Повторення образних виразів
Сорок чотири зібрані тут записи, зроблені між початком XIX ст. і 1926 р. К. Грушевська зазначає, що територіальні варіації в головному знаходять собі вираз в трьох редакціях цієї думи, що відповідають трьом великим районам. У середині цих районів існують деякі, теж територіальні підгрупи, але вони ніде не мають дуже виразних закінчених рис - принаймні при теперішніх відомостях про ці локальні групи.
На Полтавщині, Харківщині і частково Чернігівщині маємо лише одну редакцію. Вона виводить Коновченка молодим парубком, полковника звуть Филоненко; місце дії звичайно Корсунь. Це найвиразніші ознаки цієї редакції.
Полтавські тексти починають своє оповідання від заклику полковника Хвилоненка до молоді, щоб вона приставала в охотне військо. Прохання
І. Коновченка до матері відпустити його у військо повторює пряму мову полковника (вар. А, Б, В, Е, З, Н, ТТ).
Полковник Филоненко закликає:
«Ідіть ви зі мною, корсунським полковником,
в охотное військо гуляти,
Під місто Тягиню,
На Черкень-долину,
За віру християнську одностайне стати.
Рицарської слави заживатиІ»
Звернення Іван Коновченка до матері:
А хочеться мені мати,
Піти під город Тягиню,
На Черкень-долину,
За віру християнську одностайне стати,
Рицарської слави заживати!»
Повторення такого типу несе в собі функцію підкреслити важливість «рицарської слави» та уславити «віру християнську».
У варіанті ї, записаного на Поділлі такого повтору немає. Полковник Филон закликає:
«Хлопці-молодиці, хто не хоче при батькові, при матері Пізньої вечері, а раннього обіду вживати, - То прошу до козацького табору приставати?»
Решта варіантів має деякі відмінності:
«То ходіть зі мною,
До Филона, корсунського полковника На Черкень-Долину погуляти І славного лицарства
козацького-молодецького заживати» (Вар. І).
«.. .То йдіть ви на Черкен долину погуляти,
Щастя козацького спротувати» (Вар. Щ, ЩЩ).
«Хлопці-молодці, які не хочуть при батьку-неньці проживати,
Просимо в козацьке військо погуляти, - Лицарської слави доказати]» (Вар. ЮЮ).
«...Ходім з нами на Черкес долину Проклятих татар воювати.
Своєї православної віри не давати!»(Вар. Ц, ЦЦ, Ч)
«.. .На герець гуляти
Протятих Турків, Татаріє у свій край не пускати,
Щоб не йшли нашої православної віри у свій край забирати» (Вар. Ж, Е, Р, РР)
«... А прошу я браття на Черкень долину у козацьке Військо піти погуляти,
А козацької слави і пам'яті достати\» (Вар. 0,СС, Т) Київсько-поліська редакція, до якої належать варіанти К, Л, П, XX, С, ПІТИ починаються не з заклику полковника, а з опису вдови і її сина. Наступний повтор як і попередній, акцентує увагу на тому, що на першому місті повинні стояти понадособисті інтереси державного рівня, тобто «славна Україна», «віра християнська», а не спокійне життя у домі матері:
Вдова Коновчиха прохає свого сина:
Сину мій, Івасю-єдиничкий, дитя молоде Чи нема у тебе чого їсти, чого пити.
Чи нема в чому ходити.
Чи тебе челядь не знає, - Чи за отамана не має!»
А він їй відповідає:
«Хоч є то їсти, що пити І в чому ходити
Хоч мене челядь знає. за отамана має.
Як я не поїду Татар воювати,
Будуть мене пічкуром дражити Малаєм звати.
Тотожний повтор зустрічається у думах, записаних на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині.
Вдова Коновчиха звертається до свого сина:
Не благословлю я тобі, сину Івасю Коновченку,
у долині Черкені гуляти,
А благословлю тобі у домі пробувати.
Хліб сіль пахати.
Та на хліб на сіль козаків зазивати.
А Івась Коновченко промовить словами:
«.. .Бо хоч буду я, мати,
У домі пробувати.
Хліб сіль пахати.
На хчіб на сіль козаків зазивати.
То будуть вони мене на підпитках докоряти,
Домарем, гречкосієм називати».
