Урбанізація

Міське населення становить 70%. У сільській місцевості переважають села, на Півночі — хутори.

Туризм

За оцінками фахівців, Італія являє собою туристський продукт вищого ступеня досконалості: міжнародна статистика відводить їй почесне місце у п'ятірці найбільш розвинених з погляду туризму країн світу, оскільки на вказану країну припадає 6% усього туристичного «обігу» нашої планети. Всесвітньо відома історія Італії, краса її природи, твори мистецтва, культурні пам'ятники, релігійні свята, мода й італійський стиль життя, вино й гастрономія — ось ті ключові пункти, які зробили Італію важливим туристичним центром світового рівня.

В Італії загалом є 4 «перлини», побачити які необхідно: 1) Рим з його стародавніми руїнами й музеями Ватикану, 2) Флоренція, без якої неможливо уявити собі італійське Відродження, 3) Піза з її вічно падаючою вежею й 4) Венеція — ірреальне місто мостів і каналів, яке мріють відвідати буквально всі. І без кожного із цих міст думка про Італію буде неповною.

Культура

Внесок Італії до європейської та світової культурної спадщини є надзвичайно великим. На сьогонішній день в країні знаходиться найбільша в світі (сорок чотири) кількість пам'яток ЮНЕСКО.

Структура бюджетної системи Італії.

Італія є унітарною державою з чотирма рівнями системи державної влади: центральні, регіональні органи влади, органи влади провінцій та муніципалітетів.

Адміністративно Італія ділиться на 20 регіонів, 99 провінцій, 8100 муніципальних утворень і 212 місцевих одиниць охорони здоров'я (Local Health Units). При цьому п'ять регіонів з двадцяти мають особливий статус, який виражається в існуванні конституційних законів, що наділяють ці регіони великою самостійністю у визначенні витратної бази своїх бюджетів.

Державний бюджет Італії складається з двох частин: рахунку поточних операцій та рахунку руху капіталів. Витрати рахунку поточних операцій утворюються в основному з виплати платні і пенсій державним службовцям, покупки товарів і послуг, трансфертів державним і приватним підприємствам, установам і населенню, а також сплати відсотків по державному боргу.

Більш складною за структурою є бюджетна система Франції, яка містить в собі центральний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій та спеціальні рахунки казначейства. Асигнування з центрального бюджету виділяються на утримання адміністративних служб, на обслуговування державного боргу, капіталовкладення, на оборону, на економічні та соціальні програми.

Приєднані бюджети фінансують організації, що не мають статусу юридичної особи, але здійснюють торгово-промислову діяльність і які мають фінансової автономією. До їх числа відносяться бюджети: Пошти, телеграфу, телефону національної друкарні монетного двору соціальних сільськогосподарських посібників ордена Почесного легіону ордена Визволення.

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди, такі, як інвестиційно-дорожній, національно-спортивний, різні торгові рахунки казначейства.

Витратні зобов'язання рівнів бюджетної системи Італії розподіляються наступним чином. На бюджетах регіонів лежить обов'язок щодо фінансування послуг медичних установ, планування містобудування, водопостачання, а також дорожнього будівництва і внутрішньорегіонального пасажирського транспорту. При цьому, в законодавстві особливо обумовлена можливість передачі частини витратних повноважень органами влади регіонів на нижчі рівні бюджетної системи, що зазвичай і відбувається, особливо у випадках витрат, пов'язаних з фінансуванням житлово-комунального господарства або громадських робіт.

Основними статтями витрат бюджетів муніципалітетів є утримання місцевих підрозділів поліції, системи соціального забезпечення, будівництво та утримання будівель для органів юстиції та освітніх установ, будівництво, ремонт і прибирання муніципальних вулиць і доріг, Забезпечення населення муніципалітету газом і електроенергією. З наведеного розподілу видаткових повноважень видно, що з усіх бюджетів субнаціонального рівня менше витратне тягар несуть бюджети провінцій (в 1992 році їх витрати не перевищували 1% ВВП).

Слід зазначити, що деякі із зазначених витратних повноважень у більшості муніципальних утворень були передані з вищих рівнів бюджетної системи. При цьому, передача видаткових повноважень в Італії супроводжується виділенням цільових грантів з бюджету відповідного рівня на здійснення переданих витрат.

