Види текстів

1.Головне призначення оглядового тексту в тому, щоб забезпечити наукове обґрунтування предмета дослідження, установи- ти межі цього дослідження, показати ступінь невивченості його окремих складових. 

2. Методологічний текст як опис принципів, підходів, парадигм, методів та інших складових інструментарію дослідження. Цей текст слугує для обґрунтування й опису специфіки методології проведеного дослідження. Наявність цього тексту є гарантією проведення дослідження, яке відображається текстом. 

3. Емпірико-фактологічний текст містить у собі опис фактологічної бази дослідження, класифікації й узагальнення фактів. 

Фактологічна база кожного дослідження характеризується своїми складовими, що мають бути чітко визначені.

При цьому обов'язкове обґрунтування правомірності використання цих фактів у даному дослідницькому контексті. Наприклад, у низці випадків використо- вуються дані статистики проведених іншими дослідниками соціологічних досліджень. Важливо обґрунтувати можливість оперування цими даними в проведеному дослідженні. 

4. Теоретичний текст, у якому дається виклад теоретичних аспектів бачення предмета дослідження, його пояснення з погля- ду сформульованих закономірностей, тенденцій, понять тощо. 

5. Пояснювальний текст, що являє собою вербальну структуру, яка призначена для пояснення положень інших видів тексту.

Це, по суті, різні примітки і пояснення, а також введення звітів, монографій, дисертацій, різні словники базових і додаткових понять, пояснення таблиць, діаграм, схем, планів, графіків, формул тощо.

6. Додатковий текст. Він може включати додаткові аргу менти, унікальні факти, схеми, графіки, статистичний матеріал тощо. Звичайно додатковий текст розміщується в додатках до ди- сертації, звіту або монографії. 

7. Вторинний текст. Прикладами вторинних текстів є анотації, реферати, конспекти, огляди, рецензії.

Особливістю вторинно го тексту є згортання й розгортання інформації. Основними вида ми згортання інформації є реферування, конспектування та фраг- ментування.

Анотація дає інформацію про тему та задум, предмет розгляду для широкого кола читачів, реферат забезпечує відобра- ження основних ідей тексту, фрагментування виокремлює в пер- винному тексті окремі інформаційні блоки.

Розгортання інформації реалізується шляхом підготовки оглядів, критичних статей, рецензій, експертних оцінок. Призначення рецензії в оцінюванні первинного тексту, огляду - у забезпеченні зведеної характеристики кількох первинних текстів. 

Найменшою одиницею наукового тексту є абзац, що не має бути довгим. Досвідчені дослідники підтверджують, що для оптимального сприйняття він має містити 7 плюс - мінус 2 окремих висловлення.

 Мистецтво підготовки наукового тексту полягає в тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі складові наукового тексту, а й інтегрувати їх у цілісність.  

3. Загальні вимоги до наукового тексту

Наукова праця являє собою особливий жанр текстів. Вона поєднує у своєму складі наукове дослідження з його обґрунтуванням.

Це визначає ту обставину, що в першій частині роботи дається характеристика сучасного стану досліджуваної галузі науки, викладаються теоретичні й методологічні положення наукового дослідження, дається характеристика його основних етапів й отриманих результатів.

На наступних сторінках дається обґрунтування вирішення сформульованої раніше проблеми і наводяться резуль- тати й напрями їхнього впровадження. 

При написанні наукової праці необхідно враховувати такі обставини: 

1. Текст роботи має бути чітко структурованим, поділятися на розділи і параграфи.

Більш дрібні форми дроблення тексту не мають сенсу, оскільки на малій кількості сторінок досить важ ко викладати матеріал.

Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ роботи являв собою самостійне наукове дослідження з деякої складової загальної проблеми, щоб кожна складова була викладена в тексті і щоб одночасно текст був цілісним, а не фрагментарним. 

2. Крім розподілу тексту на розділи і параграфи, він має більш деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення, що вимагають спеціального пророблення.

Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утрудняє його сприйняття. Тому всі абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

Споріднені думки, присвячені одній темі, можуть утворювати елементарну рубрику тексту і т.ін. 

3. Текст роботи має відрізнятися композиційністю. Термін "композиція" означає зіставлення, додавання, сполучення, поєднання в єдине ціле у певному порядку, співвідношення сторін, що ра- зом складають (компонують) визначену форму.

При цьому таке складання частин, додавання елементів у певному порядку, їхній взаємозв'язок забезпечують перехід створюваного в гармонію цілого.

Теорія композиції висуває такі вимоги до тексту роботи, як цілісність, закінченість, симетричність, ритмічність. 

4. Текст не має бути декларативним. Для того щоб зробити висновки про який-небудь процес або явище, обов'язково потрібно застосувати деякі аналітичні процедури: порівняти об'єкти між собою, виявити специфіку, знайти тенденцію (до зростання, стабілізації, зниження) і т.ін. Текст роботи вимагає логічно-послідов- ного викладу. 