Наведений нище вид повтор характерний для київсько-поліській редакції. У київсько-поліській редакції наявне прохання головного героя до матері: «Мати моя, старенькая жено,
Коли б ти, мати, добре дбала.
Чотири воли чабаниї и два коня ворониї из стада виручала.
До жида орондаря отгоняла,
І ще б стозлотимі грішми доплатила.
Да мені доброго коня купила.
Що моя душа козацька-молодецька подобила й влюбила.
Виконання цієї дії матір’ю описується тими ж словами:
Тоді вона добре дбала.
Чотири воли чабаниє и два коня вороних із стада доплатила.
Своєму сину доброго коня купила
Що його душа козацька-молодецька
Сподобила та влюбила,
І ще сім кип козакові на жупань давала,
І ще своєму сину доброго коня переслала.
Реакція головного героя на дію матері описується тими ж словами:
«Я ж думав, братці, що про мене мати не знає и не відає,
Аж про мене велике милосердя має,
Що мені доброго коня купила,
Що моя душа козацъка-молодецъка сподобила та влюбила».
Цей повтор на перше місце виводить постать матері. Прохання Івана Коновченка звернено не до друзів-козаків і не до нареченої, а до матері. І цікаво те, що далі у думі ми спостерігаємо не відказ матері, а виконання дії, яке описується словами головного героя.
Наступний вид повтору зустрічаєть майже у всіх думах, незалежно від територіальної редакції:
Корунський полковник, панъ Филон:
Коли міг ти мені загадку таку загадати,
Благословлю тебя на доброго коня сідати.
Коновченко на коня сідає
Від козаків благословення приймає.
Наступний повтор зображує важливість образу у думі полковника Филоненко. Спочатку є настанова полковника козакам:
«Добре ви, братця, дбайте.
На коні козацькі сідайте.
Козацьке тіло позбирайте,
До козацького намету привезіть».
І виконання настанови козаками:
Тоді козаки добре дбали.
Що козацьке тіло позбирали...
Цей повтор також підкреслює важливість постаті полковника:
Полковник Филоненко звертається до Івана:
Бо ти горілки зараз нап’єшся, сон голову похилить,
І побачать те Турки - то вони тебе порубають.
Дія розгортається таким чином, як і сказав полковник Филоненко:
Коникови ся по грив постеляє. -
Ей, взріли мимовільно
Турки, прибігли його порубали.
Мати дізнається про загибель сина, і описується це словами полковника:
Ой, вдова Коновчихо Нема твого сина Івася!
Турки його порубали,
І на смерть постріляли!
Дуже цікавим елементом в думі є віщий сон матері. Значення, якого вона не відразу може зрозуміти. Певне відхилення від правди виконує функцію ретардації. У сюжеті це слугує для того, щоб не відразу вразити горем серце матері та підготувати таким чином слухачів:
Вдова з сусідами говорила:
«Сусіду. Приснився сон чуден да пречуден,
Що видиться, мій син на війні оженився,
Знайшов собі жену туркеню горду да пишну...»
Друга дивізія козаків промовляє:
«Вдова небога, не журися Твій син на війні оженився,
Знайшов собі жену туркеню горду да пишну...»
У південно-волинських редакціях такий повтор передається так:
«Ой не плач, мати, не журися,
Твій син у війську оженився.
Взяв собі жінку сильно пребагату.
Грошей багато має, у їх ліку не знає.
У червоному оксамиті ходить.
Царю-королю головки не склонить».
Мати п’є, гуляє, веселиться;
Чого мені плакати, ридати.
Коли мій син у війську оженився Взяв собі жінку сильно-пребагату.
Грошей багацько має, в їх ліку не знає.
У червоному оксамиті ходить,
Царю-королю голівки не склонить.
Дума закінчується загибеллю головного героя.
Вдова Коновчиха питає у полковника Филоненко:
Де ж ти мого сина заподів?
Чи ти його вбив.
Чи стребив.
Чи запродав.
Чи Туркам бусурменам та Татарам в неволю оддав?» То Корсунський полковник теє зачуває,
До вдови словами примовляє:
«Ой бідна удово,
Старенькая жоно,
Та яж твого сина ні вбив.
Ні стребив,
Ні запродав.
Ні Туркам бусурменам та Татарам в неволю оддав.