Література

1.Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.

2.Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І.К. Білодіда. – К., 1969.

3.Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К., 1997.

4.Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

5.Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. – К., 1977.

6.Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000.

7.Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Сучасна українська літературна мова, мовна норма, діалектизм, говір, Писемна форма мови, усна форма мови, стилі мовлення (художньо-белетристичний, науковий, професійно-виробничий, публіцистичний, офіційно-діловий, розмовно-побутовий, епістолярний), колоритно-стильові різновиди української мови (урочистий, офіційний, інтимно-ласкавий, жартівливий, сатиричний).

Студенти повинні знати: поняття української літературної мови як унормованої форми загальнонародної мови, усну і писемну її форми; норми української літературної мови; діалектний склад української мови, основні ознаки писемної та усної форм літературної мови; ознаки стилістичної диференціації української літературної мови.

Студенти повинні вміти: встановлювати ознаки норм літературної мови, диференціювати діалектний склад української мови, ознаки кожного із стилів української літературної мови, використовувати стилістичні особливості при написанні текстів різних стилів мовлення.

Методичні рекомендації

При підготовці до виконання самостійної роботи студенти повинні засвоїти поняття норм літературної мови. Зокрема, мовна норма (від лат. погmа – правило, взірець) – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Виділяють такі норми української літературної мови:

Лексичні норми – передбачають правила слововживання, загальноприйняті в сучасній літературній мові. Вони вимагають добору загальнонародних слів у їх точному значенні. Ці норми закріплені у словниках. Лексичні норми літературної мови виключають жаргонні, діалектні і просторічні слова.

Орфоепічні норми являють собою сукупність правил вимови. Існують і акцентологічні норми, які визначають правильний словесний наголос.

Орфографічні норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі. Ці норми охоплюють правила написання слів.

Словотворчі норми встановлюють правила утворення нових слів за існуючими у мові словотворчими моделями.

Граматичні норми охоплюють правила вживання форм слів, словосполучень і речень. Ці норми вивчаються в морфології і синтаксисі.

Стилістичні норми закріплюють мовні засоби за певними стилями. Нормативне вживання мовних засобів не суперечить існуванню варіантів і доцільності використання їх. Розподілення варіантних форм за різними стилями забезпечує стильову диференціацію літературної мови.

Крім того, українська літературна мова має дві форми – усну і писемну. Обидві форми літературної мови використовують одні і ті самі літературні норми, але кожна з цих форм має свою специфіку, яка визнається її призначенням. Усна форма розрахована на слухача, а писемна – на читача. Ці форми відрізняються одна від одної і способом передачі мовлення: усна форма зв'язана з вимовою звуків і їх акустичним сприйманням, а писемна – з графічним відображенням мовлення і читання. Усна форма експресивніша, міцніший має зв'язок з позамовною ситуацією, з попереднім текстом. У ній ширше використовується розмовно-побутова, емоційно-забарвлена лексика і фразеологія. В усній формі переважають прості речення, широко використовуються такі додаткові засоби, як інтонація, міміка, жест.

Писемна форма літературної мови відзначається більшою вимогливістю до себе, характеризується глибшою, ніж усна форма, обдуманістю, ретельністю до відбору мовних засобів, ширшим використанням складних речень, синтаксично побудованих із дієприкметниковими, дієприслівниковими зворотами.

Українська мова має свій діалектний склад. Діалект (від грецького dialektos – розмова, говір, наріччя) – територіальна відміна або місцевий різновид мови племені, народності, нації. Діалектизми – своєрідні елементи місцевих діалектів, що зустрічаються в літературній мові.

В українській мові розрізняють три групи діалектів (говорів): 1. Північні діалекти (говори). 2.Південно-західні діалекти. 3.Південно-східні діалекти.

