2.3.Обсе і Нагорно-карабаського конфлікту.

ОБСЄ бере участь у вирішенні нагірно-карабахського конфлікту з березня 1992р. 24 березня Рада Міністрів на позачерговому засіданні в Хельсінкі прийняв рішення про скликання якомога швидше конференції під егідою ОБСЄ для прийняття рішення щодо забезпечення мирного врегулювання конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, що почався ще в 1988р. Передбачалося, що конференція пройде в Мінську, і в ній візьмуть участь 11 країн - ворогуючі сторони (Вірменія та Азербайджан), "Тройка ОБСЄ (на той час Чехословаччина, Німеччина і Швеція), приймаюча країна (Білорусь) і деякі зацікавлені держави (Франція, Італія , Росія, Туреччина і США). Конференція, однак, не була проведена через неможливість досягнення згоди сторін, що беруть участь в конфлікті. Плановані учасники, виключаючи Вірменію і Азербайджан, зустрічалися в якості так званої «Мінської групи», роблячи спроби прискорити вирішення конфлікту на основі резолюцій Ради Безпеки ООН.

У 1993р. Мінська група запропонувала графік поступового врегулювання, а саме: застосування заходів щодо виведення військ з окупованих територій, реставрації транспорту і комунікацій, обміну полоненими, безперешкодного доступу до регіону міжнародної гуманітарної допомоги, припинення вогню під наглядом ОБСЄ та проведення Мінської конференції. Ці домовленості не були прийняті. Однак ворогуючі сторони погодилися 12 травня 1994р. прийняти рішення про припинення вогню, запропонована Російською Федерацією. З тих пір, за винятком кілька інцидентів, угода виконується.

У вересні 1994р. країни-учасниці ОБСЄ, бачачи позитивні зрушення у вирішенні конфлікту, почали вивчати можливість організації присутності миротворчих сил в регіоні в рамках розділу III Гельсінської документа 1992р., який дав ОБСЄ мандат на проведення операцій з підтримки миру. Консенсус не було досягнуто в питанні про «третю силу» у миротворчості, але в грудні 1994р. саміт у Будапешті прийняла рішення про посилення ролі ОБСЄ у вирішенні даного конфлікту. Росія стала однією з держав, що очолюють Мінську групу, посередницькі зусилля були збільшені і країни-учасниці оголосили про свій намір забезпечити - на основі резолюції Ради Безпеки ООН - присутність в Нагірному Карабасі багатонаціональних миротворчих сил, слідуючи угодою ворогуючих сторін про припинення конфлікту. Плануюча група була створена у Відні для прийняття рекомендацій, що стосуються таких сил.

Віденська група прийняла концепцію, що стосується багатонаціональної миротворчої місії ОБСЄ в Нагірному Карабасі, представлену голові ОБСЄ 14 липня 1995р. Вона включала в себе чотири варіанти, три з яких передбачали введення як збройних сил, так і присутність неозброєних спостерігачів у кількості від 1500 до 4500 чоловік, четвертий же припускав присутність тільки неозброєних спостерігачів. В даний час Віденська група проводить роботу з адаптації варіантів до сьогоднішнього стану справ у регіоні.

У серпні 1995р. був призначений особистий представник голови ОБСЄ по конфлікту, пов'язаного з Мінською конференцією ОБСЄ. Його завдання - інформування голови з питань, пов'язаних з Нагорним Карабахом (особливо з досягнення угоди про припинення збройного конфлікту та створення умов для розміщення миротворчих сил ОБСЄ), асистування Віденської групі, допомогу сторонам у введенні і розвитку заходів зі зміцнення довіри, налагодженні прямих контактів, надання звіту про дії в регіоні і співробітництво в міру необхідності з представниками ООН та іншими міжнародними організаціями в Нагірному Карабасі. Офіс представника розташований в Тбілісі з філіями в Баку, Єревані та Степанакерті. Йому допомагають п'ять службовців. Більшість часу приділяється спостереженню за контактами сторін.

У 1996р. на саміті в Лісабоні голова ОБСЄ зробив заяву, підтриману всіма країнами-учасницями за винятком Вірменії. У заяві говорилося, що три принципи повинні бути покладені в основу угоди щодо конфлікту в Нагірному Карабасі - територіальна цілісність Вірменії та Азербайджану, визначення правового статусу Нагірного Карабаху на основі самовизначення і присвоєння Карабаху найширшої автономії в рамках Азербайджану, а також гарантія безпеки всього населення регіону .

У 1997р. голова вирішив розширити склад співголовують країн з цього питання, додавши Росію, Францію та США. Співголови висунули нову мирну ініціативу, що складається з двох ступенів - демілітаризацію лінії фронту і повернення біженців, а потім ухвалення рішення про статус Нагірного Карабаху. Ініціатива провалилася через розбіжності сторін. У 1998р. співголови Мінської конференції посилили спроби щодо висунення пропозицій, прийнятних для обох сторін. Проте до сьогоднішнього часу справа не просунулася далі формальних переговорів.