77.Партийна система

      У ФРН до об'єднання країни існували три найбільші політичні партії, вони ж збереглися в об'єднаній Німеччині. Це Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН); Християнсько-демократичний союз (ХДС), що блокується у бундестагу з діючим тільки в Баварії Християнсько-соціальним союзом (ХСС); Вільна-демократична партія (ВДП). У 1980-е роки на політичну сцену вийшла четверта значна партія - "Зелені". Соціальне, економічне і політичне життя НДР визначала Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) і чотири дрібні партії, що повністю контролювалися нею. Крах влади СЄПН у кінці 1989 стимулював створення різних некомуністичних груп, включаючи рух реформаторів "Новий форум". До моменту проведення перших загальних німецьких виборів у грудні 1990 жодна із значних нових партій не вижила, а члени СЄПН, що зберегли вірність партії, відреклися від комуністичного минулого і перейменували своє об'єднання у Партію демократичного соціалізму (ПДС).       Партії колишньої ФРН розповсюдили свою діяльність, організаційну структуру і фінанси на східні землі.       Соціал-демократична партія Німеччини. Заснована у 1875 внаслідок злиття рухів прихильників Карла Маркса і Фердінанда Лассаля, СДПН перетворилася у найбільшу партію Німеччини в період Веймарської республіки і потім була розгромлена нацистами. Після смерті свого лідера Курта Шумахера (1952) СДПН поступово відійшла від марксистського минулого. У 1959 партія прийняла у якості ідеологічної платформи т.зв. Бад-Годесберзьку програму - концепцію змішаної капіталістичної (у широкому значенні слова) економіки; разом з тим вона як і раніше виступала за перерозподіл прибутків на користь більш бідних верств населення і активну політику державної підтримки соціальної сфери. Після приєднання Західної Німеччини до НАТО СДПН виступала за зміцнення її ролі в альянсі, одночасно закликаючи до дійового контролю над озброєннями; багато активістів партії знаходяться в передніх рядах руху за роззброєння. Головними оплотами СДПН є промислові міста й північні порти країни, а також нові землі.

      У 1980-ті роки вплив партії істотно зменшився, внаслідок зсувів в економіці, у структурі якої зменшилася роль обробної промисловості, так і внаслідок колапсу т.зв. "реального соціалізму" у Східній Європі. СДПН на чолі з Віллі Брандтом і Гельмутом Шмідтом перебувала при владі у Західній Німеччині у коаліції з ВДП з 1969 по 1982. Християнсько-демократичний і Християнсько-соціальний союзи створені після Другої світової війни. ХДС не висуває кандидатів до органів влади у Баварії, де функціонує ХСС, його союзник по парламентському блоку в національному масштабі. Обидві партії виражають передусім інтереси представників бізнесу, аграрного сектору і "білих комірців" (управлінців, технічних працівників й інших категорій службовців, в основному "верхньої" і "середньої" ланки) і користуються особливо великою підтримкою в південних районах країни. Блок ХДС/ХСС виступає за забезпечення гарантій прав приватної власності і подальший розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Німеччині, а також за поглиблення інтеграції країни в європейські економічні і військові структури. ХДС був правлячою партією в 1949-1969, коли біля руля країни стояли такі видатні політичні діячі, як Конрад Аденауер і Людвіг Ерхард, і повернувся до влади в 1982 під керівництвом Гельмута Колю чи у коаліції з ВДП.              Вільна демократична партія (ВДП). Заснована у 1948 ВДП об'єднала різні групи соціал-ліберального спрямування, в тому числі й ті, що збереглися ще з довоєнних часів. Довгий час вона була третьою за значенням партією ФРН. У її програмі робиться ухил на необхідності дотримання індивідуальних прав і свобод; партія знаходить підтримку у середньому класі, зокрема, у представників дрібного бізнесу. Серед західнонімецьких партій саме ВДП найбільш активно виступала за проведення реформи системи освіти.

 Партія демократичного соціалізму (ПДС) - спадкоємиця СЄПН (була перейменована у лютому 1990, після того як протягом 18 місяців з неї вийшло 85% членів).

 Партія "Союз '90 - зелені". Партія "Зелених" виникла на федеральному рівні у 1979 з об'єднання декількох регіональних угрупувань екологістів. Включивши у свою програму пацифістські лозунги, а також вимоги розукрупнення капіталістичних концернів і монополій, У 1994 вони отримали 7,3% голосів, у 1998 - 6,7% і 47 місць. У 1998 "Зелені" узгодили з СДПН урядову програму і отримали три міністерських портфелі у кабінеті Шредера. Йошка Фішер, колишній лідер парламентської фракції партії, став міністром закордонних справ ФРН. Інші партії. Республіканці і Націонал-демократична партія - ультраправі угрупування. Підтримка ультраправих виросла у 1980-ті роки, особливо сильно - в уражених економічним спадом містах Східної Німеччини вже після об'єднання країни. Серед інших політичних партій і рухів - різні жіночі, екологічні організації, об'єднання пенсіонерів і дрібні ультраліві партії.