5. Сприятливі можливості для написання роботи створює системний підхід, що забезпечує текст системною логікою.

Виклад тут значно полегшується, тому що змушує шукати особливості складу, структури системи, виділяти її зовнішні і внутрішні функції, шукати системоутворюючі фактори. 

6. Написання наукової праці з погляду творчого підходу аналогічне написанню шкільного твору з літератури.

Якщо учень добре вивчив і обміркував літературні джерела, узагальнив свої спостереження, сконцентрував життєвий досвід, то запускаються творчі механізми осяяння, і текст починає складатися сам собою.

 Це досить часто не відбувається у дорослих людей, оскільки процес створення вони намагаються замінити процесом інтегрування чужих думок, а нерідко - механічним "склеюванням" шматків чужого тексту. 

7. При викладі матеріалу необхідно уникати понять, які не можна однозначно інтерпретувати. Таких понять у мові нагро- мадилося досить багато.

Головне лихо від них у тому, що вони  тільки створюють ілюзію вирішення проблеми.

До цих понять варто віднести такі вислови, як "підвищити", "розширити", "поліпши- ти", "активізувати", "реформувати".

Вживання цих понять обов'яз- ково вимагає конкретизації: як, яким шляхом це можна зробити. 

8. Цифри і факти в тексті можуть вигідно вирізняти його серед інших, а можуть виступити і його істотним недоліком. 

Перший випадок спостерігається тоді, коли цифри вживаються вдало, всебічно осмислюються,

а другий - коли текст ними пере- повнений і висновки не випливають із набору фактів. 

9. У тексті не має бути повторів. Це особливо стосується заключних висновків і практичних рекомендацій.

Нерідко магіст ранти і дисертанти безпосередньо переносять висновки розділів роботи в її висновок.

Це неприпустимо. При написанні висновку автор повинен вийти на новий рівень систематизації й узагаль- нення пропонованих висновків і рекомендацій. 

10. Текст має бути завершеним, являти собою деяку цілісність. Для текстів низької якості характерна фрагментарність, яка є ознакою відсутності цілісності. 

11. Науковий текст, як правило, позбавлений авторського "Я", що відходить на другий план і досить часто заміняється "Ми" для того, щоб краще відобразити авторську позицію. Але найкра- ще в тексті використовувати безособову форму викладу. 

12. Науковий текст має відрізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати сформованій формулі "Думкам просторо, а словам тісно".

Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослівності, неточним зворотам, непотрібним словам, значеннє- вим асоціаціям і т.ін.

Він повинен бути максимально точним і чітким. Особливо сильно псують якість тексту канцеляризми, що додають текстові казенності, і тавтологія, тобто повторення того самого, тільки різними словами. 

13. Значне поліпшення тексту наукової праці спостерігається тоді, коли автор спеціально перечитує текст із погляду стилю викладу, мови, його літературної якості.

Для цього необхідно звернути особливу увагу на його редагування, внесення виправлень і змін.

При побудові пропозицій потрібно прагнути до їх стислості й узгодження відмінків. Суттєвим недоліком текстів багатьох наукових робіт, особливо тих, які належать авторам-початківцям, є те, що такі тексти несуть на собі печатку процесу дослідження, що, як відомо, по- в'язане з помилками, тимчасовими припущеннями, вивчанням додаткової літератури. У цьому плані методично корисною може бути рекомендація перевіряти створені тексти на їх відповідність сфор- мованому плану викладу, усім його пунктам, підпунктам, питан- ням [4, с. 272]. 

Оформлення наукової праці має цілком відповідати вимогам, що ставляться до наукових рукописів перед друком.

Відповідно до них наукова праця друкується за допомогою комп'ютера на одному боці аркуша білого папера формату А4 через два інтервали між рядками до 30 рядків на сторінці.

Мінімальна висота шрифту не повинна перевищувати 1,8 мм. 

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм, верхнє - не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким, рядок - чорного кольору середньої жирності. Чіткість дру- ку тексту повинна бути однаковою.

 Вписувати в текст роботи окремі іноземні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому яскравість вписаного тексту повинна набли жатися до яскравості основного тексту. 

Друковані помилки, описки і графічні неточності, що виявля- ються в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на цьому місці або між рядками правленого тексту машинописним способом.

 Заголовки тексту й у тексті не повинні бути громіздкими. Потрібно пам'ятати жартівливий закон Макговерна: "Чим довша назва роботи, тим менш значна вона сама" [55, с. 195].

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ" друкуються великими літерами. Заголовки параграфів друкують- ся малими літерами (крім першої великої) з абзацним відступом. 

