Вища юридична сила.
Всі закони, інші нормативно - правові акти держави, яка має конституцію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь – якими органами чи
посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправними.
Особливий порядок прийняття.
Для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу
процедуру. З метою прийняття Конституції створюються спеціальні органи або
парламент застосовує спеціальну процедуру, яка вимагає схвалення конституції
не простою, а кваліфікованою більшістю голосів. Можливе також прийняття конституції референдумом .
Так, Конституцію Франції 1791 року приймали спеціально для цього скликані
УСТАНОВЧІ ЗБОРИ, такі ж самі збори опрацьовували Конституцію США, яку
пізніше прийняли конституційні конвенти штатів.
Відомі приклади „дарування” конституції монархом (такий акт має назву
октрювання) – як, наприклад, конституція, дарована королем Прусії після
революції 1848 року. Іноді конституцію приймають загальнонародним
референдумом. Так було прийнято чинну Конституцію Російської Федерації в
1993 році; сучасну французьку Конституцію в 1958 році.
Якщо ж конституцію приймає вищий представницький орган країни, то вдаються
До спеціальної процедури – підвищують кількість голосів, потрібних для
прийняття акта (так звана конституційна більшість), збільшують строк розгляду.
Спеціальними органами – Установчими зборами – було прийнято конституції
Франції (1791), Італії (1947), Індії (1950), Португалії (1976).
Кваліфікованою більшістю парламентів приймалися конституції Греції (1975),
Іспанії (1978), України (1996). Але після прийняття парламентами згадані
конституції Греції та Іспанії потім було схвалено референдумами.
Референдумами було прийнято конституції Чилі (1980), Франції (1946).
Монархами було даровано конституції Франції (1814, рік після повалення
Наполеона), Бельгії (1831), Японії (1889), Кувейті (1963).
Підвищена стабільність.
Це Конституційні норми закріпляють найбільш характерні риси порядків,
властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки
зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють
детальні, мобільні відносини. Змінити положення, як правило, дуже важко (в
Україні для цього в багатьох випадках потрібен референдум).
Високий рівень захисту з боку держави.
У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного судочинства,
встановлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції.
(Майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є основним
завданням). В Україні діє Конституційний Суд України – єдиний орган, який
може вирішувати питання про конституційність тих чи інших актів вищих
органів влади.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ.
Конституція України є основним законом держави, якому підпорядковуються
усі інші закони країни. В державі не повинно бути законів, які б суперечили,
або не повністю відповідали цьому основному закону.
Прийняттю Конституції України 1996 р. передувало прийняття:
Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.);
Концепції нової Конституції України (19 червня 1991 р.);
Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.);
Закону «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.);
офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нової редакція (2 жовтня 1993 р.);
конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 р.);
Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади
організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період
до прийняття нової Конституції» (8 червня 1995 р.);
проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого
(5 травня 1996р.).
Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. стала результатом значних зусиль держави і суспільства.
Конституція України складається з:
Преамбули;
15 розділів, які об’єднують 161 статтю;
2 статті Прикінцевих положень;
14 пунктів Перехідних положень.
Розділ І “Загальні положення” включає 20 статей (ст.ст. 1-20). Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” складається із 48 статей (ст.ст. 21-68). Розділ ІІІ “Вибори. Референдум” включає 6 статей (ст.ст. 69-74). Розділ ІV “Верховна рада України” (ст.ст. 75-101). Розділ V “Президент України” (ст.ст. 102-112). Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120). Розділ VII “Прокуратура” (ст.ст. 121-123) Розділ VIII “Правосуддя” (ст.ст. 124-131). Розділ ІХ “Територіальний устрій України” (ст.ст. 132, 133). Розділ Х “Автономна Республіка Крим” (ст.ст. 134-139). Розділ ХІ “Місцеве самоврядування” (ст.ст. 140-146). Розділ ХІІ “Конституційний Суд України” (ст.ст. 147-153). Розділ ХІІІ “Внесення змін до Конституції України” (ст. 154-159). Розділ ХІV “Прикінцеві положення” (ст.ст. 160, 161). Розділ ХV “Перехідні положення” (пп. 1-14).
Таким чином, структура конституції – досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.
У преамбулі зазначається:
1.що конституція приймається Верховною Радою від імені Українського народу – громадян України всіх національностей;
2.що є основою Конституції для здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення;
3.що найважливішим завданням Конституції є забезпечення прав і свобод людини,
гідних умов життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.
Основному закону підпорядковані інші конституційні закони, які конкретніше
розкривають його зміст і регламентують порядок забезпечення дії статей
Конституції. Сукупність усіх розділів Конституції і конституційних законів
складає конституційне законодавство України, або конституційне право. Нижче
буде розглянуто лише кожний з розділів Конституції /рис25/.
Рис. 7. Конституція України – основний закон держави