснення здавалось бездоганих угод після проведення детальної оцінки всіх негативних наслідків процесу регулювання злиття чи поглинання.