19 Сучасний стан правового регулювання інституту адміністративної

відповідальності, не повністю відповідає потребам сьогодення і підлягає удосконаленню шляхом проведення систематизації адміністративного законодавства, зокрема його кодифікації, враховуючи сучасні реалії. У розвиток цього, визначаючи адміністративний проступок як різновид адміністративного правопорушення, за скоєння якого встановлено адміністративну відповідальність, автором пропонується включити такий термін до назви відповідного проекту кодексу і визначити його як Кодекс України про адміністративні проступки, в якому пропонується закріпити наступні положення:

• поняття адміністративної відповідальності;

• включення до обставин, що виключають адміністративну відповідальність: затримання особою інших осіб, які вчинили правопорушення; застосування чи погрозу застосування фізичного або психічного примусу; виконання законного наказу чи розпорядження;

• притягнення військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ до адміністративної відповідальності, а також застосування до них адміністративних стягнень на загальних підставах;

• визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності;

• виключення таких видів існуючих адміністративних стягнень, як оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; конфіскація (за винятком застосування її в якості додаткового стягнення); виправні роботи; адміністративний арешт;

- закріплення двох систем стягнень: для фізичних осіб - попередження, штраф, громадські роботи (замість виправних робіт), конфіскація як додаткове стягнення; для юридичних осіб - попередження, штраф, припинення чи призупинення певного виду діяльності, конфіскація.

Запропонована така структура нового Кодексу України про адміністративні проступки:

I. Загальна частина.

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Адміністративне правопорушення та його види. Розділ 3. Суб'єкти адміністративної відповідальності. Розділ 4. Обставини, що виключають протиправність діяння. Розділ 5. Звільнення від адміністративної відповідальності. Розділ 6. Адміністративне стягнення та його види. Розділ 7. Накладення адміністративних стягнень.

II. Особлива частина.

Враховуючи відмінності у правовому статусі суб'єктів відповідальності, характері правопорушень та стягнень за їх скоєння, особлива частина КУпАПр, на погляд автора, повинна складатися з двох розділів:

1. Адміністративні проступки фізичних осіб.

2. Адміністративні проступки юридичних осіб.

Ефективне функціонування інституту адміністративної відповідальності, на думку автора, потребує прийняття Адміністративно-процесуального кодексу України (проект якого вже розроблено), який би регламентував правове положення адміністративних судів та організацію їх діяльності, закріплював правовий статус учасників судового процесу, доказів, а також регулював адміністративне судочинство в суді першої інстанції, перегляд судових рішень та їх звернення до виконання.

Таким чином, підтримуючи в цілому необхідність та напрями проведення систематизації адміністративного законодавства і, зокрема, інституту адміністративної відповідальності, дисертант обґрунтовує доцільність розмежування норм матеріального та процесуального права, виділення їх відповідно в Кодекс України про адміністративні проступки та Адміністративно- процесуальний кодекс України. Це дозволить упорядкувати існуюче адміністративне

20 законодавство, уникнути чисельності та дублювання його норм, зробить його дію значно ефективнішою.

4. Поняття та види проваджень в справах про адміністративні правопорушення, їх завдання.

І нарешті. 07.12.1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення, який з численними змінами діє й сьогодні. Прийняттям цього Кодексу завершився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність, сіле, як і в інших нормативних актах, визначення поняття «адміністративна відповідальність» у ньому відсутнє, хоча сам термін досить часто використовується.

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що поштовхом до виникнення відносин адміністративної відповідальності було прагнення відокремити малозиачуїці правопорушення від злочинів (за ознакою ступеня суспільної небезпечності) і встановити спрощену процедуру розгляду справ про такі правопорушення. Спочатку це відбувалося в рамках судової системи, але згодом встановився й адміністративний порядок розгляду таких справ і застосування відповідних стягнень.

