2.Соціальні послуги та захист
У Великобританії є три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи.
Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "об'єкта" - навчального, лікувального, сирітського тощо.
Існують багатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні центри виступають "лінійними" структурами соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. "Лінійні" структури надають психотерапевтичну допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок з юридичними службами, організаціями охорони здоров'я, службами соціального забезпечення тощо.
Між структурами налагоджено тісний зв'язок, тому різні фахівці "ведуть" дитину від народження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної і педагогічної допомоги, а також координують свої дії із службами освітнього департаменту, які відповідають за організацію дозвілля молоді.
Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади - соціальні служби. Разом із наданням загально-побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім'ю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність – це обов'язкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім'ї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми
Головний принцип надання соціальної допомоги дітям у Великобританії - це сприйняття дитини як частини сім'ї. Тут діє система судів, які мають право винести рішення про обов'язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сім'єю (ідеться про проблемні сім'ї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.
Центри підтримки сім'ї виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і превентивну діяльність. Відрив дитини від сім'ї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована в рідній сім'ї, навіть не зовсім благополучній. Тільки у випадку, коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сім'ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.
Існує два типи центрів підтримки сім'ї. Перші, так звані клієнтоцентровані, працюють із тими клієнтами, котрих направила до них соціальна служба відповідного адміністративно-територіального підрозділу (нерідко після сигналу з боку поліції). Другі самі запрошують до себе мешканців відповідного району (центри за місцем проживання). В першому випадку йдеться про розв'язання гострої проблеми, яка вже виникла й потребує активного втручання. Як правило, це такі ситуації, коли внаслідок глибокої сімейної кризи постає питання про переміщення дитини до притулку чи фостерної сім'ї.
У центрах другого типу займаються переважно превентивною роботою, тобто упередженням кризових ситуацій. Найпоширенішими формами такої роботи є розповсюдження інформації про діяльність закладу, запрошення дітей (іноді разом із батьками) до центру, де вони можуть гратися, чогось навчатися тощо.
Посередництво соціальних працівників передбачає від однієї до п'яти зустрічей трьох сторін (дві - конфліктуючі, одна - нейтральна), кожна зустріч триває не більше години. Обговорення проблем відбувається конфіденційно, за винятком тих випадків, коли йдеться про серйозну небезпеку для дитини або дорослого. Соціальний працівник виступає як особа, котра пропонує можливі шляхи розв'язання конфлікту, створення безпечного середовища в сім'ї.
На особливу увагу заслуговує функціонування прийомних сімей у Великобританії та діяльність соціальних служб щодо їх підтримки.
Прийомна (фостерна) сім'я у Великобританії - це сім'я або окрема особа, котра взяла на утримання й виховання дитину, позбавлену батьківського піклування, чи сироту. Незалежно від кількості власних дітей вона має право взяти одну, дві чи три дитини, але не більше.
Довготермінова прийомна сім'я бере дитину на утримання з моменту вилучення її з проблемної родини й до того часу, коли та стає дорослою. Місцеві органи влади виплачують їй певну суму грошей - трохи більше, ніж витрачає середня сім'я на утримання дитини, проте ці гроші не можна розглядати як винагороду. Інститут прийомної сім'ї розрахований на людей, котрі хочуть допомогти дітям, а не отримати від цього матеріальний зиск.
У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім'ї (як правило, це пов'язано з віком або складною поведінкою дитини), її направляють у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуває від 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довго не будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути в рідну сім'ю, якщо та готова її прийняти.
Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, знаходиться у конфлікті або зазнає насильства та жорстокого поводження із боку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім'ї-не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.
Існують установи для утримання дітей старшого віку - напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання дітей, які у ранньому віці залишили сім'ю, не жили з рідною сім'єю і мають певний досвід виживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), то він може направитися до такої установи і отримати там додаткові навички самостійного життя. Тут діє принцип - доросле життя під наглядом старших. У напівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у дитячому будинку, але однак там є персонал, який підтримує дітей та навчає їх. Підлітки самі готують їжу, мають ключі від власних кімнат.
