Концепція неупередженого міжнародного оподаткування.
З точки зору ефективності, на думку західних економістів, завданням податкової системи є встановлення неупереджених норм оподаткування, тобто норм, які б не могли діяти ні проти, ні на користь якого-небудь виду діяльності. Рішення про господарську діяльність, інвестування та споживання мають прийматися з причин, не пов’язаних із оподаткуванням. Концепція неупередженого міжнародного оподаткування має такі правила:
неупередженість стосовно експорту капіталу. Податкова система відповідає цьому правилу, якщо на вибір платника податку — інвестувати у себе в країні чи за кордоном — питання оподаткування не впливають;
неупередженість щодо імпорту капіталу (іноземна, або конкурентна неупередженість). Це правило вважається виконаним, якщо всі діючі на ринку фірми обкладаються податком за однаковою ставкою;
Національна неупередженість. Згідно з цим правилом загальний прибуток на капітал, який розподіляється між платником податку та державою, має бути однаковим, незалежно від того, де інвестовано капітал: всередині країни чи за кордоном. Наприклад, якщо ставка національного податку на дохід платника складає 34 % (у платника залишається 66 %), то обкладання його іноземними податками не змінить цих пропорцій.
«Податкові гавані»
Більшість транснаціональних фірм мають іноземні філії, що розташовані в країнах—"податкових гаванях". Ці філії акумулюють корпораційні фонди, які призначені для реінвестування або репатріації. Створення таких філій певною мірою зумовлено наявністю податкової відстрочки на зароблені іноземні доходи, дозволеної в деяких країнах базування батьківських компаній.
"Податкові гавані" — це такі країни, де помірний рівень оподаткування та ліберальні податкові стимули дають ТНК змогу суттєво зменшити або відстрочити оподаткування доходів, які проходять через ці країни.
Філії, розташовані в таких "податкових гаванях", відомі ще як міжнародні офшорні фінансові центри ТНК. Країни розташування таких фінансових центрів звичайно відповідають таким вимогам:
Низький податок на дохід для резиденті в-корпорацій від іноземних інвестицій або продажів та низький рівень податкових стягнень на дивіденди, сплачені батьківській фірмі.
Стабільна валюта, шо дає змогу легко конвертувати фонди в місцеву валюту та навпаки. Дозвіл вільно використовувати євровалюти.
Розвинута інфраструктура для надання фінансових послуг, наприклад зв'язок, кваліфікований персонал офісів, банки з високою репутацією.
Стабільний уряд, що підтримує розвиток фінансових послуг філій ТНК на території країни.
Міжнародні офшорні фінансові центри ТНК можуть набирати різних організаційних форм. Головний вибір полягає в тому, чи створювати відділення батьківської компанії, чи реєструвати в "податковій гавані" місцеву корпорацію. На цей вибір впливають кілька факторів.
Перший фактор — прогнозована прибутковість або збитковість підприємства. Якщо стратегія ТНК передбачає його збитковість на тривалий період після заснування, то такий підрозділ транснаціональної компанії майже завжди буде організовуватися у формі відділення. Це дасть змогу консолідувати передбачені збитки у звіті про доходи батьківської компанії для оподаткування в країні базування ТНК.
Другий фактор — це ставлення батьківської компанії до репатріації фондів. Безподаткове використання фондів може бути важливим чинником у визначенні потреб в обіговому капіталі компанії. Але якщо доходи фінансового центру будуть не переказуватися до батьківської фірми, а акумулюватися в "податковій гавані", то ТНК зареєструє тут не відділення, а дочірню компанію. Батьківська компанія не сплачуватиме податки на ці акумульовані доходи доти, поки їх не перекажуть "додому".
Третій фактор — це можливість альтернативного використання фондів офшорного підрозділу. Якщо ТНК здійснює активну міжнародну експансію та потребує щорічних нових інвестицій у відкриття нових підприємств, офшорні центри акумулювати муть ресурси від одних зарубіжних філій і фінансуватимуть інші філії Статус дочірньої компанії, а не відділення, у цьому випадку буде теж вигідний для ТНК.
