1. 2 Комунікативна компетентність. Стратегії, тактики, види спілкування.

Комунікація - процес двостороннього обміну інформацією, ведучій до взаємного розуміння. «Комунікація» в перекладі з латині означає «загальне, що розділяється зі всіма». Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як відносяться до проблеми.

Комунікативна компетентність - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерний: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації і предмету спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє дозволу проблем, забезпечує досягнення мети з оптимальним витрачанням ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації в певному крузі ситуацій між особової взаємодії.

Причинами поганої комунікації можуть бути:

а) стереотипи - спрощені думки щодо окремих осіб або ситуацій, в результаті немає об'єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем;

б) «упереджені уявлення» - схильність відкидати все, що суперечить власним поглядам, що ново, незвично («Ми віримо тому, чому хочемо вірити»). Ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною так же законно, як і наше власне;

в) погані відносини між людьми, оскільки якщо відношення людини вороже, то важко його переконати в справедливості вашого погляду;

г) відсутність уваги і інтересу співбесідника, а інтерес виникає, коли людина усвідомлює значення інформації для себе (за допомогою цієї інформації можна одержати бажане або попередити небажаний розвиток подій);

д) зневага фактами, тобто звичка робити висновки-висновки за відсутності достатнього числа фактів;

е) помилки в побудові висловів: неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність і т. п.;

ж) невірний вибір стратегії і тактики спілкування.

Стратегії спілкування: 1) відкрите - закрите спілкування; 2) monologycheskoe-dyalogycheskoe; 3) ролеве (виходячи з соціальної ролі) - особове (спілкування «по душах»).

Відкрите спілкування - бажання і уміння виразити повно свою точку зору і готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування - небажання або невміння виразити зрозуміло свою точку зору, своє відношення, наявну інформацію. Використання закритих комунікацій виправдано у випадках: 1) якщо є значна різниця в ступені наочної компетентності і безглуздо витрачати час і сили на підняття компетентності «низької сторони»; 2) у конфліктних ситуаціях відкриття своїх відчуттів, планів супротивнику недоцільно. Відкриті комунікації ефективні, якщо є зі ставність, але не тотожність наочних позицій (обмін думками, задумами). «Одностороннє випитування» - напівзакрита комунікація, в якій людина намагається з'ясувати позиції іншої людини і в той же час не розкриває своєї позиції. «Істеричне пред'явлення проблеми» - людина відкрито виражає свої відчуття, проблеми, обставини, не цікавлячись тим, чи бажає інша людина «увійти до чужих обставин», слухати «виявлення».

Види спілкування

1. «Контакт масок» - формальне спілкування, коли відсутній прагнення зрозуміти і враховувати особливості особи співбесідника, використовуються звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності, співчутливості і т. п.) - набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співбесідника. У місті контакт масок навіть необхідний в деяких ситуаціях, щоб люди «не зачіпали» один одного без потреби, щоб «відгородитися» від співбесідника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або такий, що заважає об'єкт: якщо потрібен - те активно вступають в контакт, якщо заважає - чи відштовхнув послідують агресивні грубі репліки. Якщо одержали від співбесідника бажане, то втрачають інтерес до нього і не приховують цього.

3.Формально-ролеве спілкування, коли регламентовані і зміст і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальній ролі.

4. Ділове спілкування, коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співбесідника, але інтереси справи більш значущі, чим можливі особові розбіжності.

5. Духовне. Міжособове спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов'язково вдаватися до допомоги слів - друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, рухам, інтонації. Таке спілкування можливо тоді, коли кожен учасник має образ співбесідника, знає його особа, інтереси, переконання, відношення, може передбачати його реакції.

6. Маніпулятивне спілкування направлено на витягання вигоди від співбесідника з використанням різних прийомів (лестощі, залякування, «пускання пороши в очі», обман, демонстрація доброти) залежно від особливостей особи співбесідника.

7. Світське спілкування. Суть світського спілкування в його безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а то, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрито, тому що точки зору людей по тому або іншому питанню не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій.

Кодекс світського спілкування: 1) ввічливість, такт: «дотримуй інтереси іншого»; 2) схвалення, згода: «не засуджуй іншого», «уникай заперечень»; 3) симпатія: «будь доброзичливий, привітний».

Кодекс ділового спілкування інший: 1) принцип кооперативності: «твій внесок повинен бути таким, якого вимагає спільно прийнятий напрям розмови»; 2) принцип достатності інформації - «говори не більше і не менше, ніж потрібний в даний момент»; 3) принцип якості інформації - «не бреши»; 4) принцип доцільності - «не відхиляйся від теми, зумій знайти рішення»; 5) «виражай думку ясно і переконливо для співбесідника»; 6) «умій слухати і зрозуміти потрібну думку»; 7) «умій врахувати індивідуальні особливості співбесідника ради інтересів поділа».

Якщо один співбесідник орієнтується на принцип «ввічливості», а інший - на принцип кооперативності, вони можуть потрапити в безглузду, неефективну комунікацію. Отже, правила спілкування повинні бути узгоджені і дотримуватися обома учасниками.

Тактика спілкування - реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі володіння технікою і знання правив спілкування. Техніка спілкування - сукупність конкретних комунікативних умінь: говорити і слухати.

Позиції в спілкуванні виділяють наступні: 1) доброзичлива позиція ухвалення співбесідника; 2) нейтральна позиція; 3) ворожа позиція неприйняття співбесідника; 4) домінування, або «спілкування зверху»; 5) «спілкування на рівних»; 6) підпорядкування, або позиція «знизу». Із зіставлення цих двох чинників-векторів по кругу Лірі виявляє 8 індивідуальних стилів спілкування: