2.2. Формування окупаційного режиму у Чеських землях, німецький протекторат над Словацькою державою.

В результаті агресії нацистської Німеччини Чехословаччина, як єдина держава двох слов'янських народів чехів і словаків - була ліквідована. Президент Другої Чехо-Словацької республіки Е. Гаха після захоплення Чеських земель гітлерівською Німеччиною і включення їх під назвою "Протекторат Богемія і Моравія" до складу "третього райху" був залишений окупаційним урядом на своєму посту. Погодившись на окупацію і співпрацю з нацистами, він вибрав, на його думку, з двох зол менше, вважаючи, що чеський уряд і чеська влада стануть грати роль такого собі "буфера" між окупантами і чеським народом і зможуть таким чином послабити негативні наслідки їхньої політики. Хоча більшість населення Чеських земель було антинацистське налаштоване і внутрішньо не прийняло окупацію, значна частина суспільства зрозуміла і визнала вимушеність вчинку Гахи, у всякому разі, різко не засуджувала його³⁶.

Перебуваючи в еміграції Е. Бенеш до літа 1941 р., коли стала абсолютно очевидною тотожність понять "Гаховщина" і колабораціонізм, теж спочатку не виступав з різкою критикою дій Гахи, підтримував з ним зв'язок і оцінював його діяльність, як політику "меншого зла "для чеського народу. У той же час частина чехів відразу зайняла гостро критичні позиції, розцінивши дії президента протекторату як колабораціоністські. В історіографії до цього часу ведуться суперечки про оцінку "гаховщини" перших років нацистського правління. Які б не були суб'єктивні наміри Гахи і його оточення, але виконання гітлерівського ультиматуму ображало національно-патріотичні почуття чехів, породжувало песимізм і підривало віру в можливість дієвого опору оккупантам³⁷.

Положення протекторату як німецької колонії визначив указ Гітлера від 16 березня 1939 р., підготовлений задовго до окупації. Територія протекторату «навічно» окуповувалась німецькими військами, чехословацька армія ліквідовувалась. 21 березня був розпущений вищий законодавчий орган країни - Національні збори. Протекторат був позбавлений права самостійно вести зовнішню політику. Вся державна влада протекторату опинилася в руках окупантів³⁸.

Гітлерівці добре знали особливості чеського менталітету і вдалися до здійснення гнучкої тактики «батога і пряника» в окупованій країні. Нацисти, хоча й підтримували непопулярний чеський фашистський рух, але розсудливо віддавали перевагу опорі на уряд і президента Протекторату Богемії та Моравії, які в тогочасному чеському суспільстві ототожнювалися із залишками національної самостійності. Ставка на Протекторат полегшувала нацистам «керування» поневоленою країною³⁹.

На чолі німецької адміністрації в протектораті стояв призначений Гітлером протектор, в обов'язок якому були поставлені «охорона інтересів Німеччини» і контроль за виконанням всіх політичних директив німецького уряду на окупованій території.

Цьому безпосередньому виконавцю волі німецького уряду були надані широкі повноваження. Розпорядження протектора мали силу закону, тобто йому належала практично вся верховна влада. Постановою про законодавство в Чехії та Моравії від 7 червня 1939 року протектору було дозволено скасовувати право автономії протектората. Протектор міг також оголосити в протектораті надзвичайний стан, припиняти дії законів і видавати інші розпорядження. Без його схвалення були недійсні постанови і розпорядження так званого автономного уряду. Першим протектором Чехії і Моравії Гітлер призначив фашистського дипломата барона Нейрата.

Протектор здійснював свої функції за допомогою управління протектора, яке в свою чергу спиралося на систему оберландратів (губернаторств). Всього на території протекторату було створено 15 оберландратів (10 в Чехії та 5 в Моравії), які здійснювали адмістративну влада у відповідних районах щодо німецького населення і контролювали місцеві чеська влада.

Значні повноваження мав також «державний секретар» - свого роду заступник протектора. З серпня 1943 р. він був перетворений на «державного міністра в Чехії та Моравії», якому було підпорядковане відповідне міністерство. Державним секретарем став чехословацький німець, группенфюрер СС К. Г. Франк, який прославився своєю жорстокістю⁴⁰.

Також слід зазначити, що правопорядок встановлений в протектораті, був скопійований гітлерівцями з законодавства кайзерівської Німеччини, (розробленого для німецьких колоній в Африці, зокрема для Камеруна). Німеччина створила в центрі Європи свого роду колонію, застосувавши до неї всі форми колоніального режиму.

Найбільш типово колонізаційний підхід проявлявся в розподілі населення протекторату на дві категорії, згідно наказу Гітлера від 16 березня 1939 року. Особи німецької національності стали громадянами Німецької імперії. Вони були поставлені у привілейоване становище: мали свої особливі установи, суди, організації, школи, театри і т. д. Їм надавалися переваги при занятті керівних посад в установах і на підприємствах, при отриманні земельних наділів і т. д. Такі ж привілеї отримали німці і в Словаччині. Чехи ж були поставлені в абсолютно інше положення - вони стали підданими протекторату. Все це ще більше розпалювало націоналістичні і шовіністичні настрої серед населення Чехословаччини⁴¹.

Судова система була побудована таким чином, що в протектораті запанував «закон гестапо» - масові вбивства без слідства і суду. Чеські цивільні суди судили чеське населення протекторату лише у цивільних справах, коли справа йшла про незначний злочин кримінального характеру.

За всіма політичними звинуваченнями (саботаж, диверсії, слухання іноземного радіо і т. п.) судили німецькі надзвичайні суди, засуджували, як правило, до суворих покарань, а часто і до смертної кари. Велику роль в протектораті стали грати такі органи як гестапо, армія, поліція, органи служби безпеки, каральні частини СС. Їх положення не регламентувалося законом, що створювало широкі можливості для будь-якого свавілля⁴².

Поряд з німецьким апаратом управління захопленої територією гітлерівці створили паралельно чеський адміністративний апарат, який, за задумами окупантів, повинен був відображати «автономію» протекторату. На чолі чеської адміністрації стояли «державний президент» і уряд, що володіли вкрай обмеженою номінальною владою і в усьому підкорялися протектору. Створення фіктивних автономних органів протекторату повинно було, на думку гітлерівців, замаскувати режим поневолення чеського народу, переконати світову громадську думку в тому, що за чехами збережена державність.

Гітлерівці зберегли систему місцевого окружного та муніципального управління (гейтманів, старост і т. д.), допомагала їм управляти поневоленим народом і грабувати країну⁴³.

Уряд Протекторату, створений 27 квітня 1939 р. на чолі з генералом А. Еліашем, за своїми характеристиками, діями й політикою значно відрізнявся від наступних класично колабораціоністських урядів. Він дістав назву «ретардаційного» і являв собою певний амортизатор між окупаційною владою і чеським народом. Уряд стримував тиск загарбників, прагнув зберегти «що можливо» й водночас намагався проводити самостійну політику в межах «автономії».

В перші місяці свого існування уряд виступив з рядом протестів проти заходів окупаційної влади, спрямованих на обмеження прав, «дарованих» чехам А. Гітлером, і проти активізації політики онімечення. Ряд діячів уряду підтримували зв'язки з чехословацькою еміграцією в Лондоні та співробітничали з нелегальними антифашистськими організаціями в країні.

Вже на початковому етапі окупації в чеському суспільстві посилилися процеси національної консолідації. Вони активізувалися в міру того, як ставала очевидною ефемерність «чеської автономії». Серед населення зростали опозиційні настрої, які проявлялися насамперед у демонстративному підкреслюванні чехами всього національного. Багатотисячні маніфестації відбулися біля пам'ятника Я. Гуса, під час святкування Дня матері в Остраві, дня Кирила й Мефодія та ін. Для демонстрації національних почуттів використовувалися релігійні свята, паломництво до святих місць⁴⁴.

Масового характеру набув рух на захист чеської культури. Надзвичайно зріс інтерес до національних літератури, музики, живопису, театру, до чеської історії. Водночас підкреслено виявлялося негативне ставлення до всього німецького: чехи перестали читати німецькі книги й газети, слухати радіо, відвідувати кінотеатри, зривали або замальовували написи німецькою мовою. Натомість чехи поспіль слухали закордонне радіо⁴⁵.

