55. Посвідчення договорів доручення

Для забезпечення вчинення правочинів від імені та за рахунок однієї сторони (довірителя) укладається договір доручення, який за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим і згідно з яким друга сторона (повірений) зобов'язується вчинити певні юридичні дії, які призводять до створення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків довірителя.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язуєть­ся від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) виконати певні юридичні дії. У правовій літературі той, хто видає доручен­ня, називається довірителем, а представник називається повіре­ною особою. І довірителем, і представником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Подібна термінологія використо­вується і в довіреності. Проте довіреність не тотожна договору до­ручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є

підставою видачі довіреності. В основі довіреності може бути і до­говір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

У договорі доручення або виданій на підставі договору довіре­ності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учи­нити повіреному. Дії, які належить учинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 Цивільного кодексу України).

Крім того, договором доручення може бути встановлено вик­лючне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, а також строк дії до­ручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне пра­во повіреного.

У договорі доручення на укладання договору дарування обов'язково вказується ім'я обдаровуваного. Якщо ця вимога не виконана, договір доручення є нікчемним.

Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Він має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором доручення або як­що повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя. У випадку коли можливість вчинення дій замісником повіреного не передбачена або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника.

Права та обов'язки повіреного і довірителя встановлені стат­тями  1006 і 1007 ЦК України.

Договір доручення припиняється на загальних підставах при­пинення договору, а також у разі визнання довірителя або повіре­ного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності, відмови довірителя чи повіреного від договору, а також у разі їх смерті.

56. Шлюбний контракт

Шлюбний договір — це правочин, який укладають за власним бажанням особи, що беруть шлюб, і яким регулюються майнові відносини між подружжям, зокрема визначаються їхні майнові права і обов'язки як батьків. Шлюбний контракт є одним із спо­собів регулювання названих відносин подружжя.

Закон вимагає обов'язкового укладання шлюбного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. У разі недодер­жання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору та­кий договір є нікчемним. Посвідчення цього договору належить до предметної компетенції як державного, так і приватного но­таріусів.

Порядок заключення шлюбного договору та його посвідчення регулюються статтями 92-103 Сімейного кодексу України та пунктами 127-136 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України.

Згідно зі ст. 92 СК, шлюбний договір може бути укладено, на відміну від раніше діючого законодавства, особами, які подали за­яву на реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям — то у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору (ст. 95 СК України).

Що може включатись до шлюбного контракту? До прийняття нового сімейного кодексу навіть у спеціальній літературі існувала така точка зору, що в шлюбний договір можна записати будь-що за умови згоди іншого з подружжя. Така думка є помилковою.

Особливостями шлюбного контракту є те, що, по-перше, шлюб­ний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми (п. З ст. 93 СК України).

По-друге, шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити од­ного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне станови­ще (п. 4 ст. 93 СК України).

По-третє, за таким договором не може передаватись у влас­ність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (п. 5 ст. 93 СК України).

Згідно зі статтями 96-99 Сімейного кодексу України, до шлюбного контракту можуть бути включені такі питання:

395. загальний строк його дії, а також строки тривалості окре­мих прав та обов'язків;

396. чинність договору або його окремих умов і після припинен­ня шлюбу;

397. порядок зміни його умов;

¹ — майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарова­ного подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу;

— положення про визнання майна, набутого ними за час шлю­бу, таким, що вважатиметься їхнью спільною частковою влас­ністю або особистою приватною власністю кожного з них;

398. можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу;

399. використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

400. можливість надання утримання одному з подружжя неза­лежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з под­ружжя у в'язку з одержанням ним майнової (грошової) компен­сації;

401. може регулюватися порядок користування одним із под­ружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подруж­жя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів, а також звільнення житлово­го приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

402. умови, розмір та строки виплати аліментів у разі розірван­ня шлюбу.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть домовитись про включення до нього будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не супере­чать моральним засадам суспільства.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов'яз­ковому нотаріальному посвідченню.

У п. З ст. 100 Сімейного кодексу зазначено, що на вимогу одно­го з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, що мають істотне зна­чення. Також на вимогу одного з подружжя або іншої особи, пра­ва та інтереси якої цим договором порушені, може ставитись пи­тання про визнання цього контракту недійсним за рішенням су­ду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюб­ний договір може бути і розірваний на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Право сторін на звернення до суду за захистом їхніх прав і за­конних інтересів роз'яснюється нотаріусом і може бути зазначе­не в тексті шлюбного контракту.

Слід зазначити, що місце вчинення цієї нотаріальної дії не до­сить чітко визначене законодавством. Договір укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус зобов'язаний вста­новити особу, перевірити дієздатність осіб, які виступають сторо­нами договору. Треба сказати, що Сімейним кодексом шлюбний вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства, шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їхніх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується но­таріусом з дотриманням вимог законодавства. При цьому обов'язковою є наявність згоди органів опіки та піклування, тому що предметом договору є майнові права та обов'язки подружжя.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст посвідчува-ного договору, права і обов'язки сторін за ним, можливість зміни його умов та розірвання, а також звернення до суду за захистом у разі порушення його умов однією зі сторін.

Договір укладається у трьох примірниках, один з яких зали­шається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвід-чувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину.