Державний устрій Гетьманату

Питання устрою Української держави в період Гетьманату (29.IV. - 14.Х1І.1918) досі не розроблене в історичній науці. Не з’ясований також погляд Скоропадського ш цю справу. Зміст основних документів, виданих у зв’язку з встановленням гетьманського режиму, тобто грамоти “До всього українського народу” і “Законів про тимчасовий державний ус і рій України”, датованих 29 квітня 1918 року, є подекуди суперечливим щодо державного устрою³⁸. Згідно з цими документами, гетьман тимчасово перебирає на себе “повноту влади”, і “влада управи [правління] належить виключно до гетьмана .України у Межах всієї Української Держави”. До його прерогатив було віднесене також керівницт во армією і закордонною політикою. Крім того, “Гетьман стверджує закони, і без його санкцій ніякий закон не може мати сили”. Хоча Скоропадський намагався надати Геть­манату форму і зміст правової держави, він був наділений істот нім пов­новладдям у сфері судочинства. Коротко кажучи, йому підляг: ли вико­навча, законодавча і судова гілки влада

Одночасно Скоропадський не виключав можливості представ ницької системи, оскільки “Закони про тимчасовий устрій України” стверджували недвозначно, що вони є зобов’язуючими “тимчасово, до вибрання Сеііму”. Отже, згідно з таким визначенням, одноосібна влада належала гетьману тимчасово, оскільки в майбутньому мав бути обраний Сейм, який перебрав би законодавчі функції. Встановлення виборного Сейму забезпечило б Скоропадському сильну президентську владу на зразок американської чи теперішньої французької.

Щодо самого Скоропадського, то його концепція державного уст­рою напередодні захоплення влади і протягом довшого періоду уря­дування може бути визначена як бюрократично-військова диктатура. Він це стверджує у “Спогадах”, розмірковуючи над оформленням геть­манської політичної паргії під назвою Українська народна громада: “Я сам не йшов свідомо до гетьманства, до якого мене підштовхнув швид­кий розвиток подій. Я не кажу, що не припускав, щоб в Україні в май­бутньому не було гетьмана; навпаки - я був перекопаний, що це ста­неться, але я вважав, що спершу буде створена партія, яка бачитиме порятунок .батьківщини в необхіднос ті створення сильної влади в особі диктатора-гетьмана і що цей диктатор проводитиме ті принципи, які лягли б наріжним каменем в основу партії”39.

Після захоплення влади Скоропадський недвозначно заявив, що він бажав би правити у спосіб, що відповідає “ідеї диктатора”, оскільки “не мав парламенту або іншої аналогічної установило. На зустрічі з представниками об'єднаних українських паргіи, яка відбулася незабаром після проголошення Гетьманату, він висловив погляд щодо форми правління Гетьманату так: "Як дивлюся я па те, що уявляє з себе гетьман, тобто чи він є президентом республіки, чи чимось більшим, коли вкажу строк скликання Сейму, причому Сейм у їх [партій] розумінні - це Установчі Збори? Я їм па це відповів, що повністю дотримуюся своєї Грамоти, у якій все оголошено і від якої я ніколи добровільно не відступлюсь. Погодитися на той час па роль президента республіки я вважав згубним для всієї країни, і краще було б не починати цілої справи. Країну, по-моєму, може врятувати тільки диктаторська влада, тільки волею однієї людини можна поверну ти у нас порядок, розв’язати аграрне питання і провести ті демократичні ре­форми, які є такими необхідними для країни. Я це завжди сповідував і при цій думці лишаюся й тепер. Я прекрасно знаю, що західні люди здебільшого не поділяють моїх поглядів; я цілком вірю, що вони праві, коли йдеться про їхні країни, але в нас, у Великороси і Україні, це справді не може бути інакше”*!.

У “Спогадах” немає згадки про монархіс тські аспірації роду Ско­ропадських або про наміри гетьмана встановити в Україні гетьманську монархію під час його гетьманування. Навпаки, Закон про спадкоєм­ність, який був затверджений Скоропадським, передбачав “вибір нового гетьмана” на випадок смерті поперед нього. Проте Скоропадський вва­жав, що “стара історія України уся наповнена різноманітними усклад­неннями саме через те, що зі смертю гетьмана не було влади і почи­налися паргійні чвари з приводу виборів нового гетьмана, обрання якого звичайно призводило до анархії”42. Таке критичне ставлення до ук­раїнської традиції, можна твердити, було зумовлене його переконанням, що найкращою формою державного правління для України була таки диктатура. Отже, на підставі “Спогадів” та інших матеріалів устрій Української держави за урядування Скоропадського можна окреслити як виборний Гетьманат (оскільки Скоропадський був проголошений гетьманом па Хліборобському конгресі 29 квітня 1918 року в Києві) з диктаторськими повноваженнями правителя.

Як відомо, концепція виборного Гетьманату перемогла в історії геть­манської України ХУІІ-ХУШ століть, хоча за Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи і Кирила Розумовського були спроби встановити спадковий монархічний гетьманат, які, проге, завершилися неуспіхом. Концепція української спадкової трудової германської монархії була розроблена уже в еміграції В’ячеславом Липинським. Павло Ско­ропадський та його прихильники прийняли її на початку 1920-х років; останній гетьман дотримувався її до смерті у 1945 році.