33. Національно-визвольний рух на Західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.

Важливою складовою українського національного руху були визвольні змагання на західноукраїнських землях. У другій половині XIX ст. вони помітно активізувалися. Провідну роль у цьому русі, як і раніше, відігравали представники інтелігенції, переважно духовенства. Разом із тим, особливо після придушення австрійським урядом та російськими військами повстання та скасування конституції, тут виникло чимало серйозних проблем. Галицько-українське громадянство перестало бути єдиним. Більша частина старшої за віком консервативної інтелігенції натомість колишнього культурницького москвофільства почала схилятися до закликів політичного характеру. Навіть деякі видатні галицькі діячі, котрі раніше стояли на позиціях окремішності українського народу, стали всіляко пропагувати ідею національно-культурної єдності Галицької Русі з Великою Росією.

Але існувала й інша точка зору. Її носіями були так звані народовці - представники молодої генерації українського національного руху, які рішуче виступили проти консервативно-москвофільського табору. Величезний вплив на формування національної свідомості молоді справляв приклад Наддніпрянщини. «Кобзар» Т. Шевченка, твори П. Куліша, «Основа» та інші українські видання, які діставалися Галичини, захоплювали молоду західноукраїнську інтелігенцію, прилучаючи її до загальнонаціонального визвольного руху.

У 1867 р. за допомогою українців зі сходу у Львові було започатковано часопис «Правда», в якому друкувалися твори П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, Панаса Мирного та інших видатних діячів української культури. Через рік народовці заснували товариство «Просвіта», яке видавало популярні книжки, підручники, організовувало читальні для населення. Першим головою Товариства став А. Вахнянин. «Просвіта» ініціювала створення друкованого органу народовців «Діло», а також першої політичної організації народовців.

У 1873 р. за сприяння меценатів із Наддніпрянщини у Львові постало Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке в 1892 р. було реорганізоване в наукове. У товаристві працювали М. Грушевський, І. Франка, В. Гнатюк, Ф. Вовк та ін. За період свого існування (до 1939 р.) воно видало понад 1100 різноманітних наукових і літературних праць.

У 1885 р. представники консервативної інтелігенції, які остаточно перейшли на службу російському царизмові, заснували свою політичну організацію — «Народну Раду». Виникають у Галичині й перші політичні партії. У 1890 р. під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка і М. Павлика тут була заснована Русько-українська радикальна партія. Через дев'ять років вона розпалася на Українську соціал-демократичну партію на чолі з прихильниками марксизму М. Ганкевичем та Ю. Бачинським і Національно-демократичну партію, засновану І. Франком і К. Левицьким.

Активізує свою роботу Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка під проводом свого голови — М. Грушевського. Дуже важливим було те, що Товариство об'єднувало зусилля вчених та діячів культури Галичини й Наддніпрянщини і являло собою своєрідну академію наук українського народу. Велике значення з огляду розвитку українського руху мав також заснований 1898 р. М. Грушевським та І. Франком загальноукраїнський часопис «Літературно-науковий вісник».

Отже, другу половину — кінець XIX ст. можна оцінити як період піднесення національно-визвольного руху, посилення позицій та ролі тих суспільно-політичних сил, котрі чітко виступали за всеукраїнське єднання на принципах визнання незалежності й української державності.