Iмпорт в Україну окремих товарiв1) [22]

Назва товарiв	1996 р.		1997 р.		1998 р.		1999 р.		2000 р.		2001 р.		2002 р.		2003 р.
	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США
М’ясо i субпродукти домашньої птицi	97,5	149,1	56,9	76,2	51,5	55,7	88,7	87,3	26	17,5	67,3	62,8	71,8	29,7	100,7	43,9
Цукор	606,9	205,6	5,3	2,3	138,8	37,9	320,3	64,5	318,1	69	138,2	48,1	58	15,5	1481,3	314,8
Тютюнова сировина	48,3	70,4	40,5	92,7	50	119,3	43,9	106	39	105,2	39,6	107,9	47,1	127,5	58,2	148,7
Руди i концент-рати залiзнi	2308,1	57	1881,5	52,5	3369,8	101,8	4683,2	94,8	7413,4	190	6193,1	114,2	5037,6	82,4	7556,2	192,2
Руди i концентрати алюмiнiєвi	3097,1	124,1	2045,9	77,5	6150,6	214,7	2880,1	97,3	4043,5	189,3	3456,2	162	3731	126,4	3639,9	118,6
Вугiлля кам’яне, брикети	10982,2	468,3	8369,1	353	8390	371	4953,8	207,1	6605,7	262,3	6552,1	288	5556,9	207,2	10296,1	449,5
Нафта сира	18629,7	1868,8	15886,5	1788,6	9884,1	1054,6	9396,4	884,4	5814,8	1055,5	13284,4	2105,3	18867,4	2430,8	22455,6	3678,4
Продукти пере-робки нафти	9469,4	1925,4	12345,7	2401,5	4710,7	801,7	3945,2	815,6	4619,2	1270,3	2058,2	501,3	1594,3	379,5	1192,8	359,4
Газ природний, млрд. куб. м	71,2	5707,4	62,4	4988,4	53,5	3523,8	59,9	3255,7	59,2	3323,9	56,9	3287,8	56,2	3521,1	55,3	3190
Медикаменти	10,9	230,5	17,5	389,8	10,4	273,9	7,7	214,5	8,5	231,7	11,3	297,3	13	371,3	14,3	510
Каучук синтетичний	83,7	175,7	86,1	156,2	61,2	105,9	60,1	70,5	62,3	59,3	65,8	58,9	52,7	40,8	67,4	59,7
Прокат чорних металiв	421,2	207	216,8	146,5	215,9	147,8	133,5	71,7	283,3	182,3	299,9	175,7	375,1	167,2	484,1	272,6
Механiчнi машини i обладнання	х	1781,1	х	1961	х	1614,6	х	1001	х	1329,3	х	1660,7	х	1817,5	x	2468,4
Електричнi маши-ни i обладнання	х	626,8	х	633,9	х	670,8	х	541,1	х	611,7	х	717,2	х	684,5	x	1009,8
Легковi автомобiлi	х	90,8	х	215,9	х	200,7	х	222	х	168,2	х	318,7	х	475,7	x	835,2

¹⁾ Наведено товари з найбiльшими обсягами.

Характерним для українського імпорту є залежність держави від великих поставок енергоносіїв з-за кордону, що автоматично перетворює країни-постачальники нафти та газу на провідні джерела імпортних товарних потоків. І якщо протягом 90-х років XX ст. відбулася помітна диверсифікація експорту, то на початку нового століття безумовним лідером поміж інших країн-постачальників продукції до України залишається Росія, що, звичайно, пояснюється великими енергетичними поставками [20, с. 158].

Проблема оптимізації імпорту не зводиться до завдання скорочення його абсолютних показників. Особливу небезпеку може становити надмірний ентузіазм розвивати антиімпортне виробництво. Адже за самою своєю сутністю такий підхід істотно обмежує ринковий розвиток національного виробництва. І передусім це – обмеження збуту.

На відміну від регулювання експорту політика оптимізації імпорту більшою мірою використовує інструменти тарифного (митний тариф) і нетарифного (квоти, ліцензії) обмеження. Використовуються і засоби підтримки (прямої чи непрямої), які можуть мати на меті загальне поліпшення економічного клімату в країні як чинник ефективнішого використання імпорту, а також підтримку національних виробництв у їх конкурентній боротьбі з іноземними конкурентами як на національному, так і на закордонних ринках.

Особливо ефективним засобом протидії імпорту, який використовується в умовах глобалізації та лібералізації торгівлі, але формально не суперечить їм, є запровадження механізму антидемпінгових розслідувань. Українська практика свідчить про те, що цей формально коректний інструмент боротьби з недобросовісною конкуренцією, яка здійснюється за допомогою незаконного маніпулювання цінами, може перетворитись на засіб протидії конкурентам взагалі. Наприклад, приводом для звинувачень у демпінгу може бути більш ефективне виробництво або нижча заробітна плата: і перше, і друге забезпечує нижчі ціни, але не має нічого спільного з недобросовісною конкуренцією.

Враховуючи вищенаведене, можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні [20, с. 161]:

1. проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріало-споживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

2. перехід на використання альтернативних імпортним енергоносіїв – сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану вугільних шарів, етилового спирту (його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру);

3. збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток паливних родовищ;

4. поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживчими властивостями та користуються високим попитом;

5. обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка перешкоджає становленню нових галузей обробної промисловості та тих сфер виробництва, які лише переходять на ринкові умови діяльності;

6. запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими в недобросовісній конкуренції;

7. розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв (з урахуванням того, що магістральним напрямком формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все–сам”);

8. стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які відстають у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.