некодифіковані;

2. неписані;

3. змішані.

Писані конституції - це єдиний акт (кодифікована консти­туція) або кілька актів (некодифікована конституція) що ма­ють вищу юридичну силу.

Абсолютна більшість конституцій зарубіжних країн - це конституції кодифіковані. Але є у сучасному світі кілька за­рубіжних країн, основні закони яких за формою є некодифікованими. Хрестоматійним прикладом такої конституції є конституція Швеції, котра бере свій початок з прийняття 1809 р. першого конституційного акту про форму правління. Цей акт іноді називали конституцією, хоча відповідну зна­чущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші ак­ти, запроваджені в XIX ст.: про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом кваліфікова­ною більшістю голосів. Саме сукупність названих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції.

З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася й доповнювалася, однак складові конституції Швеції номіналь­но залишалися тими ж. На сьогодні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. акти "Форма правління", "Акт про парламент" і "Акт про сво­боду друку". Саме цей рік вважається роком прийняття Кон­ституції Швеції, четвертою складовою котрої є "Акт про пре­столонаслідування 1810 р." зі змінами та доповненнями.

Шведський досвід сприйняла й інша скандинавська країна - Фінляндія. її конституція до кінця XX ст. складалася також з чотирьох парламентських актів, які були запровад­жені в різні роки: "Форма правління 1919 р." (цим же роком зазвичай позначалася і сама конституція країни), два акти щодо організації виконавчої та судової влади, прийняті в 1922 р., та "Акт про парламент 1928 р.". Однак 11 червня 1999 р. Фінляндія, прийнявши свою нову конституцію - "Ос­новний закон Фінляндії", відмовилася від некодифікованої конституції.

Некодифікованою вважається також Конституція Австрії. Поняття конституції в цій країні, як правило, ототожнюється з Конституційним законом 1920 р., що регламентує питання державного устрою. Однак він не вичерпує змісту консти­туційного регулювання в цій країні. Офіційно конституційни­ми законами визнані також "Конституційний закон про нейт­ралітет 1955 р." та деякі інші акти, прийняті в попередні роки, зокрема, ще за часів існування Австро-Угорської імперії. Серед них слід назвати насамперед "Закон про захист свободи особи 1862 р." і датований тим же роком "Закон про охорону недоторканості житла", "Основний закон держави про за­гальні права громадян і земель 1867 р.".

У Канаді поняття конституції асоціюється з сукупністю актів, частина з яких прямо названа конституційними закона­ми, а решта є такими за своїм характером. Ці акти прийняті протягом 1867-1982 рр., причому більшість їх уведена парла­ментом колишньої метрополії або октройована британським монархом.

Змішаними є конституції Великобританії і Нової Зеландії, які складаються із сукупності різних джерел конституційного права. У Великобританії — це парламентські акти (статути), судові прецеденти, конституційні угоди (правові звичаї), доктринальні джерела. Доктринальні джерела — це погляди ав­торитетних вчених, до яких звертаються в тих випадках, коли прогалини в конституційному праві не можуть бути заповнені за допомогою названих вище джерел конституційного права.

Неписані конституції - це конституції, які не зафіксовані документально. На сьогодні таких немає.

VI. За порядком прийняття:

• октройовані;

• "народні" (прийняті або на референдумі, або парламен­том, або "конституантою" - установчими зборами)

VII. За порядком внесення змін: гнучкі;

• жорсткі;

• особливо жорсткі; змішані.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Використовуючи навчальну та спеціальну літературу, визначте та класифікуйте джерела державного права зарубіжних країн і відобразіть це у вигляді схеми.

Завдання 2. Використовуючи конституції (витяги), наве­дені в додатках до цього посібника, класифікуйте їх за відповідними критеріями.

Завдання 3. Продовжте поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

• Формалізовані джерела - це...

• Неформалізовані джерела - це...

• Органічний закон - це...

• Конституційний закон - це...

• Конституанта - це...

• Октроювання - це...

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Конституції зарубіжних країн - основні джерела державного (конституційного) права"

ПЛАН

1. Класифікація конституцій зарубіжних країн.

2. Форма, структура та мова конституцій.

3. Прийняття та зміна конституцій в зарубіжних країнах: загальні риси та особливості.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно почати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованої до нього літератури. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементам практичного заняття. Воно поділяється на дві ча­стини, що обумовлює порядок та методи його проведення .

У першій частині передбачається розгляд першого питан­ня "Класифікація конституцій зарубіжних країн" методом малих груп. Його сутність полягає у тому, що навчальна група поділяється на 6 малих груп ("держав"), кожна з яких обирає свого "главу держави".

Викладач дає двом групам завдання класифікувати за пев­ний проміжок часу (2-3 хв.) конституцію окремої країни. "Гла­ва держави" однієї групи називає критерії класифікації і відповідь, а глава держави іншої - правильно чи ні. Кожна гру­па отримує за кожну правильну відповідь один бал, тобто мак­симальна кількість балів - 7. Така процедура використо­вується для кожної групи по чотири рази, тобто максимум балів, який може набрати кожна група, складає 28.

