22. Специфіка роботи редактора-видавця в умовах тоталітарної держави.

Радянська школа редагування передбачала суворе дотримання наявних для видавничих працівників інструкцій, принципу однаковості в редагуванні текстів, мовних правил, радянських стандартів, які все активніше стали запроваджуватися у видавничу практику, ряснота цитат з творів класиків марксизму-ленінізму до видань буквально будь-якої тематики.

Цікава деталь: у вклеєних майже до кожного випуску аркушах під заголовком «Друкарські помилки» фіксувалася допущена при складанні чи друці бодай найменша неточність. Це викликає глибоку повагу до прагнення тодішніх друкарів і редакторів подати своєму читачеві до кінця вивірений і грамотно оформлений з мовного та змістового боку текст.

З роками вироблялися для редакторів неписані правила, які визначали зміст і характер їхньої щоденної роботи. Зокрема, тематичні плани для кожного видавництва мусили починатися з тих видань, які орієнтувалися винятково на ідеологічне обслуговування партійних цілей. Наприклад, твори, присвячені виконанню чергових рішень партійного з’їзду, чергової річниці від дня народження вождя світового пролетаріату, від дня утворення компартії чи СРСР. Для редагування таких рукописів призначалися ті редактори, які мали не лише багатий практичний досвід, а й високу «ідеологічну підкованість». Такі твори посилено контролювалися на всіх етапах їх проходження партійним апаратом поза межами видавництв.

Великого значення надавалося попередньому висновкові фахового редактора. Ще однією грізною інстанцією ставала редакційна колегія Держкомвидаву УРСР. Як правило, сюди на розгляд бралися верстки чи рукописи найбільш значущих в ідеологічному плані робіт. Такі ж роботи нерідко проходили ще одне «чистилище» -- у відповідному відділі ЦК Компартії України. І це за умови, що практично всі без винятку майбутні книги піддавалися не менш грізній цензурній експертизі в державному підрозділі – Головліт.

Взагалі, директивно спущені згори і повсякчасно контрольовані вказівки щодо цитат класиків марксизму-ленінізму й партійних документів були «сущим прокляттям» для радянських видавців. Абсурдність появи цього наказу полягає не лише в тому, що таке «серйозне упущення» як «ігнорування» видавництвом партійної наради призвело до не згадування її в тексті, а сама вказівка переробляти віддрукований наклад книги заради згадки на окремій сторінці, одним реченням цієї зловісної для видавництва наради. Неважко уявити, як жорстоко і несправедливо були покарані винні – від доган і зменшення оплати до відшкодування збитків, завданих видавництву при виправленні недоліків.

Також саме на цей період припадає зініційована радянським керівництвом русифікаторська політика в Україні, яка відразу ж позначилася на видавничій справі. Найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою. З падінням тиражу українських видань влада отримувала зручний привід для їх закриття. Згодом цю добу науковці назвуть періодом застою і стагнації з усіма його негативними наслідками в економічній, духовній, а відповідно і у видавничій сферах.