4.2. Парламентарна поліархія в зарубіжних країнах

4.2.1. Поняття парламентарної поліархії

Однією з ключових ознак парламентарної форми держав­ного правління є тип розподілу влади '. Першим показником практичного втілення принципу розподілу влад є наявність владної полісистеми, що складається з трьох інститутів вер­ховної влади: парламенту, уряду та глави держави.

Парламент - постійно діючий орган, форум, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільно-політичного і державного життя народу та прийма­ються акти, котрі мають вишу юридичну силу - є носієм зако­нодавчої влади в державі. Його становище в системі вищих державних органів визначається тим, що він є вищим пред­ставницьким органом, оскільки влада, що належить народові, здійснюється ним через своїх представників - парламентаріїв. Обрані шляхом усенародного голосування представники ста­новлять у своїй сукупності орган, який реалізує або повинен реалізовувати суверенну верховну волю. Тому як офіційна доктрина, так і політико-правова практика визнають акти пар­ламенту і, насамперед закони країни, вираженням загальної волі, яка є підґрунтям їх загальнообов'язковості і верховенст­ва стосовно будь-яких інших нормативних актів.

Уряд у країнах з парламентськими формами державного правління є основним носієм виконавчої влади. Це також окремо існуючий колегіальний орган, котрий здійснює функції управління державними справами. У минулому вважалося, що уряд покликаний в основному забезпечити виконання за­конів. Звідси і саме найменування влади, котра уособлюється урядом, як виконавчої. Зовнішньо відмінною рисою парламентарної форми державного правління є наявність посади го­лови уряду.

Третій інститут верховної влади на відміну від попередніх двох колегіальних органів представлений одноособовим гла­вою держави. Його правовий статус, незалежно обраний цей глава або спадкоємний, однаково "слабкий". Цей, колись голо­вний інститут виконавчої влади, у ході історичної еволюції парламентарної форми правління втратив своє значення. Як­що в інших поліархічних державах (президентських, зміша­них) тією чи іншою мірою він пов'язаний з виконавчою вла­дою, у парламентських глава держави фактично винесений за межі виконавчої влади. Він є верховним пред­ставником держави, символом національної єдності і наступ­ності держави, однак його юридичні повноваження і ще більш конкретна політична практика не дозволяють йому широкої участі у керівництві і управлінні державними справами.

Кожний з видів поліархічного правління, як вже зазнача­лося, спирається на свій тип "розподілу влади". Відмінною ри­сою типу, притаманного формі правління парламентарної держави, є те, що поділ влади "жорстко" здійснюється між за­конодавчою та виконавчою владою з одного боку і судовою -з іншого. В площині законодавчої і виконавчої влади, взаємопереплітіння їх організаційних і функціональних зв'язків настільки міцне, що дозволяє часом сумніватися в реальності здійснення самого принципу поділу влади. Це дає підставу де­яким авторам стверджувати, що в дійсності поділу влади в парламентських країнах немає¹. Інші, серед них і відомий ук­раїнський конституціоналіст В.Шаповал, справедливо, на на­шу думку, зауважують, що мова йде про особливий тип поділу влади, який спирається на концепції дифузії (дисперсії) влади. Оскільки зміст цього типу розподілу влад є прямо протилежним тому, що використовується у президентських поліархіях - "жорсткому", умовно назвемо його "м'яким".

Обумовлена "м'яким" типом принципу поділу влади взаємозалежність парламенту, уряду та глави держави структурно створює той самий двигун, результатом функціонування якого є правління у державі. Ефективним воно може бути тільки за умови існування добре налагодженої системи стри­мувань і противаг, котра відображає баланс інтересів інститутів влади та тих сил, які за ними стоять.

У більш конкретизованому вигляді наведені вище ознаки парламентарної поліархії будуть такими:

1. структура системи вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що утворюють форму правління парламентарної держави, побудована на засадах притаманного їй "м'якого" типу поділу влади і системи стримувань та противаг, котра йому відповідає. Це знаходить вираз у тому, що:

1. виконавча влада відокремлена від глави держави і реально відноситься до уряду;

2. повноваження глави держави і глави уряду здійснюються різними особами;

3. глава держави має право розпуску парламенту;

4. акти, що промульговуються главою держави, потребують контрасигнації з боку глави уряду або відповідного міністра.

2. провідне місце у системі вищих державних органів належить парламентові, тому утворена ним у сукупності з такими інституціями як уряд та глава держави форма правління отримала назву парламентарної . Це знаходить свій вираз у значному впливі парламенту на уряд:

1. а) уряд, за номінальною участю глави держави, фор­мується парламентом (нижньою палатою) з обов'язковим врахуванням позиції політичної партії або коаліції партій, котрі мають більшість у законодавчому органі.

2. б) уряд несе солідарну (колективну), а іноді і індивідуальну політичну відповідальність виключно перед парламентом, який через прийняття резолюції осуду чи недовіри може відправити главу уряду, а разом з ним і весь уряд, а також окремих його членів у відставку.

3) Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - характеризується як "слабкий". Це знаходить свій вираз у тому, що:

1. глава держави не є центральною фігурою у системі вищих державних органів;

2. він формально-юридично і ще більше фактично виведений за межі виконавчої влади;

3. функції глави держави значно обмежені, можливості для значного впливу на уряд відсутні, оскільки він не може бути главою уряду, здійснювати контроль над ним.

4. глава держави невідповідальний за свої дії, оскільки його акти контрасигнуються прем'єр-міністром або відповідним міністром, котрі і несуть відповідальність за реалізацію політичних рішень, ними запропонованих .

Синтезуючи вищенаведені ознаки, можна сформулювати дефініцію одного з видів поліархічної форми державного правління - парламентарної поліархії, котра являє собою засновану на "м'якому" типові розподілу влади систему з трьох вищих державних інститутів (парламенту, глави держави та уряду), де виконавча влада в особі очолюваного прем'єр-міністром уряду знаходиться під безпосереднім впливом сформованого у результаті загальних виборів парламенту.

Якщо здійснити спробу класифікації форм правління держав в межах зазначеного виду, визначити підвиди парламентарної поліархії, то основним критерієм для цього може слугувати порядок формування інституту глави держави, котрий дозволяє чітко поділити держави з парламентарною формою правління на дві групи (підвиди): в одній з них глави держав займають цей пост непарламентським шляхом, за спадком, в іншій - виборчим шляхом, де тією чи іншою мірою, але обов'язково, приймає участь парламент.