2. Правове положення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

Треті особи, які не мають власного матеріального інтересу в спорі позивача та відповідача, але рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, мають право вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Їх може бути залучено до участі у справі також за кло­потанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 27 ГПК).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору — це учасник судового процесу, який не є учасником спірних матеріальних відносин, але рішення суду у справі може вплинути або змінити його відносини з однією із сторін.

Вступ або залучення до участі в справі третіх осіб можливе лише на стадії розгляду спору в першій інстанції. Третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Третя особа може бути притягнена до участі в справі за її заявою, а також за ініціативою суду, клопотанням сторін, заявою прокурора. В апеляційному або касаційному провадженні третіх осіб, якщо вони не брали участі в справі до прийняття судом рішення, залучати до участі в справі за ініціативою суду, сторін, прокурора або за власною ініціативою особи не можна.

Якщо суд розглянув та прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, вони мають право касаційного оскарження рішення суду (ст. 107 ГПК). Щодо права апеляційного оскарження рішення суду з боку осіб, що не були залучені до участі у справі, слід зазна­чити, що ст. 91 Кодексу встановлює, що право апеляційного оскарження рішення суду мають тільки сторони та прокурор (ст. 104 ГПК). Пряма вказівка на те, що особи, які не були залучені до участі у справі, не є суб'єктами апеляційного оскарження у Кодексі відсутня, проте відповідно до п. З ч. З ст. 104 ГПК безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку є розгляд та прийняття рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Тому право осіб на оскарження рішення господарського суду в суді апеляційної інстанції також є невід'ємним процесуальним правом цих осіб відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції.

Оскільки треті особи, про яких йдеться, не заявляють са­мостійних вимог, вони користуються не всіма процесуальни­ми правами, що надаються сторонам. Зазначений висновок випливає зі змісту ч. 4 ст. 27 ГПК, згідно з якою треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються проце­суальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Наявність цієї норми у чинному ГПК зумовлена тим, що треті особи без самостійних вимог не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін.

ГПК містить вичерпний перелік процесуальних дій, які не можуть вчиняти треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й ін­шими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу у процес. У доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторін. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і повністю залежить від третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, господарський суд за заявою сторони може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зок­рема подати наявні у неї письмові докази тощо1.

Третя особа, яка бере участь у справі на стороні відповідача, не має права заявляти зустрічний позов, але з дозволу госпо­дарського суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб'єктності — вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, та співучасником.

Отже, участь третьої особи у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних об­ставин справи, прав та обов'язків, а також постановленню обгрунтованого рішення.

Чинний ГПК не містить норм про право на апеляційне та касаційне оскарження з боку третіх осіб, які брали участь у справі. Це положення суперечить ст. 55 Конституції та є бе­зумовним недоліком чинного господарського процесуального законодавства. В п. 20 інформаційного листа «Про деякі пи­тання практики застосування норм Господарського процесу­ального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд України вказує, що треті особи не є стороною в судовому процесі у розумінні ст. 21 ГПК. Водночас треті особи, які ма­ють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ч. З ст. 26 ГПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за деякими винятками, процесуальними права­ми і несуть усі процесуальні обов'язки сторін (ч. 4 ст. 27 ГПК). Тому право третіх осіб на оскарження рішення господарського суду в суді як апеляційної, так І касаційної інстанції, як вже зазначалося, є невід'ємним процесуальним правом цих осіб відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції.

5