2. Суб’єкти міжнародного конфлікту:
окремі держави;
коаліції держав;
партії, організації та рухи.
Важливою характеристикою суб’єктів міжнародних конфліктів є сила (здатність одного суб’єкта змусити або переконати іншого суб’єкта зробити те, що в іншій ситуації він робити не став би, інакше кажучи, сила суб’єкта конфлікту означає здатність до примусу).
Так, на думку Г. Моргентау, можна виділити дев’ять факторів сили:
географічне положення;
природні ресурси;
промислові можливості;
військовий потенціал;
населення;
національний характер;
національну мораль;
ступінь підтримки населення;
якість дипломатії;
якість уряду.
Р. Клайм вважає, що сила держави визначається видимою силою (міцністю) держави, що складається з кількості населення і території, економічного потенціалу, військового потенціалу, стратегічної мети, національної волі.
Другою важливою характеристикою суб’єкта конфлікту є його місце (позиція суб’єкта конфлікту в загальній системі відносин). Позиція суб’єктів конфлікту визначається його силою, підтримкою з боку інших суб’єктів міжнародних відносин, умовами реалізації потенціалу суб’єктів конфлікту.
Конфліктні відносини в системі міжнародного конфлікту за своїм характером поділяються на:
союзні;
партнерські;
протиборства;
ворожі.
Вони становлять систему економічних, соціальних, політичних, науково-технічних, культурних, моральних, соціально-психологічних, воєнно-стратегічних та інших зв’язків і взаємодій між державами, націями і національностями, політичними, суспільними, релігійними й іншими організаціями всередині держав, груп держав, міжнародними організаціями всередині держав, груп держав, міжнародними організаціями міжурядового й неурядового характеру. Для конфлікту властиві відносини протиборства і ворожості.
Зв’язки і взаємодії суб’єктів конфлікт з метою аналізу поділяють на такі сфери відносин:
політичні;
військові;
економічні;
соціальні;
екологічні.
Об’єкт міжнародного конфлікту – інтерес, що є предметом суперечки (оспорюється) суб’єктами конфлікту і виражається в обгрунтованому або помилковому праві на щось.
Фази (етапи, ступені) розвитку конфлікту мають реальний і детермінований характер, тобто кожний з них характеризується певним набором дій і протидій суб’єктів конфлікту.
Перша фаза конфлікту формується на основі визначених об’єктивних і суб’єктивних протиріч державних, воєнно-стратегічних, економічних, соціальних і екологічних інтересів суб’єктів міжнародного конфлікту та відносин, що випливають з них, виражених у порівняно гострій (конфліктній) формі.
Друга фаза полягає у суб’єктивному визначенні безпосередніми сторонами, що беруть участь у конфлікті, своїх інтересів, цілей, стратегій і способів боротьби для розв’язання об’єктивних і суб’єктивних протиріч з урахуванням свого потенціалу і можливостей застосування мирних і немирних засобів, використання союзників і зобов’язань, оцінки ситуації всередині і поза соціальною системою суб’єктів.
Третя фаза характеризується переходом до насильницьких засобів у розв’язанні політичних, міждержавних, економічних, соціальних і навіть екологічних протиріч.
Четверте фаза полягає в наростанні боротьби аж до кризи, що може охопити відносини безпосередніх учасників.
П’ята фаза означає перехід до насильницьких дій, у тому числі із застосуванням військової сили.