Основними доходними джерелами регіональних і місцевих бюджетів слугують податкові надходження, цільові та нецільові гранти бюджетів вищого рівня і позикові кошти. При цьому, незважаючи на те, що в Конституції Італії міститься пряма вказівка на присутність у складі доходів субнаціональних бюджетів всіх трьох перерахованих вище джерел коштів, основним видом доходів бюджетів зазначеного рівня до 1992 року були цільові гранти. Починаючи з 1992 року, в дохідну базу місцевих бюджетів для стимулювання податкових зусиль органів влади на місцях були включені надходження від кількох центральних податків.

До 1992 року частка власних податкових та неподаткових доходів регіональних бюджетів у всьому обсязі їх доходів становила близько 3%. При цьому місцеві органи влади не мали права вводити нові податки або маніпулювати ставками існуючих національних податків. У 1993 році, як один з етапів програми децентралізації податкової і бюджетної систем, було встановлено, що органи влади регіонів мають право змінювати ставки деяких національних податків у встановлених межах. Також було вирішено, що до доходів регіональних бюджетів будуть зараховуватися надходження цільового податку на охорону здоров'я, який стягується з фонду оплати праці і з доходів фізичних осіб, причому регіональним органам влади були передані права щодо зміни ставок цього податку. З урахуванням зазначених змін, частка власних податкових та неподаткових доходів у загальному обсязі доходів регіональних бюджетів у 1993 році зросла до 48.6%.

Як вже згадувалося вище, основну частину доходів бюджетів субнаціонального рівня становлять кошти, які передаються у вигляді грантів з бюджетів вищого рівня. Надані гранти, або трансферти, поділяються на що мають цільовий характер і на нецільові гранти. Останній вид трансфертів у регіональному розрізі має досить низьке значення, так як доходи у вигляді нецільових трансфертів становлять усього близько 3% всіх доходів регіональних бюджетів. В основному, кошти зазначених фондів спрямовуються у південні, менш розвинені в економічному відношенні, регіони країни.

Нецільові гранти, які виділяються муніципальним бюджетам з центрального бюджету, носять більш різносторонній характер, джерелами цих коштів є три різних фонду, трансферти з яких виділяються у відповідності з різними критеріями - з метою фінансування стандартних поточних витрат, Спеціальних витратних програм (наприклад, програми зайнятості молоді) та з метою компенсації недостатності податкової бази в муніципалітетах.

Поряд з нецільовими, в Італії існують і цільові види грантів, які складають основний обсяг доходів регіональних і місцевих бюджетів, Фінансування різниці між собівартістю наданих послуг і доходами від їх оплати здійснюється з бюджетів регіонів.

Торкаючись питань залучення бюджетами субнаціонального рівня позикових коштів, слід зазначити, що регіонам дозволено залучати позики тільки для цілей фінансування видатків капітального характеру за умови, що обсяг запозичень з урахуванням обслуговування боргу не має перевищувати 25% власних доходів бюджету. Джерелами запозичень для регіонів служать як комерційні банки, так і Депозитний і позичковий фонд, кошти якого виділяються на поворотній і платній основі. Важливою особливістю італійської бюджетної системи є те, що центральний уряд несе відповідальність за заборгованістю субнаціональних бюджетів, яка погашається шляхом проведення періодичних клірингових процедур між бюджетами різних рівнів.

До середини 1970х років в Італії не існувало жорсткого контролю за джерелами, обсягами та умовами запозичень муніципальних органів влади, що призвело до накопичення великого обсягу заборгованості за основною сумою та процентними платежами. У підсумку, в 1977 році було вирішено конвертувати короткострокову заборгованість муніципалітетів в 10-річні казначейські облігації, а за залученням позикових коштів муніципальними бюджетами був встановлений жорсткий контроль. Більшість сировинних матеріалів необхідних в промисловості і більше 75% енергетичних ресурсів Італія отримує за рахунок імпорту. Останні десять років Італія проводить жорстку бюджетну політику з метою задоволення вимог Економічного і валютного союзу, і виграє від зниження процентних ставок і зниження рівня інфляції. Повільне рух Італії виправдовується проведенням необхідних структурних реформ, таких, як зменшення високого податкового тягаря і капітальної перебудовою ринку праці і надмірно щедрою пенсійної системи, Оскільки в даний час відбувається уповільнення темпів економічного зростання і сильну протидію з боку профспілок. Керівництво країни стикається з серйозними економічними перешкодами: Офіційний борг Італії залишається понад 100% від ВВП і уряду було важко довести дефіцит бюджету до рівня, який дозволив би швидко зменшити цю заборгованість.