Висновки щодо застосування «адміністративного порядку». Якщо звернути увагу на визначення понять злочину (ст. 11 Кримінального кодексу України) й адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП України), то неважко помітити, що єдиною їх ознакою, яка пов'язана з процедурою, є вид юридичної відповідальності, яку за них передбачено. Для злочину це буде кримінальна караність (передбаченість кримінальної відповідальності саме Кримінальним Кодексом), а для адміністративного правопорушення - передбаченість за певне діяння адміністративної відповідальності.

Якщо, так би мовити, «вилучити» з визначення цих понять вид юридичної відповідальності, межа між злочином і адміністративним правопорушенням стає дуже розмитою і нечіткою. Інші ознаки цих діянь практично збігаються за змістом і розрізняються тільки ступенем суспільної шкідливості (суспільне небезпечні чи суспільне шкідливі). При цьому «суспільна шкідливість» - поняття досить абстрактне, а процедура застосування покарань і стягнень дуже конкретна. Можна також сказати, що ступінь суспільної шкідливості діяння конкретизується через передбачену законом процедуру застосування стягнень і покарань та їх розмір. Чим вищий ступінь суспільної шкідливості, тим складніша процедура накладення стягнень і більша їх суворість.

Таким чином, наведене ще раз підтверджує, що ключовим моментом при розмежуванні різних видів юридичної відповідальності є саме процедура, порядок накладення відповідних стягнень.

Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами, можна стверджувати про наявність того ж самого адміністративного порядку притягнення до адміністративної відповідальності. Це звучить незвично, але прямо випливає з аналізу чинного законодавства України.

Очевидно, що у контексті згаданих статей Закону України «Про судоустрій України» загальні суди здійснюють цивільне та кримінальне судочинство, а адміністративні суди - адміністративне судочинство. Причому така форма судочинства, як адміністративне, притаманна тільки адміністративним судам.

З цього випливає, що оскільки розгляд справ про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції загальних судів, ного не можна віднести до жодної із передбачених законом форм судочинства, а відтак, і вважати здійсненням правосуддя. Логічним є висновок про те. що вирішення справ про адміністративні правопорушення, здійснюване судами, є реа- лізацією судової влади не у формі судочинства, а у формі адміністративного проваОлсення.

Таким чином, у випадку розгляду судами справ про адміністративні правопорушення відбувається розподіл відповідних повноважень - шляхом передачі судам окремих повноважень органів виконавчої влади. На користь цього твердження свідчать:

21

• однаковий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення

як органами виконавчої влади, так і судами;

відсутність серед принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення, принципу змагстьності сторін, який у ст, 129 Конституції України визнано одним з основних принципів судочинства.

Важливо, що вищезгадані положення не суперечать Закону України «Про судоустрій України». Адже у ст. 23 цього Закону зазначено, що суддя місцевого суду здійсшос правосудця в порядку, встановленому процесуальним законом (п, 1). а також інші передбачені законом: повноваження (п. 4). Можна вважати, що право розгляду справ про адміністративні правопорушення й відноситься до «інших передбачених законом повноважень».

Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні

правопорушення. Провадження у справах про адміністративні правопорушення - - особливий

різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегульований правовими нормами, що сконцентровані в розділах IV та V КУпАП (глави 18-33).

Вжиття під час провадження у справах про адміністративні правопорушення заходів державного примусу зумовлює високий ступінь формалізації процесу. Тут чітко визначені: завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст. 247); такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст. 251); вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (статті 254— 257), постанови у справі (статті 283—286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260 — адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів): права учасників провадження (статті 268—275); строки і порядок розгляду справ (статті 277—279); оскарження і опротестування постанов у справі (статті 287—297); виконання постанови (глави 25—33, статті 298—330).

Усе це певною мірою зближує провадження у справах про адміністративні правопорушення з кримінальним процесом.

Разом з тим: адміністративному провадженню не властива складна процедура розслідування справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгляду справи. Можливі випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (наприклад, ст. 258 - порушення правил користування річковими і маломірними суднами).

Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення є короткими: 15. 7, 5. З, І доба (ст. 277). Таке становище пояснюється тим. що адміністративні правопорушення здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду порівняно з кримінальними справами.

Аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження у справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

Звичайне провадження здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права та обов'язки учасників провадження: порядок розгляду справ; факти й обставини, що є доказами.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень, прямо передбачених ст. 258 КУпАП. Воно характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає та виконує рішення про накладення і стягнення штрафу чи по- передження.

У разі стягнення штрафу порушникові видається квитанція про його сплату.

Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження.

До адміністративних правопорушень, провадження за якими здійснюється у спрощеній формі, належать:

22

—порушення правил пожежної безпеки у лісах (ст. 77) у випадках накладення штрафу інженерами відділів охорони і захисту лісу, льотчиками-спостеріїачами баз авіаційного захисту лісу, лісничими та іншими особами, які зазначені у п. З ст. 241;

—порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних правил (ст. 107) у випадках накладення штрафу державною ветеринарною інспекцією;

викидання сміття та інших предметів з вікон та дверей вагонів, перехід через

залізничні колії у невстановлених місцях (ч. З ст. 109);

—пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого та далекого прямування, а також у метрополітені (ст. ПО);

—пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115);

—керування річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку або такими, що не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків (частини 1,3 і 5 ст. 116);

викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст.

116);

—порушення правил безпеки під час висадки і посадки пасажирів на річкових і маломірних суднах, куріння у невстановлених місцях на річ кових суднах (частини 1 і 3 ст. 11 7).

Слід зазначити, що у разі якщо порушник зазначених норм заперечує накладене на нього стягнення, то складається протокол про адміністративне правопорушення і провадження здійснюється у звичайному порядку.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення часто визначають як інститут адміністративного права, що містить норми, які регулюють діяльність уповноважених органів і осіб із застосування адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення. або ж як діяльність уповноважених суб'єктів із застосування адміністративних стягнень і сукупність відносин, що виникають при цьому, врегульованих нормами адміністративного права.

При цьому враховується, що провадження може закінчитися виправданням невинного, може бути закрите у зв'язку із закінченням строку давності та за інших підстав (ст. 247 КУпАТІ). Таким чином, цей вид провадження далеко не завжди є діяльністю з накладення і виконання адміністративних стягнень.

Чіткі орієнтири для вирішення цього питання містить ст. 245. Вона визначає, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до чинного законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень: виховання громадян у дусі додержання законів.

Звідси випливає, що за нормами цієї статті розв'язуються два комплексні взаємопов'язані завдання.

Отже, провадження у справах про адміністративні правопорушення — це правовий інститут, у межах якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини і забезпечується вирішення адміністративних справ, а також запобігання адміністративним правопорушенням.

У запропонованому визначенні немає згадки про норми — основний елемент механізму правового регулювання, однак поняття правового інституту і регулювання ацміністративно- деліктних відносин нічого крім регулюючої функції норм не припускає.

Адміністративно-процесуальні норми, що входять до інституту провадження у справах про адміністративні правопорушення, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних норм, процедури їх застосування, процес здійснення примусового впливу на винних за

23 допомогою адміністративних стягнень, Іншими словами, вони регламентують комп-

лекс адміністративно-деліктних відносин.

Основна частина адміністративно-процесуальних норм, тобто правил провадження у справах про адміністративні правопорушення міститься в КУпАП. Проте процесуальні адміністративно-деліктні відносини регулюються і досить великою кількістю норм, які в КУпАП не включено.

По-перше, це встановлені законами України специфічні правила розгляду окремих категорій справ, які вносять зміни до загального порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. До них, зокрема, належать норми, то регулюють провадження у справах про порушення митних правил, які містяться у Митному кодексі України (глава 2). Так, у ст. 121 цього Кодексу є норма, яка встановлює, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до Мятного кодексу, а у частині, яка ним не врегульована, — відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

По-друге, це норми підзаконних актів, які уточнюють і конкретизують норми КУпАП. Так, у ст. 266 сказано, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від керування ними та оглядові на стан сп'яніння у порядку, визначеному МВС, МОЗ і Мін'юстом України.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення тісно пов'язано з цивільним судочинством. Особливо чітко цей зв'язок виявляється на стадії перегляду постанов у зв'язку з оскарженням у суді дій органів і посадових осіб з накладення адміністративних стягнень.

Так. якщо громадянин подає до суду скаргу на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, то вона розглядається згідно з нормами статей 236, 237, 244—248 ЦГЖ У крани. Зрозуміло, що це вже не адміністративний, а цивільний процес (провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин). Якщо суд відмовляє у задоволенні скарги чи знижує розмір штрафу, справа знову повертається до адміністративного процесу і подальша діяльність провадиться на підставі норм адмі ністрати вного права.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення досить тісно пов'язано з кримінальним процесом і може стати продовженням кримінальио-процесуальної діяльності.

Так. відповідно до ст. 6 К ПК України, якщо в ході дізнання, досудо-вого чи судового слідства або перевірки, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали до органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

Стаття 99 КТІК України передбачає, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя мають право, відмовити в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу або власникові підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Стаття 214 КПК України вимагає від слідчого у разі закриття кримінальної справи, якщо розслідуванням встановлена необхідність притягнення відповідної особи до адміністративної відповідальності, надсилати матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Викладене вище свідчить про тісний зв'язок основних процесуальних галузей — адміністративного, цивільного і кримінального процесів.

24 Оскарження дій органів і посадові» осіб щодо притягнення до адміністративної

відповідальності с важливим інститутом реалізації права на захист. Воно регламентоване низкою статей КУпАГІ (7. 267. 268. 28і. 283. 287-289, 291-293 та ін.).

1 Іраво на оскарження будь-яких дій і рішень у справі про адміністративне правопорушення — одна з найважливіших гарантій захисту прав особи, як тієї, що притягається до адміністративної відповідальності, так і потерпілого. Це дієвий засіб забезпечення законності та підстава для перевірки обгрунтованості прийнятих у справі рішень і. нарешті, постанови. Оскарження реально сприяє найшвидшому виправленню допущених помилок, виявленню недоліків у роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

КУпАП не встановлено ніяких вимог щодо форм скарг. Закон України «Про звернення громадян» від 12 жовтня 1996 р. також не містить норм, що регламентують цей вид скарг. Ця обставина є однією з гарантій свободи оскарження рішень і дій у справі про адміністративне правопорушення.

Суб'єктами оскарження є: а) особа, що притягається до адміністративної відповідальності: б) потерпілий, якщо він є: в) їх законні представники: г) адвокат.

Однією з найважливіших основ права на захист є презумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант — презумпція невинуватості. Вона полягає у тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доги, доки інше не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. Звідси випливає також, що обов'язок доказування покладено на обвинувача.

Притягнутий до відповідальності не зобов'язаний доводити свою невинуватість, хоч і має на це право. З презумпції невинуватості випливає і таке важливе положення: будь-який сумнів тлумачиться на користь особи, яка притягається до відповідшіьності. Воно належить до випадків, коли сумніви не були усунені у ході вирішення справи. Ця обставина є однією з підстав винесення виправдальних постанов.

Звідси випливає, що вирішення завдань адміністративного провадження здійснюється за допомогою доведення, яке включає виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів.

Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як послідовна низка пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, їх прийнято називати стадіями.

Під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться одна від одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те. що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій. Таке провадження має п'ять стадій: 1) порушення справи; 2) адміністративне розслідування: 3) розгляд справи та її вирішення: 4) перегляд постанови; 5) виконання постанови.

Кожна стадія у свою чергу, складається з окремих етапів, що становлять трупи взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена так:

1. Порушення справи: а) встановлення ознак правопорушення; б) доставления правопорушника: в) прийняття рішення про порушення справи: г) оформлення рішення про порушення справи.

2. Адміністративне розслідування: а) доказування факту правопорушення; б) встановлення даних про особу правопорушника; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

25 3. Розгляд справи',

а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи;

в) прийняття постанови;

г) доведения постанови до відома.

4. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; 6} перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення.

5. Виконання постановы: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.

Кожний етап у свою чергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії — етап — стадія — провадження у цілому.

/. Порушення справи. Ця стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення є початковою і становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення ознак правопорушення. Такі ознаки встановлюються особою, яка уповноважена складати протокол про адміністративне правопорушення, застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 260 КУпАП), а саме: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.

На жаль, чинний КУпАП не встановлює момент порушення справи про адміністративний проступок. Як правило, ним вважається складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 254 КУпАП. Між тим, протокол про адміністративне правопорушення є документом комплексним. У ньому не тільки фіксується факт проступку, а й містяться відомості про особу порушника, висновок щодо кваліфікації діяння за відповідною статтею Кодексу, дані про свідків і потерпілих, пояснення порушника, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи: і відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Здебільшого протокол про адміністративне правопорушення, поряд з іншими функціями, виконує функцію первинного процесуального документа, а його складання с моментом порушення справи. Саме тому чинне адміністративне законодавство передбачає здійснення процесуапьних дій, які передують складанню протоколу про адміністративне правопорушення і оформляються відповідними процесуальними документами: протоколами про вжиття заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, рапортами, актами про доставления правопорушника тощо. Вони с першими документами справи, у яких фіксуються ознаки адміністративного правопорушення і міститься привід для порушення справи. З огляду на це складання цих процесуальних документів є моментом порушення справи про адміністративний проступок.

2. Адміністративне розслідування. Ця стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин проступку, їх фіксування і кваліфікацію. На цій стадії створюється передумова для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законом заходів впливу.

Стадія розслідування починається з етапу порушення адміністративної справи, підставою для чого є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративної провини.

Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки провини. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення адміністративної справи. Правове значення приводу до порушення і розслідування справи полягає у тому, що він викликає громадську публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції на сигнал про вчинення діяння. Приводами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення провини уповноваженою особою.

Наступний етап встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у

провадженні дій. спрямованих па збирання доказів, шо підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопорушення.

26

Фактичні обставини вчиненої провіши можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу провини; б) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення, але мають значення для індивідуалізації відповідальності.

Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах усіх обставин у справі та завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол с процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258),

Протокол про адміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, таких як. приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися.

Протокол скріплюється кількома підписами. Насамперед він мас бути підписаний особою, яка його склала, та правопорушником. За наявності свідків і потерпілого протокол підписують також ці особи. Особі, яка притягується до відповідальності, слід роз'яснити її права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка}' протоколі. Вона мас право ознайомитися зі змістом протоколу, занести власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису та вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє по- дальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальним записом.

У разі вчинення провини групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо. Складання одного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизувати звинувачення, що ставиться кожному з них, і позбавляє можливості прямо у протоколі дати свої пояснення щодо сутності провини. Цим обмежується право особи на захист у разі притягнення її до адміністративної відповідальності.

Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, визначені у статті 255 КУпАП. У частині першій цієї статті наведено перелік посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу. Окрім цього частиною другою вказаної статті передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-17 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів, а також передбачено ще один перелік посадових осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Частиною третьою передбачено повноваження посадових осіб інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представників органів самоорганізації населення складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, прямо передбачених законом.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 255 КУпАП при виявленні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Кодексу, в окремих випадках мають право складати протокол про адміністративне правопорушення одночасно посадові особи різних органів. З огляду на викладене, під час прокурорської перевірки потрібно вивчати повноту реалізації компетенції цих органів та їх посадових осіб складати відповідні протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Під час вивчення протоколів про адміністративні правопорушення слід звертати увагу на наступне:

- чи виконуються вимоги ч. 1 ст. 254 КУпАП щодо обов'язкового складання

протоколів уповноваженими на те особами (ст. 255 КУпАП), чи складено його в двох екземплярах, чи мається розписка про отримання другого екземпляра протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідатьності;