Усі трансфери фондів від усіх підрозділів транснаціональної мережі корпорації можуть проходити через її міжнародний фінансовий офшорний центр. Це стосується як дивідендів, так і капіталовкладень. Таким чином, сплата податку країні базування батьківської компанії на доходи з іноземних джерел, які звичайно сплачуються в разі проголошення дивідендів іноземною філією, може бути відстроченою доти, поки фінансовий офшорний центр, сам не почне виплачувати дивіденди батьківській компанії. Виплата ж дивідендів може бути відкладена на невизна-чений час, якщо офшорний центр фінансуватиме розширення зарубіжних операцій. Щоб акумулювати такі загальнокорпораційні ресурси, ТНК не потрібно переказувати їх батьківській компанії, де вони підпадуть під оподаткування. Цю роль з найменшими витратами виконує міжнародний офшорний фінансовий центр ТНК.
"Податкові гавані" світу можна згрупувати в чотири типи:
" Податкові гавані", де не стягується податок на доходи або приріст капіталу та інші податки (на подарунки, на нерухомість).
"Податкові гавані" з дуже низьким рівнем податків.
"Податкові гавані", де оподатковуються доходи із внутрішніх джерел, але вилучаються з оподаткування доходи з іноземних джерел.
Країни, що пропонують спеціальні податкові привілеї і привабливі як "податкові гавані" тільки для окремих цілей.
До першого типу податкових гаваней належать деякі офшорні зони в Карибському басейні. Багами, наприклад, стягують символічний податок 100 $ на рік з багамських компаній. Кайманові острови гарантують іноземним компаніям 20-річні податкові "канікули", Бермуди мають дуже низьку податкову ставку. Всі ці "гавані** не мають податкових угод з іншими країнами щодо надання відповідної інформації.
Представниками другої групи, наприклад, можна вважати британські Віргінські острови, голландські Антили. Наприклад, голландські Антили пропонують дуже низький податок на доходи, а також спеціальні податкові привілеї для холдингових, авіаційних, судноплавних фірм.
Третій тип офшорних центрів — це такі країни та території, як Панама, Гонконг. Хоча Гонконг встановив 15%-й податок на доходи з місцевих джерел, іноземні доходи повністю звільнені від оподаткування. Не існує жодних податків на капітал або дивіденди, переказані іноземним акціонерам. Аналогічний податковий режим та дуже ліберальні процедури інкорпорації діють у Панамі.
Четверта група — це країни, що намагаються стимулювати розвиток у певних регіонах або заохотити індустріалізацію країни. Наприклад, Республіка Ірландія вилучає з оподаткування експортні доходи корпорацій, що організували промислові підприємства в окремих регіонах. Пуерто-Рико не оподатковує підприємства, розташовані в деяких найменш розвинутих районах.
Основні «податкові гавані» світу: Аруба, Антили (Нідерланди), Бермуди, Багами, Беліз, Панама, Кайманові острови, Монтсеррат, Вергінські острови, Антигуа, Барбадос, Джерсі і Грюнсі, Гібралтар, Вануату, острів Мен, Дублін, Монако, Люксембург, Ліхтенштейн, Мальта, Кіпр, Дубай, Бахрейн, Сінгапур, Гонконг, Маврикій, Лабуан, Західне Самоа, острови Кука.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОПОДАТКУВАННЯ ТНК
В ідеальному варіанті податки мають не тільки ефективно акумулювати доходи, а й справляти якомога менший негативний вплив на економічну поведінку платників. Теоретики оподаткування вважають, що ідеальні податки повинні бути цілком нейтральними з погляду впливу на ТНК та цілком справедливими з точки зору охоплення всіх платників податків.
Нейтральність податків
Нейтральність податків (tax neutrality) вважається важливим теоретичним принципом оподаткування транснаціональної діяльності й означає, що вони не впливають на будь-які аспекти інвестиційних рішень фірми (наприклад, розміщення інвестицій або вибір інвестора). Нейтральність може бути внутрішньою та іноземною.
Внутрішня нейтральність означає, що тягар оподаткування кожної одиниці прибутку від операцій у країні базування батьківської компанії ТНК буде рівним з тягарем оподаткування кожної одиниці прибутку, який заробила ця компанія внаслідок зарубіжних операцій. Ця форма нейтральності передбачає одноманітність як у застосуванні податкової ставки, так і у визначенні доходу, що підлягає оподаткуванню.
Іноземна (або зовнішня) нейтральність означає, що податковий тягар на кожну іноземну філію ТНК буде таким самим, як і на її конкурентів (місцеві фірми та компанії інших країн), що діють у тій же країні-реципієнті. Якщо, наприклад, країна, що приймає, змінює законодавство на користь місцевих фірм, то країна базування повинна теж модифікувати свої підходи до оподаткування доходів батьківської компанії ТНК, щоб вирівняти умови, тобто досягнути зовнішньої нейтральності.
