Імперія Гуптів

З 320 р. по VI ст. на півночі Індії правила династія Гуптів. До кінця IV ст. вони об'єднали під своєю владою більшу частину Північної Індії. До правління Гуптів переживали розквіт наука, філософія, література. Були записані древні усні трактати з різних галузей знань. Індія славилася буддійськими університетами в Таксіле, Наланде і Аджанте. Час правління Гуптів стало найбільш прославленим періодом в індійському мистецтві.

Правителі династії Гуптів протегували буддизму, проте самі були прихильниками індуїзму - поклонялися Крішни, Шиві, його дружині - войовниці Дурге, а також богові сонця Сурье. Поступово індуїзм асимілював буддійську віру. До кінця періоду Гуптів поширення і розвиток буддизму відбувалося здебільшого за межами Індії, в довколишніх районах (Непал, Шрі-Ланка).

Найвідоміший з образів Будди кінця V ст. - Проповідує Будда з Сарнатха. Божественний Будда сидить в позі лотоса на троні, багато прикрашеному скульптурними зображеннями та орнаментом. Перед нами постать, сповнена великої духовної сили, переданої в манері, далеко випередила ваговитість ранніх образів, що ведуть своє походження від якшей. Його форми дуже абстрактні, майже немає ніяких додаткових деталей, і наша увага залучають зосереджені очі, обличчя і руки, які складені в дхармачакра-мудру (що на санскриті означає «управління законом»). Мудра будується наступним чином: права рука зігнута в лікті, кисть на рівні грудей, долоню розгорнута назовні і перебуває у вертикальному положенні, великий і вказівний пальці зігнуті і утворюють кільце. Ліва рука, з таким же розташуванням пальців, розгорнута долонею до грудей. Ліва долоня знаходиться трохи нижче правої і утворює з нею кут в 45 градусів. Ця мудра, що позначає поворот колеса Закону, символізує найвищий момент у житті Будди, коли, після досягнення просвітлення, він читав свою першу проповідь в Сарнатхе.

В епоху Гуптів зводилися численні буддійські храми і палаци, наприклад, храм Дурги в Айхоле (VI ст.) Та храм Вішну в Деогахе (V-VI ст.). Розвивалося також печерне зодчество. Зразком чудового єдності архітектури, скульптури і живопису є печерний комплекс в Аджанте (IV-VII ст.).

Аджанта представляє собою підковоподібний скеля з 29 печерами, які поділяються на два основних типи - чайтья і Віхара. Остання являє собою гуртожиток буддійських ченців. Крім двох ранніх молінь (9 і 10), печери в Аджанте відносяться до V і раннього VI ст. Молитовні-чайтьи виходять на схил гори вигнутими зразок арок портиками; зовнішні стіни щедро прикрашені образами Будди і ботхісаттв, а різні їх розміри і довільне розташування - результат того, що ці фігури встановлювалися донаторами протягом тривалого періоду часу.

Ступа, як і раніше залишається центральною смислової точкою залу для молитви, і тепер вона ще більше прикрашена і розширена за рахунок рельєфів і додаткових мотивів у відповідності із збільшеною складністю богослужіння. Тіло ступи було висунуто вперед, а база розширена і пристосована для великої статуї Будди. Фігура поміщена між двох щедро покритих рельєфами пілонів, її оточують допоміжні фігури і химерні декоративні мотиви в смаку Гуптів. Колона та парасольки нагорі досягли ще більшої складності і стали значно вище. Коли ж проста, наближена до землі ступа трансформувалася в складну систему образів і символів, що розкинулася у двох напрямках - горизонтальному і вертикальному. Колишній акцент на історичному, земному втіленні Будди поступився місцем небесним, містичним аспектам буддійської віри.

Більшість печер Аджанти представляють традиційний тип віхари - з'єднання житлових приміщень і залу для проповідей. Використовуючи широкі простори стін віхари, художники створили найдавніші з відомих зразків індійської живопису. Поглиблені ніші внутрішньої стіни заповнені образами («Нагараджа з дружиною»), по стінах тягнуться живописні фризи, стелі розписані символами небесних сфер. Якість і масштаб цих творів роблять їм славу світових шедеврів. Більша частина розписів у Аджанте належить до кінця V - початку VI ст. («Ботхісаттва», «Поклоніння Будді»), але тим не менш чудово збереглася. У них зображені сцени джатак, фігури ботхісаттв, якши і незліченні декоративні мотиви, якими особливо щедро прикрашені стелі. Багаті фарби і свобода виразності надають цій 1500-річної розпису цілком сучасне звучання. На відміну від ілюстративних сцен в Санчі, які організовані і поділені вертикальними і поперечними балками огорожі, настінні розписи в Аджанте перетікають одна в іншу, складаючи нескінченний калейдоскоп кольорів і рухів, і дуже близькі за духом і динаміці рельефам Амаравати. І хоча сцени з зображенням джатак переважають, саме окремі великі фігури приваблюють око своїм майстерним малюнком і гармонійної колірною гамою, і весь ансамбль розписів приголомшує кольором і розкішшю, що б'є через край. Передовий художній задум і естетична витонченість живопису Аджанти залишаються особливим феноменом, проте слід пам'ятати, що від інших індійських розписів збереглися тільки фрагменти.

У гуптской художній культурі буддійське мистецтво пережило свій останній розквіт, надовго поступившись місцем зображенню богів індуїзму.

Індія VI-IX ст.

Вторгнення білих гунів, яких зазвичай пов'язують з сумновідомим Аттілою, що спустошив Захід, прискорили загибель імперії Гуптів в VI ст. Північна Індія знову розпалася на регіональні царства, правителі яких протегували індуїзму.

Індуїзм - основна релігія Індії, поширена і в інших країнах Азії. Одне з її положень - вчення про перевтілення душ, обумовлене попередніми вчинками, доброчесними або поганими. Пантеон цієї релігії надзвичайно великий. У Середньовіччі зводилися храми головним індуїстським богам - Брахмі (Творець світу), Вішну (Бог-охоронець) і Шиві (Бог-руйнівник), що складали Тримурти.

У VII ст. на півдні Індії в портовому місті Махабаліпураме був зведений величезний храмовий ансамбль. Цей священний комплекс був побудований на природній майданчику, розташованому між горами і океаном. Таким чином, комплекс як би з'єднував дві природні стихії - воду і землю. У ансамбль увійшли індуїстські печерні храми, вісім невеликих святилищ, вирубаних з цільної скелі, знаменитий прибережний храм Шиви, а також широко відомий наскельне рельєф «Сходження Ганги на землю». В архітектурі комплексу виділяються монолітні храми-ратха, присвячені епічним героям «Махабхарати». Такі ратха Арджуни, ратха Бхими та ін Ці маленькі храми Махабаліпурама чергуються з висіченими з скель великими постатями священних тварин - слонів, левів і биків. «Розгулює» і «відпочиваючі» серед ратха тварини як би пов'язують архітектурні форми з природним ландшафтом. Центром храмового комплексу служить величезний (близько тридцяти метрів в довжину) наскельне рельєф «Сходження Ганги на землю». В основі сюжету лежить рельєфу легенда про те, як священна Гангу, що протікала раніше в піднебессі, була скинута богами на землю на прохання царя Бхагіратхі, з тим щоб окропити прах його предків. Перед скельним рельєфом влаштована майданчик, на якій у давнину розігрувалися релігійні театралізовані вистави. Під час цих уявлень рельєф служив своєрідним тлом і замінював декорації. Таким чином, тема урочистості всього живого, що живиться єдиним джерелом - священної Гангою, стала основною темою храмового комплексу в Махабаліпураме.

Шедевром храмового зодчества південній Індії періоду раннього Середньовіччя став храм Кайласанатха в Еллоре. Це монолітний комплекс, висічений з єдиної скелі величезних розмірів. Храм будувався протягом 150 років, у його спорудженні брало участь 7 тисяч осіб. Храм Кайласанатха воістину грандіозний. Він займає площу в два рази перевищує площу Парфенона в Афінах, по висоті перевершує його в півтора рази. При його будівництві було видовбано 200 тисяч тонн гірської породи. Храм присвячений богу Шиві, він представляє гору Кайласа - обитель Шиви в Гімалаях. Прямокутний двір храму, оперезаний зсередини рядами ніш зі статуями божеств, включає вибраного шикхара (пірамідальним завершенням) головне святилище і багатоколонний зал для тих, хто молиться. Мистецтво пластики раннього середньовіччя досягло вершини в цьому прекрасному комплексі з монументальними статуями і рельєфами, зазначеними гострим драматизмом образів і динамікою складних композицій.

Найбільшими храмовими центрами раннього і зрілого Середньовіччя, розташованими в Центральній і Південно-Східної Індії, є Бхубанешвар і Кхаджурахо. Характерним прикладом храмової архітектури цього періоду може служити комплекс Кандарья Махадева в Кхаджурахо (X-XI ст.). Окремі частини будівлі - святилище, зал для тих, хто молиться, вестибюль, вхід - знаходяться на одній осі і щільно прилягають один до одного. Кожна з цих частин завершена відокремленої баштової надбудовою. Башта святилища - найвища, інші вежі східчасто знижуються у напрямку до входу. Храми Кхаджурахо прикрашені рельєфами, які є чудовими зразками храмової скульптури. Зображення фігур чоловіків і жінок - одні з кращих в середньовічному мистецтві («Жінка, накрашівающая очі», «Танцівниця і музиканти»). Легкі нахили і виразна пластика фігур створюють примхливий складний ритм всього скульптурного оформлення цієї споруди. Ансамбль в Кхаджурахо є ще один чудовий зразок художньої культури, в якому, так само як і в монументальному мистецтві Індії, втілений принцип єдності Всесвіту. Цю особливість індійського мистецтва так охарактеризував знаменитий філософ XIX ст. Рабіндранат Тагор: «Індія завжди мала один незмінний ідеал - злиття зі Всесвіту».

Що ж стосується буддизму, то його позиції все більше слабшали; незабаром він був пригнічений ісламськими навалами, його вплив звузилося тільки до кількох районів, таких як королівство Пала в Біхарі (сидить Будда), відокремлені райони Гімалаїв тощо Хоча релігійний вплив буддизму зменшувалася, середньовічне буддійське мистецтво продовжувало удосконалювати технічні досягнення попередніх століть, що особливо помітно в бронзових виробах, що зберегли граціозність форм, властиву традиції Гуптів. Один із чудових прикладів мистецтва середньовічної Індії - інкрустований бронзовий вівтар з Сірпура. Його складні архітектурні елементи декору і орнаментована тканину одягу викликають у пам'яті пишність середньовічних палаців і придворних. У центрі, у верхній частині, зображений Будда Амітабха, фланкіруемий фігурами ботхісаттв. Замість традиційної фігури Будди центральний Лотосовий трон займає богиня. Вона зазвичай ідентифікується як Тара, але це може бути і Чанда, богиня мудрості, яка тримає цитрусовий плід замість квітки лотоса, що асоціюється з тарою. Типово для буддійської іконографії зображення в нижній частині донатора в молитовній позі.