Одностайне протистояння чеського суспільства окупантам було для них несподіваним: нацисти мали намір мирно домовитися з чехами, щоб забезпечити собі надійний тил перед нападом на Польщу. Гітлерівці мусили перейти до каральних, спочатку відносно поміркованих засобів. Серед них — прийняття законів про заборону страйків і поширення на чехів німецького чинного законодавства, насамперед закону «Про захист республіки» (1936), наказ протектора Нейрата про боротьбу з актами саботажу, закриття кордонів Протекторату, звільнення 15 тис. (з 20 тис.) чеських поліцейських і жандармів, розширення мережі гестапо, запровадження надзвичайного стану в Моравії, численні превентивні арешти «неблагонадійних» чехів напередодні нападу на Польщу.

Арешти, проведені в усіх великих містах, торкнулися різних прошарків чеського населення, активних функціонерів. заборонених політичних партій (комуністів, соціалістів, соціал-демократів, аграріїв тощо) та громадських організацій (спортивного товариства «Сокіл», «Легіонерів»), а також членів легальних «Національної співдружності» та уніфікованих профспілок.

Арешти зачепили й щойно створені нелегальні організації, більшість яких (крім комуністичних) будувалися не на партійній, а на антинацистській основі. Ще навесні 1939 р. виникли: «Політичний центр» (ПЦ), «Захист нації» (ЗН), Петиційний комітет «Залишаємося вірними» (ПКЗВ). Усіх їх об'єднували несприйняття окупації та прагнення відновити Чехословаччину, відданість гаслові Е. Бенеша «Вільна Чехословаччина у вільній Європі»⁴⁶.

В ПЦ увійшли представники основних партій (націонал-демократичної, націонал-соціалістичної, соціал-демократичної, народної, аграрної) та військові. Фактично він відтворював домюнхенську урядову коаліцію, що перейшла на нелегальне становище. ПЦ налічував близько 90 чеських політиків і публіцистів, які, не прагнучи до створення розгалуженої нелегальної мережі, зосередили діяльність у Празі, Брно, Пльзені. Своє завдання ПЦ убачав у коорди- ЗН складалася в основному з демобілізованих офіцерів розпущеної чеської армії. Вона мала розгорнуту підпільну мережу, що будувалася за військовим зразком: генеральному штабові підпорядковувалися земські, обласні, районні та місцеві командування. Одним з ініціаторів створення 3Н був генерал А. Еліаш. ЗН мала на меті організацію збройного повстання в зручний момент. Коли у вересні 1939 р. Англія й Франція оголосили війну Німеччині, керівництво ЗН отримало вказівки з Лондона готуватися до повстання. У 200 батальйонах організації налічувалося до 90 тис. чоловік.

Крім військових, до ЗН уходило багато членів фізкультурних товариств, легіонерів, державних службовців, ремісників, торговців, учителів, робітників. Основними напрямами діяльності організації були збирання зброї та боєприпасів, надання допомоги родинам репресованих, підготовка й проведення саботажних акцій, антинацистська агітація та збирання розвідувальної інформації⁴⁷.

ПКЗВ почав формуватися ще до окупації. Його основу становила група лівих соціал-демократів, які в травні 1938 р. організували кампанію збирання підписів під маніфестом «Залишаємося вірними», що закликав до захисту республіки. Організація мала досить широку соціальну опору серед залізничників, поштових службовців, військових, у профспілках, створила розгорнуту нелегальну мережу. Концепцію діяльності комітету розробляли ліві інтелектуали, які вважали неможливим відновлення колишньої системи і збереження у державного керма старих політичних діячів, за винятком Е. Бенеша.

Лідери ПКЗВ обстоювали докорінну перебудову чехословацького суспільства як мету визвольного руху. Звільнення країни розглядалося як передумова для створення справді демократичної держави. Головним засобом протидії окупантам керівництво Комітету вважало розвідувальну та пропагандистську діяльність⁴⁸.

Усі ці некомуністичні організації руху опору підтримували між собою зв'язок, налагоджували контакти із західною чехословацькою еміграцією та представниками чеських урядових кіл у Протектораті.

