Комплекс 7

1. Іван Сірко— подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська

Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. [1] Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником. Народився прибл. між 1605— 1610 рр.

В укр. історіографії 20 століття вважалося, що Сірко брав участь у Тридцятирічній війні ( 1618— 1648) на стороні французів. Зокрема стверджувалося, що 1644 року Богдан Хмельницький, військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі і наступного року підписав контракт, за яким 2500 козаків дісталися морем через Ґданськ до французького порту Кале. Командиром цих козаків був Іван Сірко, який у жовтні 1645 р. брав участь у боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона, а 1646 р, спільно з армією принца Конде, взяв «ключ від Ла-Манша» — неприступну фортецю Дюнкерк.

Проте дослідження сучасн. істориків доводять, що в джерелах, які присвячені Тридцятирічній війні, ім'я Івана Сірка не згадується. Так само відсутні прямі згадки про участь українських козацьких підрозділів у конфлікті. Робиться припущення, що «легенда про Сірка» виникла через перекручування попередніми істориками імені французького генерала, барона де Cipo. [6] Попри це на честь «легендарної» перемоги Івана Сірка на березі Ла-Маншу встановлено пам'ятник козацькому отаману.

Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішно воював проти татар і турків.

В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої, зокрема в битві під Жванцем 1653 р

1654 р. разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком, та ін., виступає проти підписання Переяславської угоди, і, як більшість запорожців, відмовляється від присяги московському царю Олексію Михайловичу.

У 2 пол. 50-х р. — Вінницький полковник. У 1660— 1680 pp. 12 разів його обирали Кошовим отаманом. Після Андрусівського договору 1667 зайняв виразно антимосковську (й разом з тим антипольську) позицію. 1672 претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську. По поверненні з московської неволі ( 1673) до кінця життя лишився противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя й в ім'я їх встановлюючи зв'язки то з Польщею, то навіть з Туреччиною і Кримом.

1675 Року здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.

Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв! За боротьбу проти турків і татар — герой народних переказів і дум. Похований І.Сірко біля Чортомлицької Січі (тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області). 1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Точно сказати, що то є тіло Сірка, не можливо. Відомо, що йому відрубали праву руку, так він заповів у своєму заповіті. При розкопках могили було віднайдено обидві цілі руки, тому де його в дійсності поховано нікому не відомо.

2. Образна система роману змодельована за принципом контрасту. Роман змальовує картину цілої історичної епохи в житті українського суспільства в період Доби Руїни. З одного боку, гетьман Правобережної України II. Дорошенко, одержимийнестримним владолюбством, складає окроплені кров'ю угоди то з польськимкоролем, то з кримським ханом, доки не стає, зрештою, підданцемтурецького султана, напустивши на Україну його грабіжницькі орди. З другого боку, гетьман Лівобережної України І. Самойлович, який у своїхстосунках з царем був лише найслухнянішим васалом. Гетьманська булава,крім уособлення влади, була для нього ще й своєрідним магнітом, щопритягував коштовності. Хитрий і цинічний, він був заклопотанийщонайперше власним збагаченням, збільшенням своїх володінь та зміцненнямособистої влади. Самолюбивим гетьманам у романі протиставляється Запорізька Січ. Описуючи козаків, Мушкетик намагався найбільш точно відтворити устрій,побут і звичаї на Січі,що вважалася осередком вольності. Змальовуючи Сірка, автор мало відходить від історичних реалій. Сіркозмальований як хоробрий, відважний воїн, який "сорок літ не випускав зрук шаблі", "був пронизаний всіма вітрами, шагами й дощами, стріляний ірубаний по всіх сторонах. Він енергійний і непосидючий".Мушкетик не прагне показати Сірка як відчайдуху-зарізяку, а акцентує увагу на чисто людських рисах його характеру. Тому менше зображує його в боях, більше в мирних справах і роздумах. У романі вдача Сірка швидше орієнтована ш творення, а не на руйнацію. Він розуміє, що ненависть осліплює, любов дає здатність до загального добра. Своєрідним антиподом Сірка виступає гетьман Лівобережної України Самойлович. Мушкетик змальовує їх як двох непримиренних ворогів. У романі автор описує Самойловича як людину замкнену, похмуру, яка завсе життя не відкрила нікому ні душі, ні помислів. Розумний і розсудливий Самойлович досягає верхніх щаблів влади не особистою хоробрістю і не воєнним талантомАвтор створює образ хитрого політика, який піклується тільки про власну кар'єру і збагачення. Самойлович - маріонетка в руках царя, слухняний вассал. Характер гетьмана розкривається у чисельних діалогах і монологах,він людина , в полі турбот якої не добро рідної землі і народу, а власні інтереси і амбіції. Поруч з історичними особами в романі живуть 1 діють вигадані персонажі: Лаврін Перехрест, Мокій Сироватка, брати Гук, Марко Ногаєць, Килияна та ін. Всі вони - носії певних моральних рис, що розкриваються через конкретні історичні обставини та життєві ситуації. Так Лаврін Перехрест втілює всі ті високі моральні якості, які повинна мати кожна людина(безкорисливість,щирість, чистота,благородність). Також цікавими персонажами в романі є брати Гук. їх дороги розходяться ще в дитинстві, коли чума забрала батька, а мати померла з горя. Митрофан потрапляє на Січ, де згодом стає підписарем, а Ждан – в гетьманські покої світити і гасити свічки. Брати не схожі між собоюПроте несхожість помічаємо не тільки в зовнішності, брати різні і за характером: красень Митрофан - хитрий і користолюбивий, непоказний Ждан- чесний і роботящий. Вже при першій зустрічі між братами спалахує неприязнь, яка потім переростає у ворожнечу. Брати не часто зустрічаються, проте при зустрічах завжди сперечаються, не можуть знайти порозуміння. Для Ждана, який спочатку гордився братом-запорожцем, навіть потай заздрив йому, важко усвідомлювати, що Митрофан стає зрадником.

3. Справжнім героєм його твору є народні маси, представники яких — Мокій Сироватка та Лаврін Перехрест — уособлюють основну продуктивну силу тогочасного суспільства. Вони зі зброєю в руках захищали свою землю від ординських і польсько-шляхстськнх феодалів, виступали проти власних визискувачів. Мокій Сироватка пожертував своїм життям,бо вiдчував, що вiн у одвiтi i за залогу.

За другою спробою запалити вогище з всякої трави, він підпалив себе заживо,щоб інші козаки помітили великий вогонь і готувалися до нападу орди,Тому що перша спроба стала для нього невдачою,адже перше полом»я дуже швидко згасло,тому він вирішив спробувати знову,і в другій спробі,щоб полом»я не згасло підпалив себе. Татари могли помилувати Лавріна за умови,якщо він прийме їхню віру,але він відмовився.Спочатку вони хотіли його забити і в цей час одному татарину вдалося поранити його в праве ребро,та страший зупинив юрбу,сказавши,що це для нього буде дуже легка смерть.А Киліяна в цей час проклинала Лавріна за його вибір,тому що вона хотіла жити,а не вмерти за Батьківщину. Лаврiна волокли, здирали з нього сорочку,а потім пiдняли й нахромили одразу на два гаки, вмурованi в сiру стiну. Стiну Мовчання.Так і помер Перехрест, дивлячись в рідну сторону