- чи відповідає зміст протоколу вимогам ст. 256 КУпАП (у протоколі про

27

адміністративне правопорушення повинно бути зазначено

дату і місце його

складення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; характер та сума матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням, інші відомості, необхідні для вирішення справи);

- чи роз'яснено особі, яка притягається до адміністративної відповідальності

права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України;

- чи додані до протоколу пояснення і зауваження щодо змісту протоколу особи,

яка притягається до адміністративної відповідальності;

- чи підписано протокол особою, яка його склала, і особою, яка притягається до

адміністративної відповідальності, свідками та потерпілими, якщо вони є;

- чи зроблено у протоколі запис у разі відмови особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності, від його підписання. При цьому слід мати на увазі, що складання протоколу за участі довіреної особи без особистої присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є неприпустимим.

Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направления протоколу і всіх матеріалів розслідування па розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення (ст. 257).

3. Розгляд справи. Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються: і) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад; 2) виконавчими комітетами селищних, сільських рад; 3) районними, (міськими) судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та Іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те Кодексом.

Детальна регламентація різновидів органів та посадових осіб, уповноважених

розглядати справи у адміністративних правопорушення передбачена статтями 218, 219,

221 - 225. 228-229. 230-1 231-1.234-1 236,238 244-17 КУпАП. якими врегульована

також підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях 218—244⁷ КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення»).

Значения стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру його відповідальності. Відповідно і всі етапи цієї стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278—286 КУпАП.

На етапі підготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зобов'язаний вирішити такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення: 3) чи оповіщені особи, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали: 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

28

За результатами заслуховування виноситься одна з таких постанов: 1) про

накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24' КУпАІІ (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх); 3) про припинення справи.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення мас містити: найменування органу (посадової особи), що виніс постанову; дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених під час розгляду справи; посилання на нормативний акт. що передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення: прийняте у справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення водночас вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові у справі зазначається розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова у справі має містити вирішення питання про вилучені речі та документи, а також вказівки про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглядала справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні та секретарем цього органу.

Постанова виконавчого комітету селищної, сільської ради у справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

На заключному етапі стадії розгляду справи виконуються такі дії: постанова (оголошується одразу після закінчення розгляду справи) доводиться до відома суб'єктів провадження, що мають особистий інтерес у справі, а також до відома осіб або організацій, яким вона адресована.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, у справі якої вона винесена. На прохання потерпілого йому теж має бути видана така копія.

Під час вивчення прокурором постанов по справах про адміністративні правопорушення та зібраних по справі матеріалів слід зосередити увагу на з 'ясуванні таких питань:

• чи містять дії, за вчинення яких особа притягується до адміністративної відповідальності, склад правопорушення, передбачений відповідними нормами законодавства про адміністративні правопорушення, чи у повному обсязі зібрані докази скоєного, чи не було випадків помилкової кваліфікації.

• чи додержуються вимоги ст. 276 КУпАП щодо місця розгляду справ про адміністративні правопорушення (як правило - за місцем вчинення правопорушення; за ст.ст. 80, 81, 121 - 126, 1271 - 129, ч.ч. 1-4 ст. ІЗОтаст. 139КУпАП (коли правопорушення вчинено водієм) - за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання

порушників; за ст.ст. 177 і 178 КУпАП - за місцем їх вчинення або за місцем проживання правопорушника; адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника);

• чи уповноважена дана особа (орган) розглядати справу про адміністративне правопорушення та виносити по ній постанову;

• чи виконано вимоги ст.ст. 278 та 280 КУпАП щодо обставин, які підлягають з'ясуванню при підготовці до розгляду та розгляді справи про адміністративне правопорушення (оцінка правильності складання протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне

правопорушення; своєчасність сповіщення осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; обґрунтованість витребування (невитребування) необхідних

29

додаткових матеріалів; задоволення (залишення без задоволення) клопотання

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката; повнота з'ясування факту вчинення адміністративного правопорушення, винності даної особи в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи);

