11.2. Моделі ринкової трансформації

Ставши на шлях реформ, окремі постсоціалістичні країни обрали модель «шокової терапії», інші пішли курсом поступових соціально-економічних перетворень, що дістали назву градуалізму (від англ. gradual — поступовий, послідовний).

«Шокова терапія» орієнтується на здійснення радикальних реформ у стислі строки, що вимагає, як правило, наявності відповідного соціального консенсусу в суспільстві, тобто згоди його основних верств на проведення непопулярних і болючих заходів. Ключовими елементами «шокової терапії» є лібералізація економіки та макроекономічна стабілізація з подальшим забезпеченням відповідних інституціональних змін.

Градуалізм віддає перевагу створенню інституціональних передумов ринкової економіки з одночасним поступовим формуванням її глибинних, сутнісних основ (приватна власність, вільне ціноутворення, конкуренція тощо).

Програма «шокової терапії» концентрує увагу на фінансовій стабілізації та зміні форм власності (приватизації), а також на істотному розширенні прав економічних агентів шляхом лібералізації господарських взаємовідносин. Крім тою, дана модель ринкової трансформації зосереджується на заходах швидкого формування ринкового середовища: лібералізації цін, комерціалізації торгівлі, розвиткові дрібного підприємництва, лібералізації валютного ринку. Стабілізаційні програми при цьому мають досить жорсткий характер. Залежно від головних стабілізаторів, чи «якорів», розрізняють ортодоксальний та гетеродоксний варіанти макроекономічної стабілізації. Перший спирається на жорсткі обмеження в бюджетній та грошово-кредитній політиці. За монетарної стабілізації номінальним «якорем» слугують обсяги грошової маси, а за стабілізації на основі обмінного курсу таким «якорем» стає фіксований валютний курс національної грошової одиниці.

Гетеродоксна стабілізація широко застосовується в країнах Латинської Америки. її особливість полягає в доповненні ортодоксального варіанта фіксацією (заморожуванням) зарплати й цін та укладанням пакту стабільності між урядом, роботодавцями та профспілками. З колишніх соціалістичних країн найповніше даний варіант реалізували Польща, Румунія, Словенія, Чехія, Естонія. На пострадянському просторі використовуються переважно монетарні стабілізатори, які в багатьох випадках не вписуються в класичні трансформаційні моделі (платіжна криза, заборгованості з виплати зарплат, пенсій та ін.).

Трансформаційні процеси, що віддзеркалюють політику рин-кових реформ, можна схарактеризувати чотирма групами показників (індикаторів):

• індикатори трансформації підприємств, які відображають велику й малу приватизацію, реструктуризацію підприємств, а також питому вагу приватного сектора у валовому внутрішньому продукті;

• індикатори трансформації ринків і торгівлі з такими елементами: масштаб лібералізації цін, обсяг лібералізації торгівлі, конвертованість валюти та інтенсивність конкурентної політики;

• індикатори трансформації грошово-кредитної системи з елементами: рівень банківської реформи й лібералізації процентної політики, а також розвитку ринку цінних паперів;

• індикатори трансформації правової системи, включаючи масштаби та ефективність правового регулювання інвестицій.

Крім наведених, важливу роль у характеристиці процесів ринкового реформування відіграють також такі показники, як рівень інфляції, ефективність функціонування державних установ, розвиток ринкових інститутів та підприємницького потенціалу.

Слід ураховувати і "спадщину" колишніх соціалістичних країн у вигляді застарілих виробничих фондів, великої питомої ваги ВПК у структурі виробництва, екологічних проблем. Нарешті, не можна абстрагуватись від політичних факторів, політичної ситуації в країні, яка може справляти визначальний вплив на процеси ринкової трансформації.

Одним з головних недоліків трансформаційних програм країн Східної Європи та колишнього СРСР була, по-перше, орієнтація на індустріальні, а то й доіндустріальні, переважно латиноамериканські, моделі економічного розвитку, тоді як сучасне господарство базується головним чином на інноваційних, технологічних, інтелектуальних ресурсах.

По-друге, всупереч загальносвітовим тенденціям останнього часу недооцінювалась роль держави в економічних перетвореннях перехідного періоду.

По-третє, не враховувався вплив зростаючої глобалізації економічних процесів на внутрішній соціально-економічний розвиток, а особливо дія світових фінансових турбуленцій на макроекономічне становище перехідних суспільств.

По-четверте, абсолютно неадекватним виявився соціальний зміст ринкових реформ, і насамперед трансформація таких сфер, як освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, інші види соціальної підтримки.