20.Гра як провідна діяльність дошкільника, її характеристика.

Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити. Чого ж діти вчаться під час гри? Насамперед, дитина відкриває власне тіло, світ, знайомиться з речами, їхніми властивостями та призначенням. Гра активізує дитину, тримає напоготові її нервову систему, виробляє імунітет проти прикростей і тиску. Під час гри тренуються рухові здібності, створюються передумови для вправляння у розумових здібностях, дитина вчиться орієнтуватися на площині та в просторі, розширюється її світогляд. І це ще не все: під час гри дитина збагачує також і світ своїх переживань, повторює та знову переживає все приємне та неприємне, що щодня відбувається довкола неї та з нею. Гра старшого дошкільника відзначається своєрідним переходом до нової якості гри. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й, що є найголовнішим,— разом із ними. Йдеться в буквальному розумінні про зіграність. Така перша зіграність багато що визначає в житті людини. По суті, вона означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. Гра з іншими дітьми — не забавка, не заповнення вільного часу, якого в дитини вдосталь. Гратися з іншими дітьми означає розділяти з ними час, місце, іграшки, думки, плани. Дитина дізнається на практиці, що вдається лише та справа, до якої кожний у міру своїх сил докладе рук, а це вже є основами співпраці. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться тактики та практики взаємин, їй доводиться бути як співробітником, так і товаришем. Отже, під час гри дитина змушена вчитися розуміти особливості характерів інших, оцінювати їхні вчинки, пристосовувати свою поведінку до їхніх вимог — а це вже вагома школа практичної психології. Гру недарма називають дев'ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам'ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри.                        -. У старшому дошкільному віці гра стає сюжетно-рольовою: діти перебирають на себе ролі дорослих людей і в узагальненій формі, в ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і взаємини між ними. Дитина, обираючи та виконуючи роль, набуває відповідного образу — мами, лікаря, водія, пірата — та зразки його дій. Дорослий і його дії стають для дитини зразком не тільки об'єктивно, але й суб'єктивно: дитина не просто імітує дії дорослих, вона ототожнює себе із соціальною роллю дорослого. Сюжет — сфера дійсності, яка відбивається під час гри. Спочатку дитина обмежена родиною, тому її ігри пов'язані здебільшого із сімейними, побутовими проблемами. Згодом, у міру засвоєння нового, дитина починає використовувати складніші сюжети — виробничі, військові тощо. Гра на той самий сюжет поступово стає стійкішою, тривалішою. Старші дошкільники здатні гратись в одне і те саме кілька годин поспіль, а деякі їхні ігри можуть тривати навіть кілька днів. Діти, які перебувають у загальній системі взаємин, розподіляють між собою ролі перед початком гри і підпорядковані обумовленим правилам виконання певної ролі, жорстко контролюючи послідовність їх дотримання. Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з'являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо.                                                                    , У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). За сприятливих умов розвитку на момент вступу до школи дитина здатна керувати своєю поведінкою цілком, а не тільки окремими діями.