Заборонена ще в період «другої республіки» компартія вже тоді приступила до створення своєї нелегальної мережі. До осені 1939 р. формування її було завершено. На відміну від інших організацій, компартія вирізнялася стабільністю як програми, так і напрямів діяльності. КПЧ підтримувала висунуте Е. Бенешем гасло «Вільна Чехословаччина у вільній Європі» й орієнтувалася на створення широкого національного фронту боротьби проти окупантів з участю всіх заінтересованих соціальних та політичних сил. Головну опору соціально-визвольного руху й гаранта відновлення незалежної Чехословаччини комуністи вбачали в Радянському Союзі. Але гегемоністські прагнення КПЧ гальмували створення національного фронту й породжували недовіру до партії з боку її можливих партнерів⁴⁹.

Епілогом жовтневих подій стала жорстока розправа гітлерівців із студентською демонстрацією. Вже 28 жовтня 1939 року, в день річниці проголошення незалежності Чехословаччини, студенти вийшли на вулиці, висловлюючи невдоволення окупаційним режимом. Демонстрацію було придушено, студенти не отримали те, за що виступали, а лідер протестуючої молоді Ян Оплетал отримав з німецької зброї «9 грамів свинцю», які виявилися чи не найвагомішими «грамами» в той день. Менше, ніж за місяць, 15 листопада, студент-медик Ян Оплетал помер від важкого поранення.

Поховання Оплетала вилилося у масштабну акцію протесту, в якій взяли участь тисячі студентів і простих жителів Чехословаччини. У відповідь на це, в ніч на 17 листопада, «ображені» окупанти видали директиву про закриття чеських університетів і коледжів, а самих демонстрантів піддали жорстоким репресіям. Гестапівці, які до цього дня відкрито не проявляли методи своєї діяльності, відчули смак свободи і закатували (у який саме спосіб – історія замовчує) дев’ятьох студентів, а близько 1200 відправили у концтабір Заксенгаузен, що знаходився на околицях Берліна. «Arbeit Macht Frei» («Праця робить вільним») – цей глибоко цинічний напис на вхідних воротах до табору надовго залишився у пам’яті тих, кому вдалося вийти звідти живим.⁵⁰

Таким чином німецькі власті вирішили цілком відмовитися від політики «пряника» й перейти до політики «батога». По Протекторату прокотилася нова хвиля арештів, під час яких найбільше потерпіли погано законспіровані організації, особливо ПЦ і ЗН. Нацисти вимагали відставки кабінету А. Еліаша, та Е. Гаха зумів відстояти уряд.

Період з 28 жовтня 1939 р. по лютий 1940 р. ознаменувався відкритим масовим терором німецької влади проти чехів. Потім настав етан «мирного» співіснування чехів і німців, коли, як вважали окупанти, чеський рух опору було придушено. В річницю окупації Чеських земель А. Гітлер зробив спеціальну заяву, витриману в примирливому щодо чехів тоні, який пояснювався необхідністю зміцнення тилу перед рішучим наступом на Захід. Чехів намагалися переконати в необхідності та вигідності мирного співіснування з рейхом.

Чеська влада Протекторату, налякана, з одного боку, зростанням антинімецьких настроїв, а з іншого — масовим терором гітлерівців та їхніми намірами цілком ліквідувати автономію, стала схилятися до цілеспрямованого співробітництва в класично колабораціоністському дусі. Це відповідало настроям частини населення, але решта його відмовилася від підтримки політики Е. Гахи. Е. Бенеш не припиняв контактів із чеськими лідерами в Протектораті, вважаючи, що його вірнопідданство є вимушеним, тактичним заходом, який маскує справжні наміри, що «гахівщина» залишається гальмом на шляху здійснення онімечувальної політики нацистів. Однак об'єктивно чеські колабораціоністи дедалі більше перетворювалися на безвладне знаряддя в руках керівників райху⁵¹.

В свою чергу Словацька держава, яка була проголошена під натиском Гітлера 14 березня 1939 року, формально була самостійною і суверенною⁵². Режим, встановлений німецьким імперіалізмом у Словаччині, відрізнявся від режиму, встановленого в протектораті. На Нюрнберзькому процесі військових злочинців було встановлено, що гітлерівці напередодні окупації Чехословаччини розробили детальний план поневолення словацького народу, який передбачав чотири можливості: а) окупація Словаччини, що могло викликати спільну національно-визвольну боротьбу чеського і словацького народів, б) приєднання Словаччини до Угорщини, на що Німеччина побоювалася піти, боячись надмірного посилення Угорщини, в) приєднання Словаччини до Польщі або розділ її між Польщею та Угорщиною, що було визнано недоцільним через небажаність встановлення загальної угорсько-польського кордону, г) надання частини Словаччини фіктивної самостійності при повному пануванні гітлерівців в економіці і політиці та окупації її південних районів Угорщиною. Останній варіант найбільш відповідав основним задумам гітлерівців і був прийнятий для виконання⁵³.

