33. Загальна характеристика меморії. Типи сприйняття.

Меморія – підготовка свідомості до комунікації.

1 розділ – підготовка свідомості до комунікації – відпочинок - фізичний та психологічний; налаштування на максимальну ефективність.

2 розділ техніки запамятовування.

Риси:

1. Краще за всіх розуміють нове надається перевага зображенню графікт,схеми, таблиці, в мовленні переважають швидкість динаміка.

2. домінування слухового сприйняття, позитивно ставляться до музити, сприймають слова, а не інтонацію. При обробці інформації часто зневажають дрібницями.

3. схильні до вагань, оскільки для прийняття рішення їм потрібна впевненість в правильності поступку.

34. Загальна характеристика акції. Імідж оратора. Релаксація.

Акція – безпосереднє виконання промови. П’ятий розділ класичної риторики, призначення якого полягало в тому, щоб підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. Це найважливіший і найвідповідальніший етап риторичної діяльності оратора, бо на ньому під час виголошення промови за короткий час має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота і привести до очікуваної мети. Тут великого значення набуває самоконтроль оратора і його вміння „на ходу” коригувати свої дії, не чекаючи остаточного провалу промови, мобілізувати свої сили, активізувати увагу слухачів, достойно завершити акцію.

Імідж оратора – оханий зовнішній вигляд, який ідповідає емоціям комунікації. Оратор – ссіра мишка, основна увага аудиторії повинна бути спрямована не на особистість оратора, не на його одяг, а на зміст промови.

Вимоги до мовлення: швидкість – має бути різною, тембр голосу, засоби невербального впливу: жестикуляція, рухи, міміка.

Вимоги до простору

• особиста зона – найбільша довіра.

• дружня зона

• публічна

Релаксація – це підсуки. Після виступу, виголошення промови настає етап релаксації (від. лат. relaxatio − зменшення, ослаблення), тобто спадає фізичне й інтелектуально-психологічне напруження. Гарний оратор обов’язково використає цей стан, щоб „по свіжих слідах” ще раз пережити виступ, проаналізувати його, виділивши вдалі й невдалі місця, знайти їм пояснення, зробити собі застереження на майбутнє, чого не слід казати.

34. Мова простору.

Для оратора при виступі важливе значення має також володіння простором. Мова простору складається з кількох компонентів. Зокрема виділяють чотири зони дистанції у спілкуванні: інтимна; особиста; соціальна; публічна.

Інтимна дистанція (до 50 см) - це зона спілкування між близькими людьми.

При цьому настільки близькими, що людина готова обійняти співрозмовника, тобто скоротити цю дистанцію до 0. У процесах комунікації не варто втручатися в інтимний простір, спроба подібних дій сприймається як агресія. Справа в тому, що людина намагається підкорити собі оточуючий її невеликий простір і розглядає його як частину себе. Наявність відстані не менше 50 см між слухачами під час промови здатна забезпечити можливість критичного сприйняття того, що їм говорять.

Особиста дистанція (від 50 см до 1,5 м) - це зона спілкування між друзями.

Саме на такій відстані люди, які добре знають один одного, у яких є спільні інтереси тощо, почуваються комфортно в повсякденній комунікації.

Соціальна дистанція (від 1,5 до 3 м) - це зона спілкування між знайомими людьми (але не друзями).

Така відстань є оптимальною для формальних контактів на роботі або з малознайомими людьми.

Публічна дистанція (більше, ніж 3 м) - це відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією.

Варіювання цифр у визначенні дистанцій спілкування обумовлене національною специфікою та особливостями місць проживання. Для жителів сільської місцевості радіуси цих зон будуть довшими, оскільки вони звикли жити на великому просторі. Для жителів міст - меншими, оскільки вони часто перебувають у "скупченому" просторі.

Таким чином, виголошувати промову потрібно з публічної відстані, особливо у великих аудиторіях. Під час виступу оратору варто наближуватись до слухачів. Наприклад, якщо оратор виступає з трибуни, то корисним є виходити час від часу з-за неї та ставати поруч. Хоча більш вдалим є взагалі стояти поруч з трибуною, а не за нею. Рухатись по аудиторії слід повільно і не дуже захоплюватись цим прийомом, щоб у слухачів не склалось враження, що оратор бігає, як тигр у клітці.

36. Нейролінгвістичне програмування (НЛП, англ. Neuro-linguistic programming) — напрям у психотерапії та практичній психології, що не визнається сучасною наукою.

Вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделювання досвіду з метою вдосконалення і передачі виявлених моделей іншим людям. Найпершою назвою НЛП було "Метазнання". Засновниками НЛП вважають Р. Бендлера та його учня Д.Грюндера.

Згідно з Бердаром та Гринюком, НЛП — це модель людського внутрішнього досвіду та комунікації. Використовуючи принципи НЛП можливо описати будь-яку людську активність детальним способом, що дозволяє виконувати легко та швидко стійкі зміни цієї активності. Річард Бендлер та Джон Грюндер наводять як приклад використання НЛП такі можливості:

1. Лікування фобій та інших неприємних відчуттів за один сеанс.

2. Допомога дітям з невисоким рівнем сприйняття навчання.

3. Подолання неприємних звичок, таких як алкоголізм, тютюнопаління.

4. Підвищення рівня продуктивності в різних інтеракціях, таких як подружжя, організації, т.і.

5. Лікування соматичних захворювань.

6. Пікап. (лайк е Ничик,)

37. Зв'язки з громадськістю англ. public relations, PR — мистецтво досягнення взаємопорозуміння та згоди між людьми, соціальними групами, класами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею.

У вузькому розумінні — це систематична діяльність компанії, що спрямована на зміну переконань, ставлення, думок (опіній) та поведінки різних груп людей (цільових груп) стосовно компанії, її продуктів, послуг, а також конкретних проблем, ідей та дій. PR водночас може бути достатньо оперативним інструментом комунікаційної стратегії компанії, реалізуючи довгострокові задачі зі:

• створення та підтримки корпоративної репутації компанії,

• налагодження необхідних контактів,

• переконання конкретних цільових груп.