• чи додержано вимоги ст. 283 КУпАГІ щодо змісту постанов по справах про адміністративні правопорушення (постанова повинна містити; найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, встановлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення), а також чи додержано вимоги ст. 281 КУпАП щодо ведення протоколу засідання колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення, його змісту та порядку оформлення;

• чи відповідають обрані адміністративні стягнення санкціям статей КУпАП. що передбачають відповідальність за вчинені правопорушення (Обрання адміністративних санкцій у вигляді штрафу нижче нижчої межі встановленої санкціями відповідних статей КУпАП, на відміну від кримінального законодавства, не передбачено законодавством про адміністративні правопорушення. Також слід враховувати, що згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" при застосуванні норм законодавства про адміністративні правопорушення у частині кваліфікації правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної гат. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 нього Закону для відповідного року, а при призначенні стягнення у вигляді штрафу для розрахунку його розміру застосовується сума неоподаткованого мінімуму 17 гривень.);

• чи накладаються стягнення з урахуванням вимог ст.ст. 33 - 35 КУпАП, а саме; з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини тощо;

• чи додержано визначені ст. 277 КУпАП строки розгляду справ про адміністративні правопорушення;

• чи додержано вимоги, передбачені ст, 38 КУпАП. щодо строків накладення адміністративних стягнень ;

• чи дотримуються вимоги ст. 268 КУпАП щодо розгляду справи у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;

• чи своєчасно доведено постанову до неї, чи додержуються при цьому вимоги ст. 285 КУпАП щодо вручення копії постанови у 3-денний строк під розпис або надіслання у цей же строк поштою;

- чи виконуються вимоги ст. 282 КУпАП про внесення відповідному державному органу або посадовій особі пропозицій про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушення, та чи здійснюється контроль за результатами розгляду цих пропозицій;

зо

- чи виконуються вимоги закону щодо порядку та строків розгляду заяв і скарг громадян про порушення їх прав при притягненні до адміністративної відповідальності та прийняття по ним відповідних рішень згідно зі ст.ст. 287 - 289. 292 - 296 КУпАП,

4. Перегляд постанови. Важливою гарантією законності та обгрунтованості застосування адміністративних стягнень є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ, на які покладено контроль за законністю постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Перегляд — це новий розгляд справи суб'єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тому разі, якщо прийняту раніше постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обгрунтованість якої перевіряється, у другому стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Стадія перегляду є факультативною, необов'язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості мас велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.

5. Виконання постанови. Виконання постанов - завершальна стадія провадження .за

адміністративними правопорушеннями. її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушникові юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, зазнає відповідних нестатків та обмежень особистого, морального або матеріального характеру.

Відповідно до ст. 299 КУпАП постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальним правилом підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладення стягнень є актами управління і набирають чинності негайно.

Виконанням постанов зайняті два види органів. По-перше, не органи, які звертають постанову до виконання. Згідно зі ст. 299 Кодексу постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), що виніс постанову, тобто це органи адміністративної юрисдикції. Зміст діяльності зі звернення постанови до виконання становлять: своєчасне направлення постанови органу-вико-навцю, здійснення контролю за правильним, виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов'язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови з підстав, передбачених ст. 302 КУпАП.

По-друге, це органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів зі здійснення виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Вона здійснюється діями, які завдають покараному відповідних втрат і правообмежень у встановлених постановою межах.

Відповідно до ст. 300 КУпАП це спеціально уповноважені органи держави. 'Гак, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати судові виконавці, а також відповідні особи фінансових органів, органів рибоохорони, мисливського господарства тощо.

Щодо деяких справ про адміністративні правопорушення безпосереднє виконання постанов про стягнення покладено на орган, що виніс постанову. Так, постанова про відшкодоване вилучення предмета, що є знаряддям адміністративної провини, виконується органом (посадовою особою), що виніс постанов)'.

Діяльність як органів, що звертають постанови до виконання, так і органів, що безпосередньо їх виконують, утворюють єдину стадію виконання постанов, що складається з різних етапів.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс