32. Ядерна зброя, засоби її доставки та протиракетна оборона (про)

Я́дерна збро́я — зброя, дія якої заснована на використанні енергії, яка вивільнюється під час ядерних реакцій. Належить до зброї масового ураження.

Поняття ядерна зброя містить у собі:

• власне ядерні заряди (бойові частини ракет і торпед, бомб, артилерійські снаряди тощо)

• засоби їх доставки до цілі (ракети, літаки, торпеди, артилерійські гармати тощо)

• засоби керування.

Ядерна зброя істотно відрізняється від інших видів озброєння як масштабами, так і характером ураження. На відстані близько кілометра від центру вибуху відбуваються суцільні руйнування та знищується все живе поза укриттями. Перш за все така дія зумовлена тим, що потужність ядерного вибуху набагато більша, ніж будь-якого боєприпасу, створеного на основі хімічної вибухівки.

Ядерна зброя визначається як призначені для воєнних цілей ядерні пристрої з неконтрольованим виділенням енергії, що отримується при поділі або синтезі розщеплюваних матеріалів. Загальновизнаного для ЯВП не існує: наприклад, кожен з договорів про створення ЗВЯЗ оперує своїм власним визначенням, але усі вони дуже близькі.

Ядерна зброя є частиною ширшого поняття зброї масового знищення, до якого належить також хімічна та біологічна зброя. Характерною рисою усіх видів ЗМЗ є здатність до широкомасштабного невибіркового знищення людей. Ядерна зброя привертає пильну увагу у зв’язку з її руйнівним характером, здатністю знищувати не лише людей, але й об’єкти, матеріальні цінності, а також надзвичайно важким довготривалим впливом на довкілля. У зв’язку з цим саме їй приділяється особлива увага у діяльності з роззброєння, і не випадково, що саме з нею пов’язаний перший та найрозвиненіший режим нерозповсюдження.

Обмеження території розміщення ядерної зброї привело до створення без'ядерних зон — територій, вільних від ядер­ної зброї на підставі міжнародного договору. Держави-учас-ниці, що не володіють ядерною зброєю та входять у без'я­дерну зону, зобов'язуються за загальним правилом не здійснювати випробувань, виробництва та розміщення ядерної зброї, не вступати в будь-яку форму володіння ядер­ною зброєю, вони можуть використовувати ядерну енергію винятково в мирних цілях. Держави, що володіють ядер­ною зброєю, зобов'язуються не сприяти державам, що вхо­дять у без'ядерну зону, у випробуваннях і придбанні ядерної зброї в будь-якій формі, не розміщати ядерну зброю в межах визначеної договором території, а також не застосовувати проти держав-учасниць у без'ядерній зоні ядерну зброю. Для дотримання режиму без'ядерної зони створюються системи міжнародного контролю, визначені в договорі

Угода про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р. (ПРО) — взаємне об­меження систем ПРО відповідно до принципу однакової без­пеки;

33. Заборона хімічної зброї у сучасному світі

В арсеналі засобів масового знищення одне з найбільш помітних місць займає також хімічна і бактеріологічна зброя². Сучасна хімічна зброя за своєю вражаючою дією не поступається ядерній зброї, тому Генеральна Асамблея ООН характеризує проблему хімічного роззброєння як одну із найважливіших. Значним кроком до хімічного роззброєн­ня є Конвенція про заборону виробництва, накопичування та застосування хімічної зброї та її знищення 1993 р.

Постійне вдосконалювання та накопичення запасів бак­теріологічної зброї диктує необхідність створення відпові­дних норм, що забороняють її виробництво та збереження. У 1972 р. була підписана Конвенція про заборону розроб­ки, виготовлення та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення, що зобо­в'язує держави-учасниці ніколи, ні за яких умов не розроб­ляти, не виробляти, не накопичувати цю зброю, а також засоби її доставки (ст. 1) та знищити усі види цієї зброї.

Окремим напрямом є роззброєння й обмеження звичай­них озброєнь. У 1990 р. був укладений безстроковий Договір про звичайні збройні сили Європи. До Договору додаються ряд Протоколів, що регулюють процедури скорочення зви­чайних озброєнь і техніки, класифікацію військової техні­ки, питання повідомлення та контролю. Районом застосу­вання Договору оголошена вся сухопутна територія держав-учасниць у Європі — від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір передбачає запровадження ефек­тивних засобів міжнародного контролю.

У 1979 р. була укладена Конвенція про заборону військо­вого чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище. Йдеться про нанесення збитку чи заподіяння шкоди будь-якій іншій державі шля­хом впливу на природу, землетруси, повені, знищення рос­линного світу.

¹ Хімічна зброя вперше була застосована Німеччиною під час Пер­шої світові війни. Застосування цього виду зброї, але не її виробництво та збереження, було заборонено Протоколом про заборону застосуван­ня на війні задушливих отрут й інших подібних газів і бактеріологіч­них засобів 1925 р.

Додатково

Центральним питанням проблеми роззброєння є заборона та знищення зброї масового знищення, перш за все ядерне роззброєння. Повна заборона ядерної зброї (заборона застосо­вувати, робити, випробувати) зараз неможлива. На практиці ця мета може бути досягнута поступово: заборона випробу­вань; заборона застосування; нерозповсюдження ядерної зброї; припинення її виробництва; створення без'ядерних зон. Проте залишається проблематичним забезпечення участі в міжнародних договорах з ядерного роззброєння всіх чи хоча б переважної більшості ядерних і колоядерних держав.

Міжнародно-правове регулювання обмежень на випробу­вання ядерної зброї почалося з підписання Договору про за­борону іспитів ядерної зброї в атмосфері, у космічному про­сторі та під водою 1963 р. У 1996 р. був підписаний Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Учасники Договору зобов'язалися не робити будь-яких випробних ви­бухів ядерної зброї та будь-яких інших ядерних вибухів, а також заборонити та запобігати будь-яким таким ядерним вибухам у будь-якому місці, що знаходиться під їхньою юрис­дикцією чи контролем. Передбачено створення контрольно­го механізму за дотриманням зобов'язань за цим Договором.

У сфері нерозповсюдження ядерної зброй найбільш авто­ритетним та універсальним є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., відповідно до якого держава, що володіє ядерною зброєю, зобов'язується не передавати кому б то не було ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також мати контроль над ними. Держави, що не володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не приймати ядерної зброї й інших ви­бухових пристроїв, не приймати допомоги у виробництві такої зброї. Держави-учасниці визнають право Міжнародної агенції з ядерної енергії проводити перевірки виконання зобов'язан­ня за цим Договором. У 1995 р. Договір про нерозповсюджен­ня ядерної зброї був продовжений на невизначений термін. Україна бере участь у Договорі про нерозповсюдження ядер­ної зброї в якості неядерної держави.

Протягом останніх ЗО років була укладена низка міжна­родних договорів про часткове знищення ядерної зброї. Од­ним із напрямів останньої є обмеження стратегічних оз­броєнь. У поняття стратегічних озброєнь зазвичай включа­ють як оборонні, так і наступальні озброєння, що мають підвищену руйнівну силу та дальність. Переважна більшість міжнародних договорів у цій сфері була підписа­на двома державами з найбільшими ядерними потенціала­ми — СРСР (потім Росією) та США: Угода про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р. (ПРО) — взаємне об­меження систем ПРО відповідно до принципу однакової без­пеки; Тимчасова угода про деякі заходи в області обмежен­ня СНВ 1972 p. (OCB-1) — забороняла збільшувати число ракет наземного базування, пускові установки на підводних човнах, термін дії — 5 років; Договори ОСВ-2 1979 р. та Про скорочення й обмеження стратегічних і наступальних оз­броєнь (ССНВ-1) 1991 р., що передбачали обмеження і ско­рочення стратегічних наступальних озброєнь: міжконти­нентальних балістичних ракет, балістичних ракет підвідних човнів, важких бомбардувальників, боєзарядів ракет. У 1993 р. між Російською Федерацією і США був ук­ладений Договір про подальше скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ССНВ-2). Договори про ССНВ-1 і ССНВ-2 передбачають заходи з інспекцій і контролю. Незважаючи на те що всі ці договори призвели до скорочення більш ніж на третину ракетно-ядерного по­тенціалу Росії та США, він залишається найбільшим у світі.

Іншим об'єктом ядерної зброї є ракети середньої та мен­шої дальності. їх ліквідація передбачена радянсько-амери­канським Договором про ліквідацію ракет середньої та мен­шої дальності 1987 р. Проте по спливу 15 років у світі з'яви­лися нові держави, що здатні виготовляти такі види ядерних носіїв, і питання про їх ліквідацію знову стає актуальним.

Обмеження території розміщення ядерної зброї привело до створення без'ядерних зон — територій, вільних від ядер­ної зброї на підставі міжнародного договору. Держави-учас-ниці, що не володіють ядерною зброєю та входять у без'я­дерну зону, зобов'язуються за загальним правилом не здійснювати випробувань, виробництва та розміщення ядерної зброї, не вступати в будь-яку форму володіння ядер­ною зброєю, вони можуть використовувати ядерну енергію винятково в мирних цілях. Держави, що володіють ядер­ною зброєю, зобов'язуються не сприяти державам, що вхо­дять у без'ядерну зону, у випробуваннях і придбанні ядерної зброї в будь-якій формі, не розміщати ядерну зброю в межах визначеної договором території, а також не застосовувати проти держав-учасниць у без'ядерній зоні ядерну зброю. Для дотримання режиму без'ядерної зони створюються системи міжнародного контролю, визначені в договорі¹.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_098