У процесі розвитку мови в ній накопичуються все нові й нові засоби, варіанти та синонімічні явища, які не порушують існуючих норм. Залежно від змісту і цілеспрямованості висловлення а також від індивідуальної манери та уподобання, у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпотрібніших саме для цієї мовленнєвої ситуації наявних у мові варіантів слів, словосполучень, конструкцій, речень. Так, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол розрізнюються між собою набором мовних засобів, специфічними особливостями мовного оформлення. Таке розрізнення зумовлене стилістичними властивостями мови. У літературній мові виділяються функціональні стилі, або стильові різновиди, що становлять її стилістичну систему.

Функціональний стиль мови – це такий її різновид, в якому між мовленнєвими засобами і сукупністю прийомів їх добору, поєднання та вживання виявляється певне, типове для тієї чи іншої сфери спілкування співвідношення, установлене мовною суспільною практикою і зумовлене змістом, формою і цілеспрямованістю висловлення.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні стилі: науковий, професійно-виробничий, публіцистичний, стиль суспільно-політичної інформації, офіційно-діловий, художньо-белетристичний, розмовно-побутовий та епістолярний.

Науковий стиль як засіб пізнавально-інформативних комунікацій обслуговує всі галузі науки, всі наукові дисципліни. У ньому переважають речення складної будови нерідко ускладнені дієприкметниковими та ін. зворотами, характеризується широким використанням наукових і технічних термінологій, абстрактної лексики, зокрема віддієслівного і дієприкметникового утворення. Специфіка наукового стилю виявляється у членуванні тексту (розділи, параграфи, пункти) і в побудові абзаців.

Професійно-виробничий (інакше – професійно-технічний) стиль – це мова різноманітної навчальної та технічної літератури, призначеної для учнів загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ, слухачів курсів, а також для потреб підвищення рівня технічних знань і професійної майстерності робітників, тобто мова підручників, навчальних посібників, довідників, інструкцій, пам'яток, порадників. Виклад матеріалу в текстах цього стилю підпорядкований обмеженим використанням абстрактної лексики, складних синтаксичних конструкцій, порівняно високою частотою вживання форм наказового способу, неозначено-особових та безособових речень, наукових і технічних термінів, які по необхідності вживаються в таких текстах, подаються пояснення.

Публіцистичний стиль відзначається жанровою різноманітністю, тематичною строкатістю та неоднорідністю. До нього належать: міжнародний огляд, передова стаття, фейлетон і нарис, статті суспільно-політичного характеру з полемічною загостреністю. Цим пояснюється і багатоманітність стилістичних засобів, які характеризують публіцистичний стиль. Невипадково знаходять у ньому, крім власне публіцистичних, засоби художнього, наукового і ділового стилів. Для більшості жанрів публіцистичного стилю характерне широке використання суспільно-політичної лексики, фразеологізмів, емоційно-експресивних мовних засобів, своєрідна метафоризація понять, складні синтаксичні конструкції.

Стиль суспільно-політичної інформації в науковій літературі раніше розглядався як різновид публіцистичного стилю. Формування і становлення цього стилю зумовлено інтенсивним розвитком масових форм комунікацій, посиленням ролі суспільно-політичної та ділової інформації, удосконаленням технічних засобів і каналів інформаційного мовлення – преси, радіо, телебачення, документальних фільмів. Тексти цього стилю насичені іменами та прізвищами людей, назвами населених пунктів, підприємств. Інформативному текстові властива велика частота використання слів, що характеризують повідомлюваний факт у часі (сьогодні, вчора, цими днями, недавно, дати подій); характерні мовні стереотипи, стандартні вислови, своєрідне кліше, застиглі словесні форми (як передає наш кореспондент, як уже повідомлялось); фразеологізовані суспільно-політичні словосполучення термінологічного характеру (політика миру, моральний кодекс, холодна війна); метафоризовані найменування людей різних професій (люди в білих халатах, трудовики моря, командири виробництва).

Офіційно-діловий стиль української літературної мови розвинувся в радянську епоху. Державні акти, закони, постанови, статути, накази, інструкції, довідки, заяви, міжнародні договори, ділове листування та інші різноманітні документи й ділові папери складаються у відповідності до правил офіційно-ділового стилю.

