Релігійні предтечі церковної реформи Никона.

Реформи Никона почалися не на порожньому місці. За часів епохи феодальної роздробленості політична єдність російських земель було втрачено, в той час як церква залишилася останньою загальноросійської організацією, і прагнула пом'якшити анархію всередині розпадається держави. Політична роздробленість призвела до розпаду єдиної церковної організації, і в різних землях розвиток релігійної думки і обрядів пішло власним шляхом.

Великі проблеми в Російській державі викликала необхідність перепису священних книг. Як відомо, книгодрукування на Русі не існувало майже до кінця XVI ст. (На Заході з'явилося століттям раніше), тому священні книги переписували від руки. Зрозуміло, при переписуванні неминуче відбувалися помилки, спотворювався первісний зміст священних книг, отже, виникали різночитання в трактуванні обрядів і сенс їх виконання.

На початку XVI ст. про необхідність виправлення книг заговорили не тільки духовні влади, а й світські. Як авторитетного перекладача вибрали Максима Грека (в миру - Михайло Триволис), вченого ченця з Афонського монастиря, який прибув на Русь в 1518 р.

Ознайомившись з російськими православними книгами, Максим сказав, що їх необхідно привести в однаковість, виправивши докорінно по грецьких і давньослов'янським оригіналам. В іншому випадку православ'я на Русі можна навіть не вважати таким. Так, про Ісуса Христа говорилося: «два Мене [мене] пізнайте». Або: про Бога-Отця говорилося, що Він «собезматерен Синові».

Максим Грек розпочав величезної роботі, виступаючи в якості перекладача і вченого-філолога, виділяючи різні способи тлумачення Священного писання - буквальний, алегоричний і духовний (сакральний). Принципи філологічної науки, якими користувався Максим, були самими передовими для тієї епохи. В особі Максима Грека Росія вперше зіткнулася з ученим-енциклопедистом, що мали глибокі пізнання в області богослов'я і світських наук. Тому, можливо, його подальша доля виявилася десь закономірною.

Подібним ставленням до православних книгам Максим викликав недовіру до себе (і до греків взагалі), оскільки російські люди вважали себе зберігачами і стовпами православ'я, а він - цілком обгрунтовано - примусив їх засумніватися у власному месіанство. До того ж після укладення Флорентійському унії греки в очах російського суспільства втратили колишнього авторитету в питаннях віри. Тільки деякі священнослужителі і світські особи визнали правоту Максима: «Максимом ми Бога пізнали, за старими книгам ми тільки Бога хулили, а не славили». На жаль, Максим дав втягнути себе в чвари при великокнязівському дворі і потрапив під суд, опинившись в підсумку в ув'язненні в монастирі, де і помер.

Однак проблема з переглядом книг залишилася, як і раніше невирішеною, і «спливла» під час правління Івана IV Грозного. У лютому 1551 р., за ініціативою митрополита Макарія, був скликаний собор, що приступив до «церковного устрою", виробленню єдиного пантеону російських святих, введення одноманітності в церковне життя, який отримав назву Стоглавого.

Митрополит Макарій, очолюючи раніше новгородську церква (Новгород був більш древнім релігійним центром, ніж Москва), цілком виразно дотримувався Єрусалимського статуту, тобто хрестився трьома перстами (як і в Пскові, Києві). Однак коли він став московським митрополитом, Макарій прийняв хресне знамення двома перстами.

На Стоглавого соборі гору здобули прихильники старовини, і під страхом прокляття Стоглав заборонив «трегубая [тобто вимовна триразово] Алілуя »та троеперстное знамення, визнав злочином проти догматів віри гоління бороди, вусів. Якби Макарій настільки ж люто почав вводити троеперстное знамення, як це зробить пізніше Никон, розкол напевно стався б раніше.

Проте собор ухвалив рішення про листування священних книг. Усім переписувачам рекомендувалося писати книги «з добрих перекладів», потім ретельно правити їх для недопущення спотворень і помилок при копіюванні священних текстів. Втім, через подальших політичних подій - боротьба за Казань, Ливонская війна (тим більше Смута) - справа про листування книг заглохло.

Хоча Макарій проявив достатню частку байдужості до зовнішньої сторони обрядовості, проблема залишилася. Греки, що жили в Москві, ченці з Київської духовної академії дотримувалися думки про приведення обрядів, скоєних в церквах Російської держави, до «єдиного знаменника». Московські «хранителі старовини» відповідали, що греків і киян не можна слухати, оскільки-де вони під магометанським ярмом живуть і навчаються «по латинам», а «хто по латині навчився, той з правого шляху спокусив».

Під час правління Олексія Михайловича і патріарха Йосипа, після довгих років Смути і почався відновлення Російської держави, проблема з введенням троеперстія і листуванні книг знову стала «злобою дня». Був організована комісія «справщіков» з найвідоміших протопопов і священиків, як московських, так і іногородніх. За справу вони взялися завзято, але ... далеко не всі володіли грецькою мовою, багато були затятими противниками «новогрецьких» обрядів. Тому основне знімання зосередили на давньослов'янських перекладах, страждали помилками, з грецьких книг.

Так, видаючи в 1647 р. книгу Іоанна Лествичника, в післямові говорилося, що в розпорядженні кнігопечатніков знаходилися багато списків даної книги, «але вси незгодою друга друзів у чималі узгодять: іже в цей напреді, то в друзів позаду в преноса вислову словес і не по ряду і не точію же се, але в сущих речех і толкововавшіх багато не сходяться ».

«Справщики» були людьми розумними і могли цитувати главами священні книги, але не могли судити про першорядної важливості Євангелія, Житія святих, книги Старого Завіту, повчань отців церкви та законів грецьких імператорів. Тим більше «справщики» залишили в недоторканності виконання церковних обрядів, оскільки це виходило за межі їх повноважень - подібне могло статися лише рішенням собору ієрархів церкви.

Особливу увагу в церковній реформі займає, природно, дилема - наскільки обгрунтовано хреститися трьома (двома) перстами? Дане питання є дуже складним і почасти суперечливим - Ніконіати і старообрядці тлумачать його по-різному, зрозуміло, відстоюючи власну точку зору. Звернемося до деяких деталей.

По-перше, православ'я Русь прийняла, коли візантійська церква йшла Студийскому статуту, який став основою російському (Володимир Красне Сонечко, що хрестив Русь, ввів хресне знамення двома перстами). Однак у XII - XIII ст. у Візантії набув широкого поширення інший, більш досконалий, Єрусалимський статут, який був кроком вперед в богослов'ї (оскільки в Студийском статуті питань богослов'я відводилося недостатньо місця), в якому і проголошувалося троеперстное знамення, «трегубая алілуя», скасовувалися поклони на колінах, коли молилися били чолом об землю і ін

По-друге, строго в древневосточной церкви ніде не встановлено, як треба хреститися - двома або трьома перстами. Тому хрестилися і двома, і трьома, і навіть одним перстом (наприклад, за часів константинопольського патріарха Іоанна Златоуста в кінці IV ст. Н.е.)! З XI в. у Візантії хрестилися двома перстами, після XII ст. - Трьома; правильним вважалися обидва варіанти (в католицизмі, наприклад, хресне знамення здійснюється всією рукою).