На початку параграфа зазначається його номер, перша частина якого відображає номер розділу, а друга - його положення в розділі, наприклад 3.2 означає другий параграф третього розділу. Наприкінці заголовка крапка не ставиться.

Відступ між заголовками повинен складати 3-4 інтервали. Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки. У загальний обсяг роботи не входять додатки, список вико- ристаних джерел, таблиці і рисунки, що займають цілком площу сторінки. Але всі сторінки роботи підлягають наскрізній нумерації.

 Нумерація сторінок, розділів, параграфів, пунктів і підпунктів, рисунків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами без знака №. 

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, що включається до загальної нумерації сторінок роботи.

На титульному аркуші номер сторінки не ставиться, а на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому куті сторінки без крап- ки наприкінці номера. 

Для визначення обсягу наукового тексту використовуються такі поняття, як "авторський аркуш", "обліково-видавничий аркуш", "умовний друкований аркуш".

Авторський аркуш - це одиниця обсягу авторського твору, яка вимірюється 40 000 друкованих знаків, включаючи усі літери, розділові знаки, пробіли між слова- ми.

У текстовому вигляді він містить 20-24 сторінки друку. Облі ково-видавничий аркуш відповідає за обсягом авторському арку- шу, використовується у видавничому плануванні та обліку роботи редакторів та коректорів.

Умовний друкований аркуш - це одини- ця виміру обсягу видання, яка відповідає друкованому аркушу об- сягом 60х90 см. Він використовується для розрахунку друковано- го обсягу видань різних форматів. Для цього введені спеціальні коефіцієнти (0,93 - для формату 60х84; 1,29 - 70х100; 1,17 - 70х90; 1,4 - 70х108; 1,25 - 75х90; 1,68 - 84х108).  1.4. Етапи роботи над науковим текстом  Деякі дослідники виступають прихильниками щоденного створення наукового тексту, роботи не за принципом "ні дня без рядка", а за принципом "ні однієї дослідницької дії без рядка". Однак перш ніж писати роботу, потрібно чітко відповісти собі на кілька запитань: "для чого хочеш писати?", "стосовно чого хочеш писати?", "що хочеш писати?", "для кого хочеш писати?", "як хочеш писати?". Запитання "для чого хочеш писати?" передбачає з'ясування мети написання тексту, деякого надзавдання його створення, усві- домлення якого сприяє виникненню позитивної мотивації. Питання "стосовно чого хочеш писати?" змушує визначитися зі змістом наукового матеріалу: або це буде опис проведеного експерименту, або результатів усього дослідження, або це буде постановка про- блеми з оглядом літератури, або її вирішення і т.ін. Запитання "що хочеш писати?" вимагає з'ясування жанру тексту, оскільки кожен жанр ставить свої вимоги не тільки до форми, а і змісту тексту:    мова йде про наукову статтю, тези, дисертацію тощо. Запитання "для кого хочеш писати?" вимагає визначитися з адресатом тек- сту, що може бути призначений для наукового журналу або збірника статей, або, як дисертація, - для ВАК тощо. Нарешті, запитання "як хочеш писати?" змушує замислитися з приводу часу, що буде витрачений на написання, техніки підго- товки й обробки тексту і т.ін. Відповіді на ці запитання органічно пов'язані між собою і можуть допомогти сформувати задум робо- ти, визначити зміст і форму викладу. Створення наукового тексту передбачає кілька етапів роботи. Починається робота над текстом з виділення отриманого автором знання, що ще не введено в науку, не інституціоналізовано в ній. Автор проводить самостійно експертизу новизни цього знан- ня і доходить висновку про необхідність публікації отриманих результатів. Далі порядок роботи задається структурою наукового текс- ту. При цьому спочатку створюється постановочна частина текс- ту, яка дає опис основних параметрів дослідження і визначає місце отриманого знання в науковому співтоваристві. Потім дається опис власне дослідження і його результатів. Основна увага приділяється обґрунтуванню результатів і їх новизни. Завершують текст вис- новками і практичними рекомендаціями, що формулюються відпо- відно до отриманих результатів. 

Важливим засобом організації інтелектуальної праці зі ство- рення тексту є план - короткий запис, що:

 1) відображає послідовність викладу думки і її узагальнення; 

2) розкриває зміст тексту;

 3) відновлює в пам'яті зміст джерела;

 4) заміняє конспект і тези; 

5) допомагає складанню записів різного роду (доповідь, по- відомлення, звіт); 

6) поліпшує зроблений запис; 

7) прискорює пророблення джерела інформації; 

8) організовує самоконтроль;

 9) зосереджує увагу і стимулює заняття; 

10) використовується, щоб відновити в пам'яті добре знайо- мий текст [1, с. 211]. 

У процесі підготовки великих текстів доцільно використо- вувати план-проспект, у якому дається розшифровка змісту кож- ного пункту плану тексту.