У Словаччині було створено фашистська держава, яка стала ширмою, що прикривала поневолення словацького народу. Так звана незалежність словаків повністю ігнорувалася гітлерівцями. Про це свідчать відверті заяви керівників фашистської Німеччини. Герінг заявив на Нюрнберзькому процесі: «Я особисто ніколи не вважав самостійну Словаччину за дійсно суверенна держава. . . . Я міг би використовувати її аеродроми навіть і в тому випадку, якщо б вона не оголосила війну Польщі»⁵⁴.

Сам факт проголошення незалежності Словаччини привів її суспільство в стан, близький до шоку. Ніякої ейфорії або радості з цього приводу не було. Більшість населення зайняла вичікувальну позицію, щоб зорієнтуватися в становищі. Відверто «задоволені» або «незадоволені» становили незначну меншість. Багатьох бентежила різка зміна курсу — з традиційного слов'янофільського на германофільський.

Невпевненість і розгубленість спостерігалися в усіх прошарках словацького суспільства, кожен із яких у міру розвитку подій відчував на собі вигоди й невигоди нової ситуації. Словацькі підприємці, наприклад, які в ЧСР завжди були «на других ролях», вбачали для себе можливість зміцнити .свій статус в економіці суверенної держави, але їм не подобалося прагнення німецьких фірм зайняти позиції, що належали раніше чехам.

Селянство в цілому трималося лояльно, натхнене обіцянками земельної реформи та підвищення цін на сільгосппродукти. Але навіть у цьому консервативному осередку поступово стало проявлятися невдоволення, коли з'ясувалося, що ешелони з сільгосппродуктами прямували до Німеччини⁵⁵.

Главою «держави» вважався президент республіки, що обирався на 7 років. На цій посаді до квітня 1945 р. беззмінно знаходився католицький священик Йозеф Тісо (він же був «вождем» правлячої глінківськой партії), що мав багаторічні зв'язки з гітлерівським урядом. Президенту було надано право призначення членів «уряду» і вищих чиновників, скликання і розпуску сейму, оголошення війни. Він же був головнокомандувачем армією⁵⁶.

Словаччина формувала свою армію за німецьким зразком. Словацькі офіцери дістали можливість просування по службі, в чому раніше їм перешкоджали чехи.

Нові кар'єрні перспективи відкрилися і перед словацьким чиновництвом та інтелігенцією, які поспішали посісти місця, звільнені чехами та євреями. Представники творчої інтелігенції, виховані в слов'янофільських демократичних традиціях, не сприймали прагнень нової влади грати на струнах націоналізму, її авторитарні нахили та запобігання перед Німеччиною. У творчих колах визрівала опозиція режимові, а репресивні органи пильнували за лівою інтелігенцією⁵⁷.

Система насадження своєї агентури в усі установи словацького «держави» закріплювала німецьке панування в Словаччині і забезпечувала повне послух словацького «уряду». 18 серпня 1939 року був підписаний договір про військовий союз між Німеччиною і Словаччиною. Цей договір остаточно перетворив Словаччину у військовий придаток Німеччини.

Незабаром після цього Словаччина була втягнута у війну на боці Німеччини і прийняла участь в нападі на Польщу всупереч протестам словацького народу. 24 листопада 1939 року словацьке «уряд» заявив про своє приєднання до пакту Рим - Берлін - Токіо, насильно прив’язавши словацький народ до блоку фашистських агресорів⁵⁸.

Отже, в результаті агресії нацистської Німеччини Чехословаччина, як єдина держава двох слов'янських народів чехів і словаків - була ліквідована. Територія Чехії, Моравії та Сілезії яка залишилася після Мюнхенської угоди була окупована нацистською Німеччиною. Вона стала її фактичною колонією, отримавши назву «протекторат Чехія та Моравія». Словаччина ж стала фашистською державою, яка перебувала в повній васальній залежності від Німеччини.