Неважко зрозуміти, що принцип зовнішньої нейтральності не може бути покладений в основу податкової політики країн базування ТНК, оскільки заходить у суперечність із принципом внутрішньої нейтральності.
Більшість країн базування ТНК, у тому числі США, Німеччина, Японія, Велика Британія, дотримуються змішаної політики зовнішньої та внутрішньої нейтральності податків: оподатковують прибутки зарубіжних відділень своїх батьківських компаній
ТН К, але переносять термін оподаткування доходів їхніх фірм до тих пір, поки ці доходи не будуть репатрійовані з країни, що приймає, "додому". Деякі країни базування транснаціональних фірм (Франція, Канада, Нідерланди) цілком або частково звільняють доходи своїх зарубіжних підприємств (дочірніх компаній, філій, відділень) від внутрішнього оподаткування.
Справедливість податків
Концепція справедливих податків (tax equity) проголошує критерій, що всі платники податків, які перебувають у межах певної податкової юрисдикції, мають нести один і той самий податковий тягар. Це означає, що дохід відділення американської ТНК за кордоном повинен бути оподаткований у США таким самим чином (ставка оподаткування та час сплати), як і дохід відділення цієї ТНК, розміщеного в США.
Такий підхід до оподаткування міжнародної діяльності ТНК спрямований на те, щоб нейтралізувати вплив податків на інвестиційні рішення корпорацій щодо зарубіжного або "домашнього" розташування їхніх відділень.
Податки мають великий вплив на інвестиційні рішення, управління валютним ризиком, планування структури капіталу та внутрішньокорпораційних потоків фондів. Мінімізація загального корпораційного податкового тягаря є одним із основних завдань транснаціональної компанії. Однак було б помилкою розглядати стратегію сучасних ТНК як негнучку, однобічну орієнтацію на цю мету корпораційної діяльності. "Кодекси поведінки" багатьох ТНК містять положення про "соціальну відповідальність" та готовність дотримуватися законів країни, що приймає, в тому числі і її податкових правил. Сучасні концепції транснаціонального менеджменту проголошують, шо ухвалення корпораційних рішень має завжди базуватися на фундаментальних принципах лінії ведення бізнесу компанії, а не підкорятися тільки одному мотивові — зменшення податкових зобов'язань.
Морально-етичні аспекти цієї проблеми набувають великого значення для ТНК. У країнах-реципієнтах вони часто потрапляють у ситуацію, коли місцеві фірми ухиляються від сплати податків. Перед транснаціональними корпораціями постає дилема: або діяти таким же чином, як і місцеві фірми, тобто приймати філософію "коли ти в Римі, то роби так, як роблять римляни"; або дотримуватись у всіх країнах єдиних корпораційних принципів бізнес-етики, в тому числі повної відкритості для податкових органів. Адже підрив репутації та негативний громадський резонанс викриття випадків несплати податків у будь-якій країні, що приймає, можуть вплинути на діяльність усієї транснаціональної мережі. На практиці обидві лінії поведінки мають місце. Значна частина ТНК проводить політику відкритості для податкових органів, особливо в умовах "помірних" податкових режимів, частина компаній, однак, уважає, що їхні конкурентні позиції погіршаться, якщо вони не будуть уникати податків такою ж мірою, як місцеві конкуренти.
Проблема моральності стосується головним чином ТНК, але вона пов'язана і з діями урядів країн. Деякі країни ввели податкові санкції щодо транснаціональних компаній тільки тому, що вони підозрювали ці фірми в порушенні місцевих податкових законів.
ОПОДАТКУВАННЯ ТНК У США
Принцип юридичного місцезнаходження
США є країною базування значної кількості транснаціональних корпорацій. Ця країна має значний досвід оподаткування операцій ТНК.
Основним критерієм податкового законодавства США історично став принцип юридичного місцезнаходження.
Внутрішніми ("домашніми") фірмами визнаються ті; що інкорпоровані в США. Іноземними корпораціями вважаються такі, що інкорпоровані поза США. Принцип юридичного місцезнаходження передбачає: якщо розташована за кордоном філія американської ТНК є не її відділенням, а окремою інкорпорованою (зареєстрованою) за законами країни, що приймає, юридичною особою, ЇЇ прибутки, як правило, не будуть об'єктом оподаткування у США до тих пір, поки цей прибуток не буде переказаний батьківській компанії або розподілений як дивіденди акціонерам.
