2. Процес спілкування. Структура спілкування

Процес комунікації складається безпосередньо із самого акта спілкування,комунікації, у якому беруть участь самі коммуніканти, що спілкуються. Причому в нормальному випадку їх повинно бути не менш двох. По-друге, коммуніканти повинні робити саму дію, що ми і називаємо спілкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати, дозволяти «зчитувати» зі своїх облич індивідальне вираження, що свідчить, наприклад, про емоції, пережитих у зв'язку з тим, що повідомляється). По-третє, необхідно, далі визначити в кожнім конкретному комунікативному акті канал зв'язку. При розмові по телефоні таким каналом є органи мови і слуху; у такому випадку говорять про аудіо-вербальном (слухо-словесном) канал, простіше - про слуховом канал. Форма і зміст листа сприймаються по зоровому (візуально-вербальному) каналі. Рукостискання - спосіб передачі дружнього вітання по кинесико-тактильному каналі.

Якщо ж ми по костюму довідаємося, що наш співрозмовник, допустимо, узбек, то повідомлення про його національну приналежність прийшло до нас по візуальному каналі (зоровому), але не по візуально-вербальному, оскільки словесно (вербально) ніхто нічого не повідомляв.

До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивной . У такий спосіб структуру спілкування скаладається з таких компонентів.

Спілкування:

• Комунікація;

• Інтеракція;

• Соціальна перцепція;

Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому змісті слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями).

Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Уживання цих термінів умовно, іноді в більш-менш аналогічному змісті вживають і інші: у спілкуванні виділяють три функції – інформаційно-комунікативна, регуляционно-коммуникативная, афективно-комунікативна. Розглянемо ці три сторони спілкування детальніше.

1. Комунікативна сторона спілкування

Під час акта спілкування має місце не просто рух інформації, а взаємна передача закодованих зведень між двома індивідами – суб'єктами спілкування.. Отже, маємо місце обміну інформацією. Але люди при цьому не просто обмінюються значеннями, вони прагнуть при цьому виробити загальний зміст. А це можливо лише в тому випадку, якщо інформація не тільки прийнята, але й осмислена.

Комунікативна взаємодія можлива тільки в тому випадку, коли людина, що направляє інформацію (коммуникатор) і людина, що приймає її (реципієнт) мають подібну систему кодификації і декодификации інформації. Тобто «усі повинні говорити на одній мові». В умовах людської комунікації можуть виникати комунікативні бар'єри. Вони носять соціальний чи психологічний характер. Сама по собі вихідна від коммуникатора інформація може бути спонукальної (наказ, рада, прохання – розраховане на те, щоб стимулювати яка-небудь дія) і що констатує (повідомлення – має місце в різних освітніх системах). Процес комунікативного процесу детально характеризує модель Лассеулла.

Модель комунікативного процесу Лассуелла складається з наступних елементів:

• ХТО? (передає повідомлення) – Коммуникатор;

• ЩО? (передається) – Повідомлення (текст) ;

• ЯК? (здійснюється передача) – Канал ;

• КОМУ? (спрямоване повідомлення) – Аудиторія ;

• З ЯКИМ ЕФЕКТОМ? – Ефективність. ;

Можна виділити три позиції коммуникатора під час комунікативного процесу: відкрита (відкрито повідомляє себе прихильником відкритої точки зору), відсторонена (тримається підкреслено нейтрально, зіставляє суперечливі точки зору) і закрита (замовчує про свою точку зору, ховає її).