4. Громадянство Європейського Союзу

Громадянство ЄС — унікальний для міжнародного та конституційного права інститут. Воно було запровадже­не Маастрихтським договором 1992 р. як засіб захисту прав та інтересів громадян держав-членів (ст. 2 Договору про ЄС).

Зміст інституту розкривається в Договорі про Європейсь­ке співтовариство (статті 17—21). Громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство будь-якої держави-члена відповідно до законодавства відповідної держави. Грома­дянство Союзу доповнює, але не замінює національне гро­мадянство (ст. 17).

Громадяни ЄС мають право вільно пересуватися та про­живати на території будь-якої держави-члена (ст. 18). Ко­жен громадянин Союзу, який постійно проживає на тери­торії держави — члена ЄС, громадянином якої він не є, має право, на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави, брати пасивну й активну участь у муніципальних виборах цієї держави-члена, а також у виборах до Європейського Парламенту (ст. 19).

Громадянин ЄС має право звернутися до будь-якого інституту Співтовариства будь-якою з офіційних мов Союзу й отримати відповідь тією самою мовою. Також гарантуєть­ся право громадянина на подання петиції до Європейсько­го Парламенту з питань, що його безпосередньо стосують­ся, і право подання скарги до Омбудсмана на порушення в діяльності інститутів чи органів Європейського співтовари­ства (ст. 21). Омбудсман, що призначається Європарламентом, проводить незалежні розслідування за власною ініціа­тивою або на підставі отриманих скарг.

Громадяни ЄС, що потребують дипломатичного захисту на території третьої країни, у якій держава-член, громадя­нином якої він є, не має свого представництва, мають право вимагати надання такого захисту з боку діючих у цій країні дипломатичних або консульських представництв будь-якої держави — члена ЄС на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави (ст. 20).

5. Джерела права Європейського Союзу

Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне за­конодавство: установчі договори (Договір про Європейсь­кий Союз, договори створення Європейських співтова­риств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до ЄС нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між державами-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співто­вариств.

Переважна більшість норм права ЄС існують у формі пра­вових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейсь­ке співтовариство (похідне, вторинне законодавство): рег­ламентів і директив.

Регламенти — нормативно-правові акти, що мають за­гальне застосування, є обов’язковими у всіх своїх складо­вих частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх дер­жавах-членах. Регламенти не потребують будь-яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.

Директиви – нормативно-правові акти, що є обов’язко­вими для держав-членів щодо результатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодер­жавні правопорядки.

Рішення – правові акти індивідуального значення, що є обов’язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.

Слід звернути увагу на те, що в рамках другої і третьої опор Договір про ЄС встановлює інші форми правових актів органів Союзу.

Міжнародні договори, укладені Співтовариством із пи­тань, які належать до його компетенції, мають пріоритет над похідним законодавством.

Концепція загальних принципів права була розробле­на Судом Європейських співтовариств для усунення про­галин у праві Співтовариств. Джерелом загальних прин­ципів права є положення установчих договорів, національ­ного законодавства держав-членів, норми міжнародного права. Прикладами загальних принципів права можуть служити принципи правової визначеності правових норм, законних очікувань, пропорційності, а також основні пра­ва людини.

Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов’язкової сили прецеденту. Втім правило пре­цеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, іншими органами ЄС та доктриною.