Запропоновані заходи мають на меті зменшити Бюджетний дефіцит Італії з 5,3% ВВП в 2009 році до 2,7% ВВП в 2012 році, провівши Його у відповідність до вимог ЄС (не більше 3% ВВП - УНІАН).

Заходами, зокрема, передбачається заморожених зарплат чиновників на три роки та Зменшення зарплат Міністрів І Інших високопосадовців. Крім того, заходь передбачають Посилення боротьбі з уникненням від оподаткування.

Італія схвалила заходь з економії бюджетних коштів після Іспанії, Греції, Португалії та Великобританії.

Італія МАЄ один з найбільших У світі Рівень національного Борг, Який становіть 115,8% ВВП. Одномоментно, оскільки Бюджетний дефіцит Країни є відносно невисоким, економісті вважають, Що Італія МАЄ більш сильні позиції, ніж Іспанія та Греція.

Особливості податкової системи Італії

Податкові надходження є основним джерелом доходів державного бюджету Італії (більше 80%). Великі зміни в структуру оподаткування внесла реформа 1973 - 1974 рр.., Яка усунула її многоступенчатость, фрагментарність, архаїчність і наблизила до практики оподаткування інших країн Європейського співтовариства.

Сучасна податкова система Італії характеризується досить чіткою структурою, уніфікованими правилами оподаткування та вилучення коштів до бюджету, превалюванням прямих податків над непрямими.

У результаті реформи 1974 найбільшому спрощення піддалися прямі податки, що стягуються безпосередньо з платників податків. Крім того, істотні зміни в практику стягнення цього виду податків внесла реформа 1988 р., яка торкнулася три основні податки: прибутковий податок з фізичних осіб, прибутковий податок з юридичних осіб та місцевий податок (з фізичних та юридичних осіб).

Особливості процедури справляння податків з деяких видів доходів методом утримання їх у джерела за фіксованими ставками фактично породили ще один прямий податок - податок на доходи з капіталу. Перебуваючи в юридичних рамках прибуткового податку з фізичних осіб, він технічно існує самостійно, оскільки відсотки, одержувані рантьє за вкладами та облігаціями, оподатковуються у джерела в остаточному порядку і в подальшому при обчисленні основного прибуткового податку віднімаються із загальної суми оподатковуваного доходу. До категорії прямих відносяться і податок зі спадщини і дарування, який у 80-ті роки, так само зазнав значних змін.

Непрямими податками обкладаються різні види операцій пов' язаних з просуванням товарів за стадіями виробництва та обігу, наданням послуг, імпортом товарів, зміною власності та низкою інших угод. Найбільш важливим з них є податок на додану вартість. Всі інші непрямі податки мають специфічні сфери застосування, і їх назви, як правило, відображають їхню суть:

• гербовий податок стягується державою за юридичне оформлення цивільних та комерційних документів

• реєстраційний податок доповнює гербовий в тих випадках, Коли крім оформлення документів потрібно запис їх у державні реєстраційні книги

• податок на приріст вартості нерухомості стягується на користь місцевих органів влади у випадках продажу нерухомості з прибутком

• інші виробничі і комерційні акцизи (на електроенергію, алкогольні напої, цукор, Тютюн) і збори (при укладанні страхових контрактів, купівлі-продажу акцій і облігацій і при наданні державою так званих концесійних послуг, тобто видачу дозволів, ліцензій тощо)

• митні збори і збори

• податок з лото і лотерей.

Протягом 70-х років фіскальне значення окремих податків в результаті проведення реформи 1974 безперервно змінювалося. Найбільш важливими в фінансовому відношенні є два податки: прибутковий податок з фізичних осіб та податок на додану вартість. У загальній сумі податкових надходжень держави їх частка становить понад 50%.

Висновок

Італія має диверсифіковану економіку з приблизно такими ж загальними показниками обсягу виробництва на душу населення, як у Франції та Великобританії. Економіка Італії як і раніше розділена на промислово розвинутий північ, де переважають приватні компанії і менш розвинений сільськогосподарський південь з 20% безробіття. Більшість сировинних матеріалів необхідних в промисловості і більше 75% енергетичних ресурсів Італія отримує за рахунок імпорту. Останні десять років Італія проводить жорстку бюджетну політику з метою задоволення вимог Економічного і валютного союзу, і виграє від зниження процентних ставок і зниження рівня інфляції.

Нинішній уряд Італії прийняв безліч короткострокових реформ спрямованих на довгострокове зростання і підвищення конкурентоспроможності. Повільне рух Італії виправдовується проведенням необхідних структурних реформ, таких, як зменшення високого податкового тягаря і капітальної перебудовою ринку праці і надмірно щедрою пенсійної системи, оскільки в даний час відбувається уповільнення темпів економічного зростання і сильну протидію з боку профспілок. Керівництво країни стикається з серйозними економічними перешкодами: офіційний борг Італії залишається понад 100% від ВВП і уряду було важко довести дефіцит бюджету до рівня, який дозволив би швидко зменшити цю заборгованість.

Житлово-комунальне господарство по-італійськи

«Чи зможу я оплатити житло в цьому місяці?» - таке холодне питання мучить багатьох італійців. Не нагнітаючи драматизм, скажемо прямо: житло обходиться італійській родині дуже і дуже недешево.

Знімати або володіти?

Ця тема незмінно популярна у фінансових консультантів місцевих ЗМІ, причому, як правило, читачам дається порада: поки не купуйте. Рада сумнівний, тому що і знімати житло дорого, а що «оренда - це гроші на вітер», ніхто і сперечатися не буде. У 2007 році на оплату оренди йшло до 25% доходу сім'ї, і середня ціна оренди у великих містах докотилася до 656 євро на місяць - порівняйте зі звичайною зарплатою італійця приблизно в 1000 євро, повідомляє портал "Работа поиск. Причому мова йде зовсім не про розкішних апартаментах - звичайна квартирка в 70 кв. м, в якій проживає сім'я з двома дітьми.

У Римі оренда обійдеться в середньому в 1385 євро (53,5% доходів сім'ї), у Флоренції - 1162 євро (44,9%), у Венеції - 1155 євро (44,6%), у Мілані - 1132 євро (43, 7%), і тільки в менших містах плата знижується до 300-400 євро на місяць. Зауважимо в дужках, що в Італії знімають житло 18,2% сімей, так що ця проблема стосується багатьох.

Купити квартиру нітрохи не легше: у 2007 року 1,9 млн італійських сімей з працею знаходили гроші на виплати по кредиту. У середньому ця сума складає 559 євро на місяць, а витрати на житло в місяць доходять до 811 євро - не забудемо, що при цьому треба вписатися в горезвісні 1000 євро зарплати.

Статистика статистикою, але все якось живуть, будинки будуються і заселяються, і бездомних немає. Розглянемо і інші аспекти теми «житло моє».

Будівництво та ремонт

Більшість італійців купує «вторинку», оскільки житла тут побудовано предостатньо. Перед в'їздом зазвичай робиться ремонт, в залежності від необхідності і смаків власників він може обійтися в дуже різні суми. Російський власник житла, наслухавшись плачевних історій про молдавських або азербайджанських бригади будівельників, дуже здивується, але італійська бригада не завжди гарантує ідеальний рівень виконання і особливо - дотримання термінів.

В одному і тому ж містечку дві квартири моїх хороших знайомих, обидві по 70 кв. м, ремонтувалися в дуже різне режимі: одна була закінчена, як і домовлялися, за місяць, роботи обійшлися приблизно в 10 тис. євро; інша здана через 7 місяців з недоробками і скандалом, що обійшлося в 14 тис. євро. Обсяг робіт та якість обробки було при цьому приблизно однаковим. Варто відзначити, що будь-який бригадир з досвідом роботи в 15-20 років розповість вам, що в даний час він судиться з чотирма своїми колишніми клієнтами, і кожен рік процеси починаються наново - з різними клієнтами, зрозуміло.

У разі коли будується будинок, процес складніше, дорожче і довше. Починається він з отримання дозволу на будівництво на даній ділянці. Воно діє п'ять років і коштує пристойних грошей: на двоквартирний будинок в глухому селі - близько 5 тис. євро. Якщо гроші на будівництво до закінчення терміну не зібралися, є два шляхи вирішення: просто втратити дозвіл і витрачені гроші або заявити в муніципалітеті, що будівництво почалося, і обнести ділянку будівельним парканом - ніхто не буде заперечувати, якщо роботи за парканом почнуться не відразу.

Переїзд по-італійськи

Процес переїзду в Італії - захоплююче видовище. У вашу квартиру в призначений і, як правило, дуже ранній час (наприклад, о 6:30 ранку) прибуває бригада вантажників. Як не дивно, ця малошанована професія не відлякує корінних італійців, і в бригаді навряд чи виявляться марокканці або українці, яких в Італії предостатньо. Бригада споро розбереться з вашим майном, акуратно упакувавши все у великі короби і нічого не розбивши. Далі починається найцікавіше: винесення речей здійснюється не вручну по сходах або в ліфті, а за допомогою підйомника, який дотягується до вашого балкона, на якому б поверсі він не був. Балкони в Італії взагалі штука багатофункціональна і корисна, обов'язкова в кожній квартирі. Потім бригада та її механізми вирушать для розвантаження на нову адресу. Вартість переїзду, у порівнянні з російською реальністю, вражає: перевіз обстановки, необхідної для заповнення порожньої квартири площею 90 кв. м, обійдеться в 1700 євро, з таким обсягом роботи (розпакування на місці включена) бригада управляється за день.

О, ці зручності!

Надзвичайно важливий момент - телефон, газ, електрика, вода, які в ідеалі повинні бути підключені до вашого переїзду, якщо ви не хочете жити в темряві, без телефону, Інтернету, гарячої їжі і хоч якийсь води. На жаль, підключення будь-якого з цих найменувань потребує декількох візитів у різні контори, займає час і вимагає очікування від 2 днів до 3-4 тижнів. Виїжджаючи з квартири, колишній власник або орендар відключає всі комунальні зручності. Саме тому квартиру, в якій я живу вже 5 років, я дивилася в темряві, при світлі ліхтарика - електрика було вирубано в день від'їзду, за день до мого візиту. Відповідно, новий власник включає всі вже на своє ім'я. Заодно - ось воно, справжнє диво! - Повідомляє в муніципалітет свою нову адресу, який вноситься в усі бази, а «прописка» робиться автоматично. Диво в тому, що займає це максимум півгодини.

Цікаво, що домашній телефон в Італії рідкість, зате на людину припадає 1,77 стільникових. Це пояснюється тим, що стаціонарний телефон доріг (разом з оплатою Інтернету - близько 100 євро на місяць, а підключення коштує окремих і немаленьких грошей), а в стільникових операторів тарифи різні і незручні, простіше тримати два телефони для різних потреб. Зате входить лінія стаціонарного телефону завжди має два канали, що дозволяє дзвонити та користуватися Інтернетом (причому швидким!) Одночасно.

Комунальні платежі

Звичайний поштову скриньку трясти в італійця: там не знайти нічого, крім рахунків. Рекламу тут прийнято класти в окремий, загальний для всього кондомініуму скриньку: хто хоче, сам візьме, інше викидають прибиральники. Прибиральники, до слова сказати, не закріплені за будинком літні втомлені тітоньки, а якась фірма, яка надсилає своїх фахівців так часто, як прописано в договорі. Іноді трапляється, що прибирання території лягає на мешканців - я особисто намагаюся такого уникати, бо точно не знайду часу на власноручне миття загальних сходів. Витрати на прибирання входять до витрат кондомініуму - чотири рази на рік приходить велика «простирадло», в якій розповідається, за що саме сплачує мешканець: ремонт даху, заміна опалювальної системи, утримання ліфта. Сума на рік виходить чималенька: не чула, щоб хтось платив менше 1000 євро на рік, а от 3-4 тис. євро - завжди будь ласка. Верх несправедливості, на мій погляд, що ці витрати оплачує орендар, а не власник квартири.

Однак повернемося до рахунків: кожен з них зазвичай близько 100 євро, щоправда, часом це двомісячні рахунку. Треба розуміти, які рахунки слід сплатити негайно (отключат!), а які можуть почекати. Навіть ті, які можуть почекати, варто сплатити не пізніше ніж протягом місяця. Існує «зворушлива» система відключення електрики: для початку неплатника обмежують у потужності - і ось вже не можна користуватися комп'ютером або мікрохвильовкою, поки стирає машина.

Як би там не було, труднощі життя в Італії, на мій погляд, компенсуються прекрасним кліматом і іншими симпатичними перевагами. Так що все-таки італійцям гріх скаржитися.