- •4.Перешкоди до укладення шлюбу
- •14. Розірвання шлюбу в адміністративному порядку
- •15. Розірвання шлюбу в судовому порядку
- •16.Момент розірвання шлюбу
- •1. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.
- •2. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
- •17.Правові наслідки припинення шлюбу
- •18. Режим окремого проживання подружжя Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
- •2) Дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
- •1) Майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
- •19. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у
- •20. Визначення походження дитини від матері та батька, які не перебувають у шлюбі між собою.
- •21.Визначення походження дитина народженої із застосуванням репродуктивних технологій
- •22.Оспорювання батьківства
- •23.Визнання батьківства(материнства).
- •24.Спір про батьківство
- •2. До вимоги про витання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
- •25.Загальна характеристика майнових правовідносин подружжя
- •26.Законний режим майна.
- •27.Особиста приватна власність дружини та чоловіка.
- •28.Трансформація особистої приватної власності в спільну сумісну.
- •29.Спільна сумісна власність подружжя.
- •30.Розпорядження спільним майном подружжя.
- •Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
- •1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.
- •43. Права та обов’язки подружжя щодо утримання
- •44. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання
- •45. Обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та родичів
- •47. Договір подружжя про надання утримання
- •51.Стягнення заборгованості за аліментами.
- •1.3 Урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
- •53.Припинення права на утримання одного з подружжя та колишнього подружжя.
- •54.Припинення зобов’язання щодо утримання батьками дітей.
- •1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
- •55.Поняття та сутність усиновлення.
- •56.Умови порядок та правові наслідки усиновлення.
- •58.Скасування усиновлення.
- •59.Позбавлення усиновлювача батьківських прав.
- •60.Поняття і значення опіки і піклування над дітьми.
24.Спір про батьківство
1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
2. До вимоги про витання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
1. Особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства.
2. Як слушно відзначається в юридичній літературі, у ч. 1 ст. 129 СК допущена неточність. Відповідачем по даним справам має визнаватися не чоловік матері, а дитина, оскільки у випадку задоволення позову сімейні правовідносини виникатимуть саме між дитиною та чоловіком, який вважає себе її батьком, а чоловік матері, записаний батьком дитини, виступатиме як її законний представник1.
3. При розгляді зазначених справ вимоги про оспорювання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про чоловіка матері як батька з актового запису про народження дитини.
4. Згідно з ч. 2 ст. 129 СК зазначена особа може звернутися з подібними вимогами у межах строку позовної давності - одного року, -перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Встановлення скороченого строку позовної давності, як відзначається правознавцями, забезпечує недопустимість необгрунтованого розхитування сімейно-правового статусу дитини. Це повинно стимулювати заінтересовану особу до найшвидшого реагування на інформацію щодо свого батьківства, а його пропуск може свідчити про неготовність особи до статусу батька, наявність сумнівів щодо походження дитини від нього тощо.
25.Загальна характеристика майнових правовідносин подружжя
Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя. Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні правила щодо об’єктів права приватної власності1. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше. 1. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне законодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подужжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отримане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.