Вартість: альтернативні теорії

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарі та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без змін, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Проте постає необхідність знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадково пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а й закономірні пропозиції обміну товарами. Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами (Дж.Стюарт, Г.Маклеод).

Інша теорія – теорія витрат виробництва – підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва (Р.Торренс, Дж.С.Мігль, Д.Мак-Куллох).

З теорією витрат виробництва безпосередньо пов’язана теорія трьох факторів виробництва (Ж.Б.Сей). вона вказує на участь у процесі вив-а капіталу, праці і землі. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник – підприємництво. Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корисності (Гоесен, Менгер, Візерк). Суть даної теорії полягає у тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності.

Першою формою вартості була проста, випадкова чи звичайна.

хА = уВ

Товар А знаходиться у відносній формі, тобто виражає свою вартість у іншому товарі. Товар В, що слугує засобом вираження вартості іншого товару, перебуває в еквівалентній формі вартості.

А – виконує активну функцію, виражаючи свою вартість у В;

В – засіб для вираження вартості А, відіграючи відповідно пасивну роль.

Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, що взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. При цьому еквівалентна форма має ту особливість, що споживча вартість В безпосередньо виражає свою протилежність – вартість А.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці відбувається через розвиток товарних відносин, здійснюється перехід від випадкового до регулярного обміну. Він знаменував перехід від простої форми вартості до повної, чи розгорнутої.

Загальна, чи грошова, – це така форма, при якій безлічі товарів, що перебувають у відносній формі відповідає одиниця товару в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

Гроші є результатом розвитку відносин обміну і його протиріч. Гроші є товаром, але особливим, таким, який служить загальним еквівалентом вартості.

Масштаб цін (гривня, копійки, долар і центи) – фіксована кількість грошового матеріалу, що взята за грошову одиницю.

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші переміщуються від одного економічного суб’єкта до іншого. Такий рух прямо чи опосередковано обслуговує купівлю–продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей називається грошовим обігом. Між процесами реалізації суспільного продукту і грошовим обігом існує зв’язок, що отримав назву закону грошового обігу. Він визначає кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту.

	Кількість грошей, що знаходяться у обігу, визначається сумою усіх товарів, що підлягають реалізації та швидкістю обігу.

Інфляція – складне соціально-економічне явище, яке являє собою зростання цін товарів внаслідок переповнення грошима товарно-грошового обігу і втрати ними купівельної спроможності. Це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, незабезпечених товарною масою. Їх розрізняють за різними критеріями:

• за темпом (повзуча, галопуюча, гіперінфляція);

• за ступенем збалансованості підвищення цін на різні товари (збалансована і незбалансована);

• очікувана і непередбачена;

• відкрита і прихована;

• регульована і нерегульована;

• за причинами виникнення (інфляція попиту і інфляція витрат чи пропозиції).

Загальний процес еволюції грошової форми може бути поданий у вигляді логіко-історичної схеми:

– товарно–продуктово–грошова;

– товарно–металево–грошова:

а) металево-зливкова;

б) металево-монетна

– знаково-грошова:

а) монетно-знакова;

б) паперово-знакова;

в) кредитно–паперово–знакова;

г) кредитно–паперово–електронно–знакова.