55. Створення «національного єднання» у Франції його склад та політика

У липні 1926 р. було сформовано уряд “національної єдності” на чолі з Р.Пуанкаре, який перебував при владі до кінця 1928 р. За тэмпами роста промышленного производства Франция опередила Англию и Германию. Лучше всего развивались тяжелая, сталеплавная, автомобилная промышленность. Но из за мирового экономичского кризиса, в конце 1930г. началось падение производства и продолжалось до 1935г. резко сократилась внешняя торговля. В экономической жизни Франции имели место в этот период стабилизация франка, некоторый промышленный подъём. Усилилась интенсификация труда, развёртывалась капиталистическая рационализация, для которой были характерны изнуряющие методы труда, удлинение рабочего дня, сокращение числа рабочих мест, рост травматизма среди рабочих. Одновременно ускорился процесс концентрации и централизации производства и капитала, возрос экспорт капитала за границу. Франция предоставила займы Польше, Италии, Чехословакии, Германии, Бельгии. Вырос золотой запас страны. В 1929 г. он составлял 41,6 млрд. франков по сравнению с 38 млрд. франков в 1928 г.Выражая интересы крупной буржуазии, Пуанкаре вначале проводил политику укрепления Антанты, позднее был инициатором организации антисоветской интервенции; стремясь добиться гегемонии Франции в Европе, поддерживал политику заключения военных союзов между государствами - соседями СССР в Восточной Европе, в сущности, политику блокады СССР.

56. Економічна криза у Франції

Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — 1930 р. Проте вона швидко розвивалась і виявилася глибокою. Так, 1932 р. обсяг промислового виробництва був меншим‚ ніж 1913 р. Найсильніше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Зросли інфляція і державний дефіцит. Збільшилося безробіття. Фаза депресії тривала до 1937 р., після якої почалося не піднесення, а нова криза, яку не подолали до початку Другої світової війни, в якій Франція у 1940 р. Зазнала поразки. Отже, економічна криза 30-х рр. переросла в національну катастрофу.

 

Економічні проблеми загострили і політичну боротьбу. За період з 1931 р. по 1932 р. змінилося сім урядів. У 1931 р. було вбито президента П.Думера.

 

У травні 1932 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу одержали центристські та ліві партії (радикали й со­ціалісти). Уряд знову сформував Ерріо, який протримався при владі до кінця року, але суттєвих реформ так і не провів.

Уряд Ерріо відмовився від репарацій з Німеччини і визнав її право на озброєння. У листопаді 1932 р. між Францією та СРСР було укладено пакт про ненапад.

57. Зростання впливу та активізація ультраправих і фашистських сил у Франції.

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвели до зростання популярності фашистських організацій, які виникли у Франції в 20-х рр.

Соціальною опорою фашизму були дрібні власники, люмпени, клерикали, частина великих фінансистів і промисловців, одержимі ідеями сильної влади і сильної Франції.

Фашистський рух у Франції мав суттєві відмінності: він не був єдиним; не виступав за повну ліквідацію демократичних інститутів, лише за їх обмеження для "ворогів нації" — комуністів і соціалістів. Такі особливості таїлися в природі французького суспільства, якому притаманні демократизм і багатопартійність.

Фашистські організації були не класичними партіями, а воєнізованими організаціями — лігами. Найбільшу фашистську лігу "Вогняні хрести", яка об’єднувала колишніх фронтовиків, очолював полковник де Ля Рок. Ліга звинувачувала уряди у зраді національних інтересів Франції, у м’якому ставленні до Німеччини. Організація об’єднувала майже 350 тис. осіб. Вона влаштовувала факельні походи, мітинги, вимагаючи "сильної влади". Інша організація "Аксьйон франсез" ("Французька дія") мала шовіністичний і монархічний характер та об’єднувала 60 тис. осіб. Її воєнізований підрозділ "королівські молодчики" влаштовував погроми установ лівих партій.

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французьких фашистів до активних дій. Приводом до їх виступу стала справа Стависького. Цей шахрай прийняв під заставу коштовності в іспанського аристократа, який утік до Франції після революції 1931 р. в Іспанії. Згодом він замінив у коштовностях діаманти на підробні та продав їх, а коли це викрилося, заподіяв собі смерть. У процесі розслідування з’ясувалося, що Стависький чинив таке шахрайство протягом тривалого часу під прикриттям вищих урядовців.

 

Цей скандал фашисти вирішили використати для критики демократичного устрою і на хвилі народного невдоволення захопити владу. 6 лютого 1934 р. загони фашистів пішли на штурм парламенту. Дорогою вони громили магазини, нищили машини і т. ін. Поліція відкрила вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено. Уряд Даладьє негайно подав у відставку.