Різниця у статусі відділень і дочірніх компаній
Зарубіжні відділення та дочірні компанії ТНК США підпадають під різний режим оподаткування. Операції зарубіжного відділення розглядаються як частина операцій батьківської компанії США. Тому доходи відділень повністю оподатковуються в тому році, коли вони зароблені, навіть якщо вони не переказані батьківській компанії.
Податки на доходи дочірніх підприємств, на відміну від цього, можуть бути відстрочені до того року, коли ці доходи будуть переказані у США як дивіденди або "роялті'. Тому транснаціональна корпорація США може користуватися такими податковими перевагами доти, доки вона не припинить реінвестувати свої зарубіжні доходи в розширення операцій.
Кредит на іноземні податки
Для того щоб запобігти подвійному оподаткуванню доходів іноземного походження, США надають кредит на фактично сплачені іноземні податки на такі доходи. Якщо зарубіжний податок на 1 долар, зароблений за кордоном та переказаний у США, менший за ставку американського податку на корпорації (35 %), то цей долар додатково оподатковуватиметься у США з метою довести загальну суму сплаченого податку до 35 центів. Якщо ж ставка іноземного податку дорівнює або перевищує 35 %, то в США додатковий податок не стягуватиметься, що фактично означатиме використання цих надлишково сплачених податків як залік у рахунок американських податків, що накладені на інший дохід зарубіжного походження.
Нові правила США зі стягнення податків на розподілені інвестиційні доходи
З 1 січня 2001 р. США впровадили нові правила щодо податків на переказ розподілених дивідендів. Ці правила застосовуються до фізичних та юридичних осіб у всіх країнах світу, що отримують дохід у США від інвестицій в американські цінні папери.
Метою нових правил є гарантувати, що всі клієнти, які отримують доходи на американські цінні папери, сплачують правильну ставку податків. Особливо це стосується офшорних інвестиційних фондів, трастів та компаній.
Нові правила передбачають, що кожний отримувач дивідендів, процентів, "роялті" або доходів від продажу цінних паперів повинен надати інформацію про себе і заповнити спеціальні ідентифікаційні анкети. У противному разі всі згадані доходи нерезидентів будуть оподатковуватися за ставкою 30 %.
Особливістю нових правил є те, що податкове законодавство США в деяких випадках не розглядатиме юридичну особу, що здійснює інвестиції в США, як кінцевого бенефіціарія — власника цінних паперів та інвестиційного доходу. Такі компанії, за умов прозорості податкового законодавства США, набувають статусу посередників.
Нові податкові правила визначають, що відповідальність за встановлення податкового статусу клієнта і повідомлення щодо застосованої податкової ставки покладено на так званих кваліфікованих посередників (qualified intermidiary), тобто на банки. Такі банки підписують спеціальну угоду зі Службою внутрішніх доходів США і здійснюють весь процес ідентифікації утримувача американських цінних паперів у відповідності до законодавства США.
Таким чином, банки як "кваліфіковані посередники" в принципі зобов'язані розкрити інформацію як про "посередника"-компанію, так і про її власників. Цей обов'язок розкриття інформації застосовується до всіх компаній-інвесторів у цінні папери США безвідносно від того, чи є їхні власники громадянами США або інших країн.
Якщо банк-посередник не укладає спеціальної угоди, ім'я клієнта все одно буде ідентифіковане ним під час здійснення трансакції з американськими цінними паперами.
Якщо існує угода про уникнення подвійного оподаткування між країною базування ТНК і США, податок на переказ дивідендів, процентів та "роялті" стягуватиметься за визначеною ставкою (найчастіше — 15 %). Якщо такої угоди немає, податок на трансфер розподілених доходів буде стягуватися за ставкою 30 %.
Якщо "посередники" (переважно це стосується закордонних філій та дочірніх компаній американських фірм або американських громадян), що інвестують у цінні папери США, не побажали до 1 січня 2001 р. розкрити інформацію про себе, то банк— кваліфікований посередник не дозволить їм куггувати такі цінні папери. На всі доходи від таких інвестицій після 1 січня 2001 р. застосовується податкова ставка 31 %.