2. Б.Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм.

Як зазначалось вище, підтипом недемократичних політичних режимів є авторитаризм (від лат. autoritas - влада), основу якого становить диктаторський, необмежений законом тип влади.

Авторитаризм – це недемократичний політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи (монарха, диктатора, деспота) або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об"єднань; обмеженням повноважень демократичних інституцій; усуненням громадян від процесу прийняття політичних рішень.

За авторитарного режиму:

-не допускається реальна конкуренція у боротьбі за владу;

-правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

-влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття поглітичних рішень.

На відміну від тоталітаризму, авторитаризм є більш лояльним, "м"якшим":

-режиму не властивий тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя (лише – над політичною) ;

-допускається обмежений плюралізм і формальна багатопартійність;

-громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

-відсутня єдина ідеологія;

-правляча еліта готова терпіти інакомислення (доки воно не зачіпає основ режиму);

-допускається ринкова економіка;

-для авторитарних режимів характерна "пасивна" несвобода особи (громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, не вимагається надавати йому активної підтримки у різного роду кампаніях, демонстраціях, мітингах (як за тоталітаризму). Достатньо лише не виступати відкрито проти існуючого режиму, не брати участі в опозиційних рухах; не висловлювати поглядів, відмінних від офіційних).

З тоталітаризмом авторитарні режими об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Однак, поняття тоталітаризм та авторитаризм – не тотожні.

Вони відрізняються:

-різним ступенем придушення демократичних свобод і всевладдя держави;

-мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства;

-місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади;

-ступенем регламентації суспільно-політичного життя.

Отже, ознаками авторитарного режиму є:

• влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень.

• правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

• реальна конкуренція в боротьбі за владу не допускається;

• істотно знижується або виключається роль представницьких органів влади;

• централізація влади;

• наділення виконавчих органів влади законодавчими повноваженнями;

• обмеження демократичних прав і свобод;

• суттєве обмеження чи заборона діяльності опозиційних сил;

• опора на силові структури (армію, поліцію, службу безпеки);

• декларування демократичних цінностей (які, однак, не є визначальним чинником політичного життя);

• режиму не властивий тоталітарний контроль над суспільством;

• допускається обмежений плюралізм;

• громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

• відсутність єдиної ідеології;

• правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму;

• можлива багатопартійність, але реальна влада перебуває в руках однієї партії;

• допускається як командна, так і ринкова економіка;

• "пасивна" несвобода особи (не вимагається активної демонстрації лояльності та прихильності до режиму; достатньо не виступати проти режиму відкрито).

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Серед них можна виділити наступні різновиди:

1.Теократичні авторитарні режими. Характерні для країн, в яких до влади прийшли релігійні клани. Наприклад – Іран, де після революції 1979р. владу отримали ісламістські фундаменталісти.

2.Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. Такий різновид авторитаризму функціонував у Греції (правління "чорних полковників"), а також в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

3.Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. За султанізму при владі перебувають родичі та близькі друзі диктатора. Персональна тиранія була притаманна для режимів Барре в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа.

4.Абсолютні монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, уряд призначається монархом і йому підзвітний, виборні представницькі органи відсутні.

5.Неототалітарні режими. Такий режим функціонує при наявності багатьох політичних партій, опозиції, періодичних виборів, але реально влада зберігається в руках однієї партії. Довготривале перебування при владі однієї партії забезпечується різноманітними маніпуляціями. Такі режими існують в Мексиці (правляча партія – Інституційно-революційна партія), в Сирії (правляча партія–БААС). Наближеним до цього різновиду є політичний режим в Білорусії та в деяких країнах – колишніх республіках СРСР.

Варто відзначити, що в деяких країнах (Чілі, країни Південно-Східної Азії) авторитарні режими довели свою економічну ефективність, спроможність мобілізувати ресурси для розв"язання актуальних суспільно-політичних проблем. В посткомуністичних країнах стадії авторитарного правління зумовили більш успішний перехід до демократії.

Політологічна теорія держави