Специфічними мовно-стилістичними рисами офіційно-ділового стилю є широке використання юридичної, дипломатичної, бухгалтерської, військової термінології та іншої виробничо-професійної лексики, а також складноскорочених слів і абревіатур: гранична точність слововживання, лаконічність, конкретність і чіткість; дотримання певного порядку слів у реченні. Мовні засоби ділового стилю характеризуються також певною варіантністю і строкатістю – залежно від жанру документу та його змісту. Ділова мова не користується діалектизмами, жаргонізмами, емоційно-забарвленою лексикою та експресивними засобами, характерними ознаками ділової мови є шаблонність, стандартні звороти або канцелярські штампи: виходячи з того, що...; на підставі рішення...; збори ухвалили...; за звітний період.

Художньо-белетристичний стиль широко використовує прийоми художнього опису природи і життя людей, в ньому мова є засобом створення художніх образів і це визначає найширше використання в мові художньої літератури експресивно та емоційно забарвлених лексико-фразеологічних одиниць та граматико-стилістичних елементів мовлення. У ній поєднуються елементи усно-розмовної мови, територіальних і соціальних діалектів, вона багата на специфічні засоби словесно-образного відтворення дійсності – на синоніми, епітети, метафори, порівняння. Але усно-розмовні засоби мови, діалектизми й засоби інших стилів уводяться в художню мову як необхідні компоненти словесно-художнього контексту, трансформуються в ній, перетворюючись на засоби художнього зображення конкретного соціального середовища, в якому живуть і діють персонажі.

Розмовно-побутовий стиль – це різновид переважно усного літературного мовлення, який виконує функції повсякденного спілкування людей на виробництві і побуті, в особистому і громадському житті. Типовими ознаками цього стилю є збагачена форма розмови, використання найрізноманітніших груп загальновживаних форм лексики, простих синтаксичних конструкцій. У розмовно-побутовому стилі точність, якість, повнота висловлення, послідовність окремих його частин не обов'язкові, діалог, розмова здійснюються одночасно за способом двобічного зв'язку. Цей стиль характеризується неоднорідним складом мовних засобів, нечітко окресленими функціональними межами, складними взаємовідносинами з іншими типами і формами загальнонародної мови. Досить виразні стильові ознаки: висока частотність і структурна різноманітність неповних речень, приєднувальних конструкцій, еквівалентність речень перерваних, незакінченість речень. Виділяється розмовно-побутовий стиль також багатством інтонаційних і ритмомелодійних відтінків.

Епістолярний стиль (від грецького еріstоlа – лист, послання) – мова приватного листування – особливої форми заочного листування людей у сфері побуту, особистого і громадського життя, виробництва, ділових стосунків. Для цього стилю характерні усталені мовні стандарти, формули звертань, побажань, поздоровлень; початкові й кінцеві формули типу Добрий день, Добрий вечір, До побачення, Будьте здорові; форма вираження звертань разом з узвичаєними означеннями (дорогий товаришу, любий друже, шановний добродію та ін.), до яких часто додається ім'я – теж у різноманітній формі – або прізвище адресата.

У листах родинно-побутових та інтимно-товариського змісту широко використовується емоційно-забарвлена та експресивна лексика, фразеологічні звороти, прислів'я, афоризми. З морфологічних ознак характерними є часте вживання дієслівних форм наказового способу (для вираження прохань, побажань, порад, наказів), займенників, вигуків, модальних та емоційно-експресивних часток. Автори приватних листів віддають перевагу структурно простим синтаксичним одиницям, часто використовують питальні й окличні речення, порівняльні звороти. Мова приватного листування глибоко ідеалізована, бо залежить від особи автора.

У межах деяких стилів мова може набувати різних додаткових відтінків за своєю емоційною забарвленістю. В залежності від того, як ставиться сам автор до предмета мовлення і які він хоче викликати почуття у слухачів (розвеселити їх, розчулити, збудити радість чи гнів) добираються різні мовні засоби, що надають мові відповідного експресивного колориту: урочистого, офіційного, інтимно-ласкавого, гумористичного, сатиричного.