Існує й такий тип дитячих установ - будинки безпеки. Ці установи утримують дітей у «закритому» стані, тобто діти не мають права їх залишати. У такі будинки направляються діти, які становлять загрозу для себе або інших людей. Наприклад, дитина, котра втікає з дому настільки часто, що це становить загрозу для її життя, або ж дитина чи підліток, які скоїли багато правопорушень. У будинках безпеки утримуються діти, від яких необхідно захистити оточуючих або котрих необхідно захистити самих від себе. У цих будинках діти та підлітки не утримуються тривалий час, їх туди направляють на короткий термін. Робота працівників такого будинку спрямована на те, щоб привести дитину у відповідний стан, коли її можна помістити у нормальний дитячий будинок.
Для направлення дитини до будинку безпеки необхідне рішення суду. Допускаються випадки, вони окреслені законодавством, коли дитину направляють до такої установи за рішенням місцевої соціальної служби, без постанови суду. Для того, щоб дитина молодша 10 років потрапила до будинку безпеки, потрібні досить вагомі підстави.
Ще один тип інституту утримання дітей - колонії. У них утримуються підлітки віком від 14 до 19 років. Умови утримання у колонії більш «казенні», ніж у інших місцях. Утримання дитинну такій установі розглядається вже не як піклування, а як покарання. Не можна направити до колонії підлітка без рішення суду, і така форма утримання дітей розглядається, як кара за злочин.
Школа-інтернат має два значення у Великобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які через певні вади не можуть відвідувати звичайну школу та знаходяться поза власною сім'єю. Також існують школи-інтернати для дітей багатих батьків, які відправляють дітей до інтернату, щоб ті отримали там високий рівень освіти та виховання. Навіть у таких школах, на думку англійських соціальних працівників, діти почувають себе не завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім'єю.
Існує іще одна форма піклування про дитину - усиновлення. Така форма піклування виводить дитину з системи державного піклування. Як і в Україні, у Великобританії, як правило, усиновляють немовлят або зовсім маленьких дітей, які не мають можливості в подальшому повернутися у власну сім'ю.
Різниця між усиновленням та прийомною сім'єю у тому, що батьки, які усиновили дитину, отримують на неї батьківські права. При цьому біологічні батьки повністю втрачають такі свої права на неї. Дитина стає частиною нової сім'ї; і сім'я не отримує гроші на її догляд та виховання. Частіше за все дітей усиновляють сім'ї, які через певні обставини не можуть мати власних дітей.
Англійське законодавство, що регулює роботу соціального працівника з проблемними сім'ями, основну увагу приділяє можливості залишити дитину у сім'ї, або, на крайній випадок направити її до родичів. Концепція законодавства щодо захисту дитини має таке положення як «піклування, поширене на усіх членів родини». Ця концепція передбачає співробітництво між соціальним працівником на місцевому рівні та усіма членами родини дитини, г У Великобританії існують законодавчі вимоги, що регламентують необхідний догляд і виховання дітей, котрі перебувають на утриманні як у сім'ї, так і в державних установах. Головним документом є Дитячий акт (закон про дітей), ухвалений 1991 року. Його лейтмотив - забезпечення права дитини на виховання в сімейному оточенні й урахування її думки в усіх ситуаціях, які її безпосередньо стосуються . На особливу увагу заслуговує діяльність Національної асоціації прийомних сімей Великобританії та Бірмінгемської асоціації прийомних сімей. Це громадське об'єднання. У Національну асоціацію входить 23 тисячі сімей із 27 тисяч, існуючих у країні. Загалом у прийомних сім'ях виховують 40 тисяч дітей.
Бірмінгемська асоціація працює 10 років і об'єднує.700 сімей. Комітет, що керує її роботою, складається з 20 осіб. Головна діяльність - підтримка фостерних сімей.Останнім часом у Великобританії відбувається скорочення чисельності таких сімей через появу великої кількості приватних агентств із надання фостерної опіки та соціальну незахищеність прийомних батьків.