Після цього кожна з малих груп на чолі з "главою держа­ви" розподіляє між собою кількість набраних балів залежно від внеску кожного члена групи ("громадянина") у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який відповідним чином оцінює тих, що навчаються.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.

Друга частина семінарського заняття проводиться у формі заслуховування доповідей з пп. 2, 3 плану семінару. До­повідь на 10-12 хв. необхідно готувати на основі вивчення ре­комендованої літератури і вказівок викладача, які були зроб­лені на лекції.

Розкриваючи другий пункт плану семінарського заняття, слід звернути увагу на те, що структура конституцій, за деяки­ми винятками, має стандартний вигляд:

1. преамбула (вступ);

2. основна частина (текст конституції);

3. ряд положень: заключних, перехідних, додаткових;

4. додатки (в деяких конституціях).

Преамбула - виклад мети Конституції, історичних умов прийняття, прав і свобод громадян, початку державного функціонування.

Основна частина - права і свободи громадян, основи суспільного устрою, система і статус державних органів, дер­жавні символи, порядок зміни Конституції. Основна частина складається, як правило, з:

- частин;

- розділів;

- глав;

- статей.

Чіткої регламентації в структурі основного тексту немає.

Заключні положення встановлюють порядок набрання чинності конституції.

Перехідні положення визначають терміни введення окре­мих норм.

Додаткові положення - тлумачні норми.

Стиль викладу конституцій суворо документальний, має деякі особливості в країнах романської, германської та англо­саксонської правових систем.

При підготовці до третього питання слід засвоїти, що більш ніж 200-літня історія конституціоналізму за способами прийняття Основного Закону знає конституції "октройовані" і "народні".

I. Октройовані - це даровані конституції. Вони властиві насамперед країнам з монархічною формою правління. Про­ект основного закону розробляється під контролем самого мо­нарха (у парламентарних монархіях під контролем уряду) без залучення представницького органу або виборчого корпусу і ним же затверджується. Історично октройованими були кон­ституції переважної більшості європейських держав. Із сучас­них країн - октройованими є конституції Бахрейну, Йорданії, Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав - монархи - зберігають значні владні повноваження.

II. На відміну від дарованої конституції, джерелом "на­родної" конституції є виборчий корпус (громадяни), котрий: а) обирає парламент, б) установчі збори (конституанта), в) безпосередньо приймає Основний Закон на референдумі.

А) Якщо починати з Конституції США 1787 р., то історич­но першим способом прийняття Конституції були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо). Крім Консти­туції США конституантою прийнято першу Конституцію Франції, Конституцію Норвегії та деякі інші конституції XIX ст. У XX столітті установчими зборами були схвалені або прийняті чинні конституції Італії, Індії, Португалії, Болгарії, Румунії та інших держав.

Позитивна риса цього способу прийняття конституції по­лягає в тому, що установчі збори утворюються тільки з метою розробки та прийняття Основного Закону, а після цього роз­пускаються. Наприклад, так було прийнято Конституцію Франції 1848 р. В конституційному праві ці установчі збори визначають як "суверенні конституанти". Але у консти­туційній практиці зарубіжних країн більше місце займають так звані "несуверенні конституанти", які беруть участь тільки у розробці тексту конституції. Остаточне ж його затвер­дження здійснюється іншим способом, наприклад, референду­мом (Франція, Італія, Югославія - 1945-1947 рр.; Порту­галія - 1975-1976 рр.; Болгарія і Румунія - 1990-1991 рр.).

Б) Ще одним з "народних" способів прийняття сучасних конституцій, який досить широко застосовується, є референ­дум. При цьому він зазвичай виступає лише як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді, як вже було зазначено, референдуму передує розробка і схвалення конституції уста­новчими зборами (Румунія). Досить часто проект конституції розробляє спеціальна комісія, до складу якої входять депутати парламенту (Ірландія, Данія, Іспанія), або розробку його кон­тролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина, Росія). У будь-якому випадку роль громадян, які беруть участь у відповідних референдумах, обмежується можливістю проголосувати "за" або "проти" запропонованого проекту.

Як стверджує В.М.Шаповал, "історія зарубіжних країн свідчить про те, що роль референдуму як способу прийняття ос­новного закону не слід перебільшувати. Його значення і зміст можуть бути перекручені і навіть зведені нанівець шляхом різних маніпуляцій правлячих кіл, активного впливу їх на масо­ву політичну свідомість. Немає прямої залежності між викори­станням процедури референдуму і демократичністю самої кон­ституції. Головним фактором тут виступає розклад політичних сил у суспільстві на момент прийняття конституції, спро­можність їх відобразити і захистити відповідні інтереси".

