5. Акти парламенту

Необхідно розрізняти неофіційне й офіційне оприлюднення актів Верховної Ради України (парламенту), Президента України (глави держави), Кабінету міністрів України (уряду). Неофіційне оприлюднення має винятково інформаційне значення. Правові акти, оприлюднені в неофіційному порядку не можуть бути використані для їхнього офіційного застосування. Неофіційне оприлюднення допускається тільки після офіційного оприлюднення.

Офіційне оприлюднення актів парламенту, глави держави, уряду здійснюється не пізніше, ніж у п'ятнадцятиденний строк після їхнього прийняття й підписання у встановленому порядку, включення в Єдиний державний реєстр нормативних актів із присвоєнням відповідного реєстраційного коду.

Вищевказані акти підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Заради України», газета «Урядовий кур'єр» (в окремих випадках дані акти можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення й радіо).

У ряді випадків, як спосіб офіційного оприлюднення вищевказаних актів застосовується розсилання: за рішенням відповідного органа відносно актів, які не мають загального значення, нормативного характеру, актів з обмежувальними грифами. Одержувачі актів, що розсилаються - відповідні державні органи й органи місцевого самоврядування, доводять їх до відомості підприємств, установ, організацій і осіб, на яких поширюється їхня дія.

Згідно ч.ІІІ ст.57 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючими.

Порядок офіційного оприлюднення актів парламенту, глави держави, уряду визначений указом Президента України від 10.06.1997р. №503/97 (изм. і доп. - укази Президента України №1327 від 04.12.1997р., №1235 від 10.11.1998р.).

6. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

В Україні Основний Закон містить ряд норм, які регулюють процедуру дострокового припинення повноважень парламенту, які складають відповідний процесуальний інститут конституційного права. Наприклад, відповідно до чю 2 ст. 90 Конституції України Президент України має право припинити повноваження Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Під час застосування процедури дострокового припинення повноважень Верховної Ради України виникає питання щодо повноважності Верховної Ради України після видання указу про дострокове припинення її повноважень Президентом України. Адже питання повноважності Верховної Ради України пов’язано з питанням повноважності народних депутатів України. На наш погляд, ці питання є взаємообумовленими в аспекті терміну повноважності в колегіальному сенсі (як колегіального органу) та конституційно-правової відповідальності Верховної Ради України (а не індивідуальної відповідальності окремих народних депутатів України в цьому випадку).

У зв’язку з цим тлумачення порушеного питання має декілька аспектів. З одного боку, йдеться про повноважність Верховної Ради України, щодо якої висловлено офіційну правову позицію Конституційного Суду України (далі – КСУ) (Рішення КСУ від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп). Частина 2 резолютивної частини Рішення містить положення, відповідно до якого «Верховна Рада України є повноважною, тобто правомочною приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження, за умов обрання не менш як двох третин від її конституційного складу і складення новообраними народними депутатами України присяги. Ця конституційна вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом усього періоду скликання і не може розглядатися лише як підставу для відкриття її першого засідання першої сесії» [5].

Зміст резолютивної частини Рішення органічно доповнюється ч. 1 ст. 81 Конституції України, згідно з якою «повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України». А також ч. 3 ст. 81, відповідно до якої «повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України – в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання».

Таким чином, термін повноважності Верховної Ради Україні і народних депутатів України збігається і складає, за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу, від моменту складення новообраними народними депутатами України присяги до дня відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Це, на наш погляд, пов’язано насамперед із природою постійно існуючого зв’язку між представницьким мандатом парламенту – Верховної Ради України та представницьким мандатом народних депутатів України [6].

З іншого боку, порушено питання охоплює два основних поняття – «дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» та «дострокове припинення повноважень народних депутатів України», які потребують як офіційного тлумачення їх дефінітивного значення, так і доктринального. Щодо останнього, то це пов’язано з відсутністю системного підходу на рівні як вітчизняної, так і зарубіжної конституційної доктрини до тлумачення змісту понять «дострокове припинення повноважень Верховної Ради України», «дострокове припинення повноважень народних депутатів України» та споріднених «розпуск парламенту», зокрема «розпуск Верховної Ради України». На наш погляд, щодо «дострокового припинення повноважень», то зміст цих понять має прямий зв’язок з поняттям «повноважності» і детермінується правовими позиціями КСУ з цього приводу.

