- •Характерні риси та основні напрямки державно – правового розвитку Великобританії після першої та другої світових воєн.
- •2.Державний устрій Великобританії:
- •3. Реформа 1949р
- •4.Зміни у виборчому праві. Виборчі реформи 1918, 1928, 1949, 1969рр.
- •5.Партійна система Великобританії.
- •6.Британська Колоніальна імперія. Вестмінстерський Статут 1931 р.
- •7.Характерні джерела та основні риси права Великобританії. Соціальне законодавство.
2.Державний устрій Великобританії:
а) парламент;
б) уряд;
в) королівська влада
Структура органів влади.
За формою державного правління Великобританія - конституційна монархія. Корольова (король) є главою держави. Формально зберігаються багато королівські прерогативи:
призначення прем'єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних службовців),
скликання і розпуск парламенту,
накладення вето на законопроект, прийнятий парламентом.
Саме монарх звичайно відкриває сесії парламенту, виступає з промовою, в якій проголошуються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики.
Монарх є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і ратифікує договори з іноземними державами, має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування.
Всі ці повноваження вважаються простою формальністю, оскільки, відповідно до англійської конституційної доктрини, глава держави повинен діяти за порадою своїх міністрів. Саме вони підписують акти, які видаються монархом, і несуть за них відповідальність. Одночасно встановлено, що монарх не зобов'язаний дотримуватися всіх рекомендацій радників: він має право відмовити у своїй згоді на таку політику, яка, на його думку, руйнує "базис англійської Конституції".
У зв'язку з цим корона може відправити кабінет міністрів у відставку, розпустити парламент, відмовити у затвердженні білля і т.д.
Щоправда, більшість своїх повноважень монархи не реалізовували протягом століть. Таким чином, влада корони носить прихований характер, і в разі необхідності, завдяки своїм конституційним правам, монархія може з'явитися серйозної резервної силою панівного класу.
Законодавча влада
Законодавча влада належить двопалатному парламенту зі строком повноважень 5 років. Палата громад (нижня) обирається шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. В її складі 650 депутатів. Палата ж лордів не обирається, право засідати в ній набувається або у спадок, або за призначенням монарха. В даний час в палаті понад 1100 осіб. Нащадки старовинної земельної аристократії становлять меншість Приблизно половина членів палати - пери, що мають титули, подаровані в XX столітті. Третя частина членів палати лордів становлять директори компаній.
Закон 1949р. про зміну акта про парламент 1911, зберіг до одного року термін можливого вето палати лордів щодо нефінансових биллей, мав на меті послабити владу верхньої палати. Але і зараз палата лордів володіє достатніми повноваженнями. У 1956 р. лорди провалили законопроект про скасування смертної кари. Верхня палата робить і сильне політичний вплив.
Серед найбільш важливих функцій парламенту - прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Прав законодавчої ініціативи користуються члени парламенту, а відповідно і члени уряду, тому що міністри обов'язково повинні бути депутатами однієї з палат.
Обговорення законопроектів проходить, як правило, спочатку в нижній палаті - Палаті громад, а потім в Палаті Лордів. У ході першого читання оголошується тільки найменування та мета білля, у другому - розглядаються в цілому і передається в один з комітетів для постатейного обговорення, внесення поправок і доповнень, в третьому читанні законопроект обговорюється в цілому і по ньому проводиться голосування. Законопроект, схвалений Палатою громад, направляється до Палати лордів. Фінансові законопроекти повинні бути розглянуті і схвалені не пізніше ніж через один місяць з моменту надходження у верхню палату, інакше білль підписується монархом без схвалення Палати лордів. Нефінансові біллі відсилаються на підпис монарху тільки після схвалення їх верхньої палати. Депутати направляють запитання членам уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публікуються у парламентських звітах. На початку кожної сесії депутати проводять дебати з приводу промови монарха.
Виконавча влада
Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, який одержав більшість місць в Палаті громад. Якщо ж лідер партії більшості не займає досить міцного положення, слово правлячого монарха має вирішальне значення.
Так у 1931р. лейбористський кабінет прийняв рішення про відставку. Передбачалося, що король доручить Болдуїну (лідеру консерваторів) сформувати консервативний уряд, проте Георг V запропонував Р. Макдональду залишитися при владі на чолі нового коаліційного уряду. За порадою прем'єр-міністра монарх призначає інших членів уряду.
У Великобританії розрізняють поняття "уряд" і "кабінет". Кабінет діє всередині уряду, до його складу входить прем'єр-міністр, основні міністри і особи, що займають т.зв. традиційні посади - лорд-голова ради, лорд-охоронець друку, головний скарбник і ін
Склад уряду набагато ширше (якщо число членів Кабінету 18-25 чол., То в уряді близько 100 чол.). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засіданні, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який на ділі здійснює вищу виконавчу владу.
У ХХ столітті Великобританія йде шляхом посилення виконавчої влади. Так, наприклад, з початком I світової війни був припинений Хабеас Корпус Акт, а прийнятий у 1914 р. "Акт про захист держави", передав на законній підставі на час війни всю повноту влади в руки уряду. З часом ряд прав були скасовані, але практика видання актів, що надають уряду надзвичайні повноваження, була продовжена і надалі. У 1920 р. і в 1939 р. уряду прийнятими законопроектами про надзвичайні повноваження були надані права на прийняття будь-яких заходів, які вона вважатиме необхідним для підтримання суспільної безпеки і нормального життя суспільства. Отримує розповсюдження т.зв. "Делеговане законодавство", - акти, які видаються урядом формально за дорученням парламенту. "Делегує акт" наділяв виконавчу владу правом видавати норми в "розвиток закону". Це, найчастіше, супроводжувалося дозволом, у випадку необхідності, змінювати сам "делегує" статус. Форми "делегованого законодавства" були самими різноманітними: розпорядження, накази, вказівки, інструкції міністрів і т.д.
Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у випадку ухвалення рішення палатою громад вотуму недовіри воно повинно подати у відставку.
Однак треба врахувати, що за допомогою нормативної системи уряд сам контролює Палату громад.
Місцеве самоврядування
Органи місцевого управління діють в графствах і округах, з 1985 р. скасовані муніципалітети великих промислових міст. Через фінансування та контроль за використанням відпущених коштів, центральні органи влади контролюють діяльність органів місцевого управління.
Ряд функцій від місцевих органів перейшов до центральних. Сильна централізована влада в особі уряду Великобританії дозволила послідовно проводити і обраний економічний курс. Лейбористи, здійснюючи контроль над урядом, в 1946 р. прийняли закон про націоналізацію англійського банку, потім була проведена націоналізація вугільної та газової промисловості, внутрішнього транспорту, цивільної авіації, телеграфної та радіозв'язку. У сфері трудових відносин були прийняті закони, що регулюють зайнятість, введено системи державного страхування та охорони здоров'я.
Консерватори, особливо в 80-і роки, здійснювали деценаціоналізацію ряду підприємств, взяли орієнтир на скорочення втручання в економіку, бо в ці роки частка державно-монополістичного сектора в англійській промисловості значно скоротилася, і в результаті продажу акцій державних підприємств збільшилася кількість дрібних акціонерів.
Англійська армія
Будується на добровільних засадах, хоча в травні 1916 р. і в квітні 1939 р. були видані (потім скасовано) закони, зводили загальну військову повинність.
Поліцейські сили
Англії складаються з місцевих формувань. Як правило, начальник поліції (головний констебль) призначається міською радою (радою графства). Потім вони набирають поліцейський персонал і управляють їм. Загальне управління поліцейськими силами країни здійснює міністерство внутрішніх справ.
Висновок: Великобританія, будучи конституційною монархією, володіє потужним державним апаратом, що дозволяє здійснювати управління країною і впливати на політику та економічний розвиток країн, що входять до Британської співдружності націй.
****
Головним законодавчим органом Великобританії є двопалатний парламент. Палата громад у складі 659 депутатів обирається на п'ять років. У цій палаті зосереджена уся законодавча діяльність. Право законодавчої ініціативи належить тільки членам палати. Міністри вносять законопроекти як члени парламенту. Але оскільки уряд розробляє законодавчу програму парламенту і, спираючись на парламентську більшість, реалізує її, то його вплив у сфері законодавства досить значний. Палата лордів складається з 1195 членів (спадкові, пожиттєві, архієпископи та єпископи). Очолює палату лорд-канцлер, який призначається прем'єром; він також є членом кабінету і главою судової системи країни. Палата лордів розглядає прийняті палатою громад закони, крім фінансових. Вона володіє правом відкладального вето на рік і може в такий спосіб впливати на законодавчий процес. Однак, дослідники зазначають, що цей вплив невпинно спадає і то настільки, що певні політичні діячі ставлять питання про доцільність переходу Великобританії на однопалатний парламент.
Королева, як глава держави, здійснює представницькі функції. Вона також санкціонує прийняті парламентом закони і має право відкладального вето (за згодою уряду). Від давніх часів збереглися традиційні форми королівського санкціонування законів. Напр., цивільні закони підтверджуються словами: "Королева цього хоче", фінансові - "Королева ' вдячна своїм підданим, приймає їхні дари і так , того бажає". Відмова у санкції виражається тезою - "Королева повинна подумати". І Формально королева призначає прем'єр-міністра (це лідер партії парламентської більшості) і за традицією кабінет носить назву "Уряду її Величності". Прем'єр-міністру належить право призначати членів кабінету і міністрів, заміщати провідні посади в державному апараті та звільняти їх. Він уповноважений одноособове або з відібраним ним же вузьким колом осіб вирішувати усі значні питання внутрішнього та зовнішнього життя, у т.ч. укладати міжнародні договори без погодження із парламентом. Прем'єр не зобов'язаний представляти в парламент на схвалення склад свого кабінету, одержувати підтримку на проведення кадрових перестановок. Тобто, у формуванні уряду парламент участі не бере. Більш того, через підпорядковану йому парламентську більшість прем'єр-міністр фактично керує палатою громад.Разом із тим, уряд має подати у відставку в разі оголошення йому вотуму недовіри в палаті громад.
Ця відповідальність колективна, а тому недовіра, висловлена парламентом навіть одному із міністрів, тягне за собою відставку усього уряду. На практиці, однак, це трапляється дуже рідко (протягом XX ст. - лише у 1924 та 1979 рр.). До того ж прем'єр (а точніше, королева за його порадою) може розпустити парламент і призначити нові вибори. Загальнообов'язкові урядові нормативно-правові акти у Великобританії складають щорічно 97% від загальної кількості нових нормативних актів.Особливості права новітньої Англії