В) Досить поширеним "народним" способом прийняття конституції є введення її законодавчим органом (парламентом) на основі так званої кваліфікованої більшості (як правило, 2/3 від загальної кількості депутатів). Так були прийняті чинні кон­ституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, основні закони пе­реважної більшості держав Центральної і Східної Європи, а та­кож тих країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Іноді парламент схвалює спеціальну процедуру розробки і затвердження основного закону, якої сам і дотримується. Так було прийнято чинну Конституцію Греції. У деяких випадках парламент прямо проголошує себе установчими зборами і діє відповідним чином. Такий порядок використовувався при прийнятті в 60-і роки XX ст. перших конституцій в більшості франкомовних країн Африки, а також конституцій ряду інших країн, що розвиваються.

Існують і інші, комплексні способи прийняття консти­туцій. Зокрема, проект чинного Основного Закону ФРН був розроблений спеціальним конституційним конвентом, до складу якого ввійшли прем'єр-міністри земель. Після цього він обговорювався у парламентській раді, сформованій за уча­стю окупаційної адміністрації СІЛА, Великобританії і Франції. Членами цієї ради були також представники законо­давчих органів земель - ландтагів. Кінцевою стадією консти­туційної творчості стало схвалення проекту Основного Зако­ну ландтагами, після чого він набрав чинності.

Значними особливостями відрізнявся порядок прийняття чинної Конституції Австралії. її проект був розроблений кон­ституційним конвентом. Делегатів на цей конвент обирало на­селення колоній, на основі яких з часом були утворені штати - суб'єкти майбутньої федерації. Розроблений проект консти­туції, винесений на референдум у колоніях, згодом був остаточ­но прийнятий британським парламентом у вигляді спеціально­го закону. Розглянута процедура поєднує в собі майже всі відомі способи прийняття конституцій. Австралійська консти­туція є "народною", тобто прийнятою із застосуванням засобів прямої і представницької демократії. Водночас тут можна знай­ти елементи октройованої конституції.

Ще одним цікавим прикладом є чинна Конституція Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Процедура її введен­ня полягає у тому, що розроблений політиками і юристами проект був підписаний (і тим самим затверджений) правите­лями всіх еміратів. Ця конституція має риси міждержавного договору, що відобразилося і у формі державного устрою ОАЕ.

Спосіб прийняття конституції відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик політичного і державного ладу конкретної країни. Певною мірою він впливає і на зміст самого основного закону. Кожний з розглянутих способів по-різному узгоджується з концепцією установчої влади, з прин­ципами демократії. Наближення порядку прийняття консти­туції до вимог цієї концепції є найбільш раціональним, зважа­ючи на авторитет основного закону в суспільстві. Прийняття конституції установчими зборами забезпечує зв'язок між на­родом як джерелом державної влади і змістом основного зако­ну, за яким ця влада здійснюється. Саме установчі збори спри­яють встановленню більш глибоких, а головне - усвідомлених зв'язків між волевиявленням на виборах їхнього складу і про­цесом розробки та введення конституції. Це стосується і по­рядку внесення змін до конституції.

Основні способи зміни конституцій і внесення до них по­правок:

1. гнучкі, змінюються водночас з появою якогось джерела конституційного права (Великобританія, Нова Зеландія);

2. жорсткі - змінюються і доповнюються в більш склад­ному порядку, ніж звичайні законодавчі процедури;

3. особливо жорсткі - Конституція США;

4. гнучкі - поєднують в собі риси названих вище способів.

Способи зміни конституції (передбачають реалізацію трьох стадій):

1. ініціатива зміни конституції, як правило, виходить від парламенту або глави держави;

2. схвалення запропонованого проекту (кваліфікована більшість);

3. остаточне схвалення.

Під час семінарського заняття курсанти і студенти, які не виступають з доповідями, беруть участь в обговоренні: став­лять питання доповідачеві; доповняють; беруть участь у дис­кусії. Кожна з таких форм участі студента (курсанта, слухача) в роботі семінару оцінюється відповідною кількістю балів.

Додаткова література:

1. Источники права. Серия Государство и право в развивающихся странах". - М.,1986.

2. Каррі Д.П. Конституція Сполучених штатів Америки: Посібник для всіх. - К.,1993.

3. Комаров А.С. Источники права Швеции // Советское государство и право.-1986.-№ 6.

4. Кашкин СЮ. Конституция на переломе цивилизаций: формирование глобального конституционного идеала // Госу­дарство и право.-1992.-№ 11.

5. Конституції нових держав Європи та Азії / За ред. В.Шаповала.—К.: Право, 1996.

6. Конституции зарубежных государств. — М.:БЕК, 1996.

7. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Пра­вительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. — М.: НОРМА, 2001.

8. Конституции государств-участников СНГ.— М.:НОРМА,2001.

9. Конституция США: история и современность (под об­щей редакцией д.ю.н. профессора Мишина А.А. и д.и.н. про­фессора Язькова Е.В.). - М.,1988.

10. Мишин АЛ., Власихин В.А. Конституция США: поли­тико-правовой комментарий.- М.,1985.

11. Шаповал В.Н. Британская конституция. Политико-правовой анализ.- К., 1991.