Щодо понять «розпуску парламенту» або «розпуску Верховної Ради України», то це неконституційний термін (тобто не вживається у Конституції України), хоча за своїм значенням є синонімом «дострокове припинення повноважень» [7], який зустрічається в тексті Основного Закону неодноразово.

На наш погляд, категорії «розпуск парламенту» та «дострокове припинення повноважень парламенту» є різними за значенням, оскільки мають абсолютно різний механізм реалізації. Якщо «розпуск парламенту» має конкретні юридичні наслідки, зокрема – фактичний розпуск і призначення позачергових виборів [8], то «дострокове припинення повноважень парламенту» має юридичним наслідком не фактичний розпуск, а призначення позачергових виборів. А власне, норма про дострокове припинення повноважень має більш політичний характер. І в цьому контексті діють два різні механізми: 1) механізм розпуску; 2) механізм дострокового припинення повноважень. При розпуску – важливою постає проблема призначення суб’єкта, який виконуватиме обов’язки розпущеного органу. При достроковому припиненні повноважень такої проблеми не виникає, тому що орган, щодо якого застосовано конституційно-правову санкцію, функціонує до формування новообраного органу та його правомочності.

Методологічною основою таких висновків є насамперед сучасна теорія парламентаризму, одним з основних постулатів якої є привілейоване місце парламенту в системі органів державної влади як органу законодавчої влади, центрального представницького органу.

Вважаємо, що пріоритетність парламенту в системі органів державної влади зумовлює цілий ряд загальновизнаних у конституційній доктрині ознак парламенту – Верховної Ради України, серед яких важливе місце посідає безперервність його функціонування як єдиного органу законодавчої влади в Україні, який має виконувати повноваження, визначені ст. 85 Конституції України.

Парламент України є установою, на яку покладається здійснення важливих функцій. До того ж правова природа парламенту має дуалістичний характер. З одного боку, він є органом державної влади в Україні, у зв’язку з чим на нього покладається виконання функцій держави. З іншого, парламент виступає органом загальнонаціонального представництва та має своїм соціальним призначенням здійснення законодавчої влади від імені та інтересах Українського народу.

Провідна роль Верховної Ради України детермінується її особливою політико-правовою природою, що має прояв у її представницькому, колегіальному, виборному та постійному характері організації і діяльності, періодичності формування, легальності, легітимності та інших ознаках Верховної Ради України [9]. Верховна Рада України є за своєю правовою природою органом державної влади в Україні, органом загальнонародного представництва, якому Український народ – громадяни України всіх національностей, делегує шляхом виборів до Верховної Ради України владу, єдиним джерелом якого він є. Це випливає з положень ч. 2 ст. 5 Конституції України та Рішення КСУ від 5 жовтня 2005 р. № 6-рп/2005 [10].

У цьому контексті важливими є два основні питання. По-перше, влада народу України є безперервною, оскільки Конституція України наділила владними правами народ – як суб’єкт, і визначила форми здійснення цієї влади. На доктринальному рівні серед форм здійснення влади народу виділяються: 1) форма державної влади, сутність якої полягає в прийнятті актів (здійсненні дій), які мають державну обов’язкову силу. Державна влада здійснюється безпосередньо народом або органами державної влади; 2) форма громадської влади як об’єднань, користуючись якими громадяни України мають можливість брати участь в управлінні державними справами, тобто реалізовувати однойменне право, закріплене ч. 1 ст. 38 Конституції України.

По-друге, конституційні права і свободи в Україні гарантуються державою. А це означає, що держава зобов’язана забезпечувати реалізацію, охорону та захист конституційних прав і свобод постійно, безперервно.

І в цьому аспекті недотримання принципу безперервності функціонування Верховної Ради України є порушенням насамперед конституційних прав і свобод.

Таким чином, процедура дострокового припинення повноважень парламенту в або розпуску парламенту є однією з важливих процесуальних гарантій представницької демократії, діяльності парламенту – як органу законодавчої влади, соціальне призначення якого насамперед – приймати закони від імені народу, тим самим захищати та охороняти його інтереси та забезпечувати потреби громадян. І в цьому аспекті важливим є відповідне процесуально-правове забезпечення зазначеної процедури.

Інститут дострокового припинення повноважень Верховної Ради України є одним з процесуальних інститутів; є однією з найважливіших процедур парламентського процесу, що перебуває на стадії інституціоналізації та розвитку.