5. Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки

Важливою проблемою культури первісного суспільства є пи­тання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи, зміцнення зв'язків у колективі, сім'ї. Слід зазначити, що загальновизнаного пояснення названих проблем немає, хоча на підставі значного обсягу матеріалу вважається, що творцем найдавніших витворів мистецтва був Homo sapiens піз­нього палеоліту. Поширеними є теорії, які зводять мистецтво до побічних результатів релігійної практики, художнього інстинкту, стосунків статевих партнерів, потреби у розвагах. Має прихиль­ників думка, що мистецтво генетичне пов'язане з трудовою дія­льністю людини. Воно відображало колективний досвід общини, сприяло його емоційному закріпленню, вдосконаленню і переданні наступним поколінням.

Далекі предки української спільноти (праслов'яни і давні сло­в'яни) також пройшли складний і тривалий розвиток релігійних вірувань. Упродовж дохристиянської релігійності у них мали міс­це всі основні типи уявлень про надприродне — залишкові фор­ми чуттєво-надчуттєвих вірувань, вірування демонічного типу та формовані теїстичні уявлення. На думку українських релігієзнавців, перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що склалися ще в епоху ранньородового суспільства (фетишизм, ані­мізм, первісна магія). Для них характерні уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатність не творити, а лише орудувати готовим). Праслов'яни ці вірування успадкували ще від доіндоєвропейських часів, видозмінили їх і почасти передали "літопис­ним" слов'янам, а ті в свою чергу — русичам.

Продуктом власного релігієтворення праслов'ян став другий тип вірувань у надприродне — демонічний, який зародився ще в мезоліті й еволюціонізував у наступні епохи. З огляду на це вчені умовно виділяють два основні історичні "поверхи" в еволюції демонічних обрядів. Перший — вірування в духів (уявлення про упирів, відьом, вовкулаків, русалок, домовиків, лісовиків, польовиків, берегинь), другий "поверх" — віра в рожаниць, Рода, Леля, Ладу, Господаря, Зорю, Панну-Сонце, Громовика та ін. Вважаєть­ся, що саме такі вірування були найважливішою та найпошире­нішою формою релігійного входження праслов'ян у світ

В умовах суспільства, що ставало на шлях соціальне диферен­ційованого розвитку, поступово зароджувався історично третій тип уявлень про надприродне — віра в богів: еволюція від політеїзму до монотеїзму, що супроводжувалося уявленнями про надприродне як про могутню, всевладну Істоту — про Бога з іманентною йому деміургічною функцією стосовно природних і суспільних явищ, стосовно світу загалом. Причому початки теїстичного типу віру­вання зароджувалися ще в надрах демоністичної релігійності й розвивалися в політеїстичні вірування "літописних" слов'ян та стародавніх русів під час формування в них феодальних відносин.

Характер і особливості розвинутих образів східнослов'янсько­го політеїзму підтверджують літописні повідомлення, археологічні дослідження, етнографічні та фольклорні матеріали. Варто хоча б згадати розповідь "Повісті минулих літ" про пантеон богів Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. Велику цін­ність мають зображення язичницьких божеств, деталі похоронної обрядовості, культові споруди — капища та ін. З часом одні бо­жества за підтримки князівської влади посіли верховенство у язич­ницькому пантеоні, інші набули більшої популярності серед прос­того народу. Проте і перші, і другі все більше набували антропо­морфних рис, навіть уособлювали, персоніфікували їх. Тобто йдеться про поступове подолання демонічного зооморфізму.

Серед притаманних рис слов'янського, як і будь-якого іншого політеїзму, наголосимо на уявленні про ієрархію надприродних сил, що стала ознакою утвердження реально існуючої соціальної відповідності. Тепер на перший план вийшли божества-володарі природи й суспільності, а племінні божки поступово відійшли у побутову сферу, а відтак — у забуття.

Особливість теїстичного типу надприродного — його деміургічна функція, яка стимулювала людину до пізнання особистого походження, витоків творення світу загалом. Тому не лише люди творять богів, а й боги творять людей і світ. Натомість орудна родова свідомість, що відображала природну даність, а не її ство­рення, відійшла у минуле. Найвищий вияв язичницького світо­сприймання демонструє кам'яна структура, зокрема відомий Збручанський ідол, в якому, практично, виявився весь пантеон язич­ницьких божеств, що побутували на теренах сучасної України. Тут усі зображення повністю антропоморфні. Вертикальна ком­позиція ідола чітко ієрархічна. Вершиною вертикалі є княжа шапка, яка водночас перетворює стелу в фалос — образ, що відображає первісні уявлення про виникнення світу внаслідок народження. Ієрархічність підкреслюється також позою нижнього персоналу, який стоїть на колінах і підтримує плечима верхній світ.

Безумовно, не треба перебільшувати ролі творильних ідей у східнослов'янському й українському язичництві: від монотеїстич­ного Бога-творця їх відділяла ще велика відстань. Однак уже політеїстичні вірування "літописних" слов'ян і формованого україн­ського народу готували добротний ґрунт для релігійності вищого порядку. "Віра народу лежить в основі його культури, і цієї куль­тури годі нам зрозуміти без вивчення народної віри. А в основі цієї народної віри — більше чи менше — лежить таки його віра дохристиянська". Ця глибока думка вітчизняного богослова мит­рополита Іларіона (Івана Огієнка) цілком стосується місця і ролі дохристиянської релігії в житті та культурі українського народу.

Дискусії з цих проблем тривають. Деякі науковці стверджують, що найдавніші зображення виникли в мустьерську добу. Це за­свідчують чашоподібні заглибини і вохрові плями та смуги на ка­м'яних плитах. Інші вчені вважають, що образотворча діяльність виникла вже у сформованому людському суспільстві, а саме на межі пізнього палеоліту, в той час як у мустьєрський період лише формувалися зародки абстрактного мислення. Поширена також думка, що виникнення образотворчого мистецтва пов'язане з використанням людиною випадкових природних предметів. Йдеться про підправлення різцем або фарбою подібних на тварин каме­нів, плям, напливів на стінах печер або з поступовим заміщенням макетом — скульптурою, барельєфом, малюнком, що використо­вувалися для імітації під час полювання.

Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі з археологічних розкопок. Це кругла скульптура і рельєф (жіночі фігурки, голови тварин), рельєфні зображення рослин і людей, мисливських та воєнних сцен, танців і релігійних церемо­ній. Загалом палеолітичне мистецтво було мистецтвом мисливців. Первісний мисливець зафіксував на стінах печер образи навколи­шніх об'єктів, з якими було пов'язане його існування.

Найдавніші сліди перебування людини в Україні, за останніми свідченнями науки, датуються приблизно 700 — 600 тис. років до н.е. Відкрите нещодавно археологами первісне поселення побли­зу закарпатського села Королево (тут виявлено 16 різночасових комплексів камінних знарядь, серед яких 7 ашельських, 7 мусть-єрських та 2 пізньопалеолітичних) свідчить, що його мешканці вже тоді володіли вогнем, займалися мисливством, а основною формою їх суспільної організації було первісне стадо. Основу королевсь-ких колекцій становлять вироби з андезиту та частково обсидіану. Як зазначають українські археологи, значення цієї пам'ятки по­лягає в тому, що вона дає змогу поетапно простежити еволюцію обробки каменю впродовж тривалого часу, який охоплює майже всю другу половину антропогенезу та ранні фази вже сформова­ного суспільства. До речі, між археологами Європи домінує дум­ка, що населення басейну Дніпра належить до найстабільнішої частини людської спільноти континенту.

Очевидно й те, що людина неандертальського типу в Україні ще не володіла членороздільною мовою, не вміла приручати свій­ських тварин. Водночас вона навчилася споруджувати перші житлові землянки.

Найдавніші пам'ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, тобто оріньякської, солютрейської та мадленської епох (25—15 тис. р. до н.е.). Сюди можна віднести стоянки: Сюренську, Радомишльську, Пушкарівсь-ку, Добраничівську, Кормань, Гінцівську, Межиріцьку, Амвросіївську, Мізинську та багато інших, в яких відкриті житла ста­родавніх мисливців. Тут у наметоподібних житлах знайдено чимало крем'яних зна­рядь, які відзначаються різноманітністю й тонкою обробкою.

З-поміж зразків мистецтва найбільшу увагу привертають скульптури у формі невеличких статуеток, які, мабуть, втілю­вали образ матері в родовій громаді. Вони зберігались у родових святилищах, що засвідчує особливу пошану до них. На Мізинській стоянці відкрито й своєрідну майстерню з набором крем'яних знарядь. Деякі вироби цієї культури знайдені й в інших регіонах України — Теребовлі, Золочеві, Чорткові.

Доба неоліту характеризується зміною клімату внаслідок від­ходу льодовика на північ. Людина поступово переходить у назем­не житло, починає виготовляти нові знаряддя виробництва з каменю (сокири, молоти, долота, ножі), а також лук і стріли. Пріо­ритетними стають полювання та рибальство. Відтак винайдення гончарства, виробництво посуду з глини полегшують життя лю­дини тогочасного періоду. Далі започатковується обробіток землі.

Добу неоліту в Україні репрезентує трипільська культура у V — III тис. до н.е. Вона поширювалася на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За основними параметрами ця культура споріднена з археологічни­ми культурами Дунайського басейну, Балкан, островів східного Середземномор'я та Малої Азії, її залишки відкриті у 38 селах Київщини, 25 — Поділля, 20 — Західної України.

Вчені дійшли висновку, що трипільська культура виникла внаслідок просування на Схід давньоземлеробських племен із Балкан та Подунав'я. Розрізняють три її етапи: ранній (4000 — 3600 р. до н.е.), середній (3600-2800 р. до. н.е.) та пізній (2800-2000 р. до н.е.). Спочатку носії трипільської культури жили в басейнах річок Прут, Дністер та Південний Буг, згодом вони розселилися у Середньому Придніпров'ї, на Волині, у Південно-Західному При­чорномор'ї. На ранньому етапі трипільської культури поселення, для яких характерні заглиблені та надземні житла, були розташо­вані на надзаплавних терасах річок, пізніше — на високих річ­кових терасах і важкодоступних мисах плато. Зазвичай вони складалися з 30 — 40 наземних жител, розміщених одне біля од­ного. До жител прилягали господарські будівлі, внутрішню та центральну частину не забудовували. Глинобитні житла площею від ЗО до 150 м2 поділялися перегородками на 2 —5 окремих сек­цій, де були вогнища, глиняні печі, лежанки, робочі культові місця. Тут мешкала сім'я з кількох чоловік. У середньому в кожному такому поселенні могло жити близько 500 чол. Були також великі поселення, що складалися з кількасот будинків, розміщених кон­центричними колами.

На початку пізнього трипілля в басейні Південного Бугу з'яви­лися поселення-гіганти (зокрема, Майданецьке поселення та ін.), що складалися з 1,5 тис. жител. У кожному з них могло мешкати близько 10 тис. осіб. Декотрі поселення додатково були укріплені ровами та валами.

Основні заняття носіїв цієї культури — землеробство і скотар­ство, деяку роль, зокрема на ранньому етапі, відігравали мислив­ство, рибальство, збиральництво. Головні знаряддя праці, предме­ти побуту й прикраси виготовляли з кременю, каменю, кістки, рогу та глини. Це різноманітні кремінні скребачки, ножі, різці, свердла, кам'яні тесла й свердлені сокири-молоти, кістяні шила, проколки, намистини, рогові мотики, клювці, молотки, глиняні прясла, тягарці для ткацького верстата. Кістяні вироби — псалії, навершшя скіпетрів, сокири оздоблювалися символічними риту­альними зображеннями, геометричним і рослинним орнаментом.

Вже на ранньому етапі трипільської культури з'явилися перші металеві вироби: мідні шила, рибальські гачки, прикраси. Тільки в одному Карбунському скарбі знайдено 444 різних вироби з міді, насамперед прикрас. Згодом почали виготовляти мідні тесла, долота, провушні сокири, наконечники списів, серпи, мотики, кинджали. Метал надходив з території Стародавнії Фракії від носіїв гумель-ницької культури. Посуд ліпили руками й випалювали в спеціа­льних горнах. На ранніх етапах трипільської культури кухонний і столовий посуд прикрашали заглибленим орнаментом, пізніше його виготовляли з добре відмуленої глини й оздоблювали різно­барвним розписом (червоною, чорною, білою фарбами).

Ідеологія носіїв трипільської культури тісно пов'язана з куль­том предків. Це, зокрема, засвідчують численні жіночі (дуже рідко чоловічі) статуетки, а також фігурки свійських тварин. З культо­вими уявленнями пов'язані й ритуальні поховання в житлах. Для пізнього етапу трипільської культури характерні великі колектив­ні могильники за межами поселень: виявлено поховання з трупопокладаннями (на Півдні) і трупоспаленнями.

Основою суспільної організації носіїв цієї культури був рід, поділений на великі патріархальні сім'ї. З пізнім етапом трипіль­ської культури пов'язаний початок майнового розшарування, а з часом виокремлення трьох соціальних груп: племінної верхівки, племінної аристократії та родових членів громади. Соціальну диференціацію засвідчує поява багатих поховань у родових мо­гильниках (Усатівські кургани поблизу Одеси, Червонохутірський могильник). Останні споруди мали на верхівках святилища. Час­тина з них, ймовірно, виконувала роль своєрідних первісних обсерваторій. Інколи на курганах ставили столи, які символізува­ли пам'ять і повагу до похованої особи.

Історична доля трипільських племен ще недостатньо з'ясова­на. Деякі з них, очевидно, були асимільовані носіями інших куль­тур наприкінці III тис. до н.е. Не менш ймовірно й те, що багато здобутків культури племен-трипільців запозичили скіфи, фракійці та інші народи.

Отже, палеолітичні культури в Україні свідчать про типові особливості культурного розвою наших предків, а саме: відмін­ність тодішньої культури корінного населення від культур сусідів, а також значні зв'язки культур населення України з Надчорномор'я, зокрема із Середземним культурним пластом.

Історики вважають трипільців епохи мезоліту та неоліту етногенетично попередниками індоєвропейців. Це були войовничі племена, що з'явилися в Україні в епоху бронзи і згодом злилися з місцевим населенням.