70. Італія(1945роки-поч.21 століття)зовнішня політика.

У лютому 1947 р. Італія підписала мирний договір із союзниками. За цим договором Італія втратила всі колонії (Лівія, Еритрея, Італійське Со­малі), передавала сусідам — Франції та Югославії — деякі території, зму­шена була виплатити репарації країнам, яким вона заподіяла шкоду під час війни (СРСР, Югославії, Греції та Албанії). Мирний договір не розв'язав суперечки між Італією та Югославією через Трієст і прилеглі території. Лише 1954 р. ця проб

. Італія бере активну участь у міжнародному житті: вона є чле­ном ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ та інших міжнародних організацій Італія має традиційні зв'язки з Україною.

71.Повоєнна розруха в срср,Відбудова народного господарства(промисловість та с.Г.)

Насамперед суттєво відрізнялися масштаби збитків, завданих Другою світовою війною. У руїнах лежали 1710 міст і селищ міського типу та понад 70 тне. сіл, було зруйновано більш як 31 тис. промислових підприємств. В Україні, наприклад, залишилися цілими лише 19% довоєнної кількості промислових об'єктів, тоді як в Італії вціліло 80%, а в Західній Німеччині — 90% виробничих потужностей.

Фактично відбудову економіки СРСР було завершено на початку 50-х рр. За короткий час було відбудовано і побудовано 6200 промислових підприємств. Нові гіганти індустрії виросли на Уралі, в Західному Сибіру, Казахстані, житлове будівництво становило 100 млн мг на рік. Одначе виробництво в сільському господарстві залишалося на рівні середини 20-х рр. Посилилася диспропорція у розвитку економіки, особливо оборонної: випереджальними темпами розвивалися галузі важкої промисловості, тоді як хронічно відставали галузі легкої та харчової промисловості, що пояснювалося меншими капіталовкладеннями в ці підприємства та відставанням сільського господарства, яке постачало для них сировину. Залишався непристойно низьким життєвий рівень населення: заробітна платня робітника і службовця в середньому становила 70 крб., колгоспника — 17 крб. на місяць, тоді як ціни зросли втричі проти 1940 р. Ліквідація карткової системи якісно не вплинула на життєвий рівень трудящих.

Негативні наслідки для населення СРСР мало й здійснення грошової реформи 1947 р., за якою проводився обмін старих грошей на нові за курсом: 10 старих крб. до 1 нового крб.; на ощадних книжках: до 3 тис. —• один до одного, більше 10 тис. — два до одного. Обмін проводився за місцем роботи, тому в умовах репресій та підозрілості населення побоювалося обмінювати всі наявні гроші; як наслідок, маса грошей лишилася без обміну на руках.

На відміну від процесів відбудови у Західній Європі, СРСР спирався (крім отримання репарацій) на власні ресурси і сили, не приймаючи допомоги ззовні, зокрема за планом Маршалла.

. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану

72.Смерть й.Сталіна і боротьба за владу в середині верхівки крмпартії.

Смерть Й.В.Сталіна 5 березня 1953 р. розпочала принципово новий етап історії СРСР. Відразу ж на горі розгорілася відчайдушна боротьба за владу, до якої долучилися члени політбюро - Л.Берія, В.Молотов, М.Булганін, М.Хрущов, Г. Маленков і Л.Каганович. Найліпші шанси вийти переможцем у цій боротьбі мали політичні діячі з найближчого сталінського оточення - Маленков, Берія і Хрущов. Причому, М.Хрущов у найближчому оточенні Сталіна не сприймався як його наступник ні по радянській, ні по партійній лінії.

Проте першою жертвою став всесильний Л.Берія, котрого заарештували 26 червня 1953 р. прямо на засіданні президії ЦК КПРС.

За офіційною версією в грудні 1953 р. спеціальне судове присутствіє Верховного Суду СРСР ухвалило засудити Л.Берія до розстрілу, після чого вирок було негайно виконано.  Величезний розголос в суспільстві, у тому числі українському, дістав пленум ЦК КПРС з порядком денним "Про злочинні антипартійні і антидержавні дії Берії", який відбувся 2-7 липня 1953 р. "Колективне керівництво" змушене було підхопити з рук знищеного ним політичного діяча естафетну паличку, яка давала основний напрям дальших дій - десталінізацію. Значення не мало, що Маленков, Хрущов і всі інші члени компартійного керівництва приписали собі ініціативи Берії у звільненні сотень тисяч в'язнів ГУЛАГу, "справі лікарів" та інших резонансних карних справах. Важливим було інше: наступники Сталіна ступили на слизький для них шлях засудження репресій і реабілітації жертв, будучи самі по маківку в крові репресованих. Розслідування "ленінградської справи" завершилося навесні 1954 р. Верховний Суд СРСР реабілітував всіх репресованих у цій справі.Апаратники дізналися що "ленінградська справа" почалася з поїздки Маленкова в лютому 1949 р. в Ленінград

Зловісна пов'язаність Маленкова з "Органами" відділила його муром від партійного апарату, який забрав у свої руки всі важелі влади після арешту Берія та його оточення. 

Тому навесні 1954 р. було сформовано Комітет державної безпеки (КДБ), який увібрав в себе майже всіх співробітників колишнього МДБ. На чолі КДБ СРСР став І.Сєров, якого Хрущов добре знав по спільній роботі в Україні. КДБ УРСР очолив В.Нікітченко.

Виступаючи у Верховній Раді у серпні 1953 р., він уперше вжив термін "розрядка".  Пряму атаку на Маленкова Хрущов розпочав з січня 1955 р. 24 січня газета "Правда" опублікувала статтю Д.Шепілова "Генеральна лінія партії і вульгаризатори марксизму". В ній піддавалися критиці економісти, які пропагували можливість випереджувальних темпів розвитку легкої промисловості і сільського господарства. Всі розуміли, однак, що стаття завдавала удару безпосередньо по Маленкову. Наступного дня розпочався пленум ЦК КПРС, на якому з адресною критикою "наступника товариша Сталіна товариша Маленкова" виступили його соратники: Хрущов, Молотов, Каганович. На пленумі Маленков уперше був публічно звинувачений у співробітництві з Берією, демонізація якого за півтора року зайшла дуже далеко. Було вказано на те, що партійний апарат уже знав раніше: Маленков організовував "ленінградську справу" і ряд інших політичних процесів післявоєнного періоду. Незабаром після пленуму ЦК КПРС чергова сесія Верховної Ради СРСР звільнила Маленкова від посади голови Ради Міністрів СРСР і призначила на цю посаду людину, яка цілком перебувала під впливом Хрущова - М.Булганіна. Маленков дістав посаду міністра електростанцій. Хрущов домігся своїми зусиллями що функції Кагановича в уряді стали невизначеними. Невдовзі його призначили на посади, вага яких зовсім не відповідала рангу члена президії ЦК КПРС - спочатку головою державного комітету з питань праці і заробітної плати, а потім - міністра промисловості будівельних матеріалів.  Отже, за півтора року роль М.Хрущова у "колективному керівництві" істотно зросла. Не втрачаючи часу, він здійснив упереджувальні кроки для нейтралізації політичного впливу інших колег-суперників в президії ЦК КПРС: Молотова і Кагановича. Молотов став об'єктом гострої критики на липневому 1955 р. пленумі ЦК КПРС, після чого змушений був покинути посаду міністра закордонних справ СРСР.

Восени 1953 р. були ліквідовані головні інструменти масового терору - військові трибунали МВС і Особливу нараду МВС СРСР.

Період від березня 1953 р. до кінця 1955 р. можна оцінювати як перший, найменш визначений, етап десталінізації