Висновки

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності з кримінальним і кримінально-процесуальним Законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

При звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення вироку.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.

1 Ч. Беккаріа

2 Сабанин С. Н. Справедливость освобождения от уголовного наказания. Екатеринбург, 1993.

3 Формулювання «особа, яка вперше вчинила злочин...» фактично дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності необмежену кількість разів, що нівелює профілактичне навантаження на відповідні статті КК. Вирішення проблеми вбачається у внесенні змін до КК, які б забороняли неодноразове звільнення від кримінальної відповідальності за передбаченими в них підставами.

4 В юридичній літературі висловлена думка про те, що відшкодування завданих збитків як одна з умов застосування ст.46 КК може набувати вигляду видачі «достатніх гарантій відшкодування збитків в обумовлений термін...» (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. У 2-х ч. - Загальна частина - К., 2001.- С. 244). Дана позиція, не ґрунтується на чинному кримінальному законодавстві, водночас видається показовою в плані можливого вдосконалення ст. 46 КК.

5 Подібне обмеження сфери застосування ст.46 КК є невиправданим як з погляду реалізації прав того, хто вчиняє злочин, так і з точки зору задоволення інтересів юридичних осіб, яким завдається шкода. У зв’язку з цим заслуговує на підтримку пропозиція у законодавчому порядку прирівняти юридичних осіб до потерпілих, які за змістом ст. 46 КК мають право на примирення (Перепадя О. В. Юридичні особи як можливі суб'єкти примирення за ст. 46 Кримінального кодексу України // Держава і право. Вип. 15.- К., 2002.- С 476-484).

6 Дещо іншу позицію займає Є. В. Фесенко, який вважає, що суд повинен максимально використовувати гуманні положення нового кримінального закону, і при цьому всі сумніви треба відносити на користь особи, яка вчинила злочин, а не навпаки (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид. переробл. і доповн. / Відп. ред. С. С. Яценко - К., 2002.- С. 94).

7 Деякі криміналісти вважають, що втрата діянням внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності означає, що воно не може визнаватись злочином, а тому при застосуванні ст.77 КК РФ (аналог ст.48 КК України) мова має йти про звільнення від кримінальної відповідальності за відсутністю в діях особи складу злочину (Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки // Законность.- 1999.-№ 7.- С. 14; Аликперов X. Д., Курбанова К Ш. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности // Государство и право.- 2000.-№ 1.- С. 58-59; Дюрягин И., Прошляков А. Освобождение от уголовной ответственности и наказания // Сов. юстиция.- 1990.- № 18.- С. 15). Переконливе спростування такої точки зору, яка раніше вже висловлювалась рядом науковців, та обґрунтування доцільності самостійного існування аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності наводиться С. Г. Келіною (Курс советского уголовного права. В 6 т. Часть Общая.- Т. 3. Наказание.- М., 1970.- С. 200-202).

8 На думку В. В. Скибицького, гарантією застосування норми КК про звільнення кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки не виступає невчинення у майбутньому особою, стосовно якої прийнято рішення про звільнення, подібних або інших злочинів (Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания.- К., 1987.- С. 74 -75). Однак більшість науковців вважає по-іншому.

9 В. О. Єлеонський, заперечуючи заохочувальний характер норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки, підкреслює, що у даному разі звільнення не пов’язане з позицією особи злочинця (Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел. Уч. пособие.- Хабаровск, 1984.- С. 18). У навчальній літературі звертається увага на необхідність відмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки від явки з повинною, щирого розкаяння, сприяння у розкритті злочину як обставин, котрі, за загальним правилом, лише пом’якшують відповідальність (Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шатенка - К., 1997.- С. 345). Зазначається також, що на відміну від інших підстав закриття кримінальної справи зміна обстановки не передбачає вчинення будь-яких дій, спрямованих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином (Виноградова О. Б. Законность и обоснованность прекращения уголовного дела в связи с изменением обстановки // Российский следователь.- 2001.-№7.-С. 20).

10 Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2 т.— Т. 2.-М., 1994.-С. 341-345.

11 До набрання чинності КК 2001 р. у судовій практиці панував підхід, згідно з яким строки давності закінчувались у день винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого або про віддання до суду у справах, які порушувались не інакше, як за скаргою потерпілого.