Завдання і характеристика діяльності соціального педагога у закладах такого типу

Професійна майстерність фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності – чи то соціальний педагог, вихователь, організаторпозашкільної роботи – являє собою сукупність теоретичних знань і практичного досвіду, отриманого в результаті професійної, часом тривалої, діяльності. Отже, проблеми формування засад професійної майстерності фахівця необхідно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань, а з іншого – з оволодінням методами й прийомами, уміннями й навичками професійної діяльності. Синтез теоретичних професійних знань, практичних умінь і навичок у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основою професійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішення різнопланових професійних завдань культурно-дозвіллєвої діяльності.

Методикою формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності передбачається розвиток професійних якостей майбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівців культурно-дозвіллєвої сфери являють собою складне психологічне явище. Воно обумовлене: 

по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущості своєї праці в організації вільного часу учнівської молоді;

по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху й оцінки дітей;  по-третє, психологічними властивостями фахівця: бажанням бути зі школярами, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності. 

Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілля є необхідність формування духовно-моральних цінностей особистості, її емоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчих здібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою яких фахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля.  Соціальні педагоги повинні знати як теоретичні основа дозвілля так і методичні особливості створення дозвіллєвих програм та організації різних видів дозвіллєвої діяльності, які послідовно розкривають соціальну сутність дозвілля; основні соціальні інститути дозвіллєвої сфери; культурно-історичні витоки організації дозвілля в України; типи дозвіллєвих програм; специфіку, методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят у дозвіллєвій програмі; технологію проведення вуличної ігротеки.

У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти раніше набуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін "Педагогіка", "Психологія", "Соціальна педагогіка", "Соціальна психологія", "Методика виховної робота". 

Соціальний педагог повинен знати:

• соціальну систему дозвілля, функції та принципи організації дозвілля та види, форми й зміст дозвіллєвої діяльності;

• методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят як основних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення; 

• технологію проведення вуличної ігротеки. 

уміти:

• застосовувати знання з основ дозвіллєзнавства на практиці;

• формувати у дітей та підлітків основи дозвіллєвої культури особистості; 

• доцільно організовувати ігрову та дозвіллєво-розважальну діяльність;  • творчо працювати з матеріалами практичного досвіду проведення дозвіллєвої діяльності;

• розробляти план проведення різних форм проведення години дозвілля; 

• здійснювати презентацію власних проектів дозвіллєвих програм;

• критично оцінювати досвід та результати власної творчої діяльності. 

Підготовка фахівців для культурно-дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ дає можливість готувати кадри з вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально-культурна ситуація, нові шляхи й пріоритети в суспільному розвитку змушують ВНЗ шукати нові методи навчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власні наукові й методичні знахідки, позитивний досвід, своє бачення перспектив у підготовці фахівців для сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По-іншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, атворчість завжди індивідуальна. 

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такіпрофесійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володітикультурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.

Застосування вище перелічених знань та вмінь на практиці, можна відобразити на прикладі роботи соціального педагога з творчим колективом.  Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість. 

Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності або організацію проведення свята, проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком.

Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі.  Від загальної культури та знань соціального педагога залежать світогляд, моральні й естетичні принципи вихованців.

Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучатимолодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь, виступає організатором різного роду свят, які розширюють кругозір школярів, сприяють їх всебічній обізнаності, наприклад свято книги для учнів – старшокласників "Читай и богатей" (див. у додатку).  Важливим також є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей. 

Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце. 

Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ.

І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головними, домінуючими. Адже творчість - діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині.

 На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвої діяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сензитивних періодів у розвитку людини, щабель - засвоєння культурної спадщини. Це робить проблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах. Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхідними навичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність у створенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурі молоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації. 

Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусилля культурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовного дитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурного розвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідно здійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі. Для ілюстрації наведемо результати соціологічного дослідження, проведені Українським інститутом соціальних досліджень. Респонденти репрезентували вікову категорію 14-25 років. Цій віковій категорії притаманний свідомий вибір дозвіллєвої діяльності на підставі ціннісних орієнтацій, засвоєних на попередніх етапах соціалізації. 

 Відповіді на запитання "Як часто ви відвідували культурні заходи протягом року?" - дають таку картину. Дозвіллєва діяльність молоді майже на дві третини проходить поза закладами культури - 61,3 % всього масиву відповідей припадає навідповідь "ніколи"; 28,1 % - на відповідь "іноді"; 8,9 % - "часто". Які ж форми дозвілля обирає молодь? Серед усього масиву відповідей "часто" за окремими видами дозвіллєвої діяльності відповіді розподілились так: відвідування дискотек - 28,8 %, спортивних закладів - 27 %, вечорів відпочинку в БК - 12,9 %, нічних клубів - 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час відвідування вистав становить - 2,8 %, музеїв - 1,7 %, художніх експозицій -1,5 %, концертів класичної музики - 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодо пріоритетів: молодь сьогодні віддає перевагу формам дозвілля гедоністичного рекреаційного спрямування. Закономірною є перевага фізично активних форм дозвілля (відвідування дискотек та спортивних секцій, що складають 55,8 %). Помітно значна частина форм дозвіллєвої діяльності, що є пасивними стосовно духовного та інтелектуального розвитку молоді. Так, спостерігається дуже низький відсоток відвідувань дозвіллєвих заходів, пов'язаних з накопиченням технічних знань - технічні експозиції відвідували: "часто" - 1,7 %, "іноді" - 15,1 %, "ніколи" - 80,2 % опитаних. Причому під час опитування не з'ясовувалось, який відсоток відвідувань технічних експозицій здійснено за службовою необхідністю, з метою придбання обладнання розважального характеру. Молодь також не відвідує заходів, що вимагають роботи душі, співпереживання. Так, концерти класичної музики, наприклад, відвідують "часто" - 1,3 % опитаних, "іноді" - 10,7 %, "ніколи" - 85,5 %.

Наведені дані дозволяють дійти висновку, що нині в України активно формується людина з раціоналістично - споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури. Молода людина з такими ціннісними орієнтаціями неспроможна мирно співіснувати в соціальному середовищі. Сутність її діяльності спрямована на задоволення власних потреб. І якщо на перепоні такої діяльності стають норми, вони сприймаються як шкідливі й непотрібні. Результатом такого сприйняття нормативних систем є те, що